13 листопада 2012 р.Справа № 2а-9484/10/1570
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді -Коваля М.П.,
суддів -Потапчука В.О.,
-Семенюка Г.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії, Державної міграційної служби України про визнання рішення про відмову у наданні статусу біженця від 02.08.2010 року №250-10 нечинним з моменту його прийняття та зобов'язання відповідача надати позивачу статус біженця,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігії, Державної міграційної служби України про визнання рішення від 02.08.2010 року №250-10 про відмову у наданні статусу біженця нечинним з моменту його прийняття та зобов'язання відповідача надати позивачу статус біженця.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить вищезазначену постанову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Сторони були сповіщені належним чином та своєчасно про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах справи (а.с.227-230), сторони до суду не прибули та причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Колегія суддів, з огляду на зазначене, а також враховуючи те що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи, - дійшла висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції залишає її без змін, якщо визнає, що судом першої інстанції ухвалене рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою без громадянства, за національністю курд, за віросповіданням мусульманин - суніт, є уродженцем Сирії, м. Камішлі, неодружений, має середню освіту. До України позивач потрапив нелегально 14.11.2009 року, а саме: з Лівану до Сирії з Сирії до Туреччини з Туреччини до Росії, а з Росії вже до України.
30.11.2009 року ОСОБА_1 звернувся до управління державної міграційної служби України у Одеській області із заявою про надання йому статусу біженця.
За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, управлінням державної міграційної служби України у Одеській області 29.03.2010 року був прийнятий висновок № 09/298 від 29.03.2010 року щодо відмови в наданні статусу біженця, обґрунтовуючи його тим, що повідомлені позивачем факти не мають ознак переслідувань або загрози переслідувань за ознаками, передбаченими абз.2 ст. 1 Закону України «Про біженців», оскільки заявник не є членом політичної, релігійної чи громадської організації і погроз за означеними ознаками не отримував, погрози пов'язані з релігією, національністю, расою на адресу заявника не надходили. За словами заявника, він 5 років проживав у Лівані, працював швачкою, ніяких проблем не мав і погроз не отримував. Лише у 2009 році заявник вирішив виїхати до України, так як дізнався, що в Україні живе його мати.
Рішенням державного комітету України у справах національностей та релігій від 02.08.2010 року № 250-10 був підтриманий вище зазначений висновок та відмовлено громадянину Сирії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у наданні статусу біженця.
На підставі вказаного рішення управлінням державної міграційної служби України у Одеській області позивачу надано повідомлення № 17-5-1283 від 03.09.2010 року про відмову у наданні статусу біженця.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що при розгляді заяви ОСОБА_1 про надання йому статусу біженця в Україні відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому, Державний комітет діяв в межах Закону України «Про біженців», прийняв рішення відповідно до повноважень, визначених статтями 6, 7 цього Закону та інших його норм, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом.
Апелянт не згоден з прийнятим рішенням, вважає його неправомірним та необґрунтованим, оскільки, на його думку, при розгляді справи та прийнятті рішення про відмову позивачу у наданні статусу біженця в Україні судом першої інстанції не було враховано, що він є особою без громадянства, країною постійного проживання якого є Сирійська арабська республіка, але він не може та не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань по причині належності до певної соціальної групи та за національною ознакою. Факти переслідувань представників курдської національності та окремих соціальних груп у Сирії підтверджуються висновками міжнародних організацій. Отже, на думку апелянта, у нього є всі передбачені ст. 1 Закону України «Про біженців»умови для набуття статусу біженця.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги та вважає за необхідне зазначити наступне.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців», поняття «біженець»включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
При цьому колегія суддів вважає, що «побоювання стати жертвою переслідувань»складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає в наявності в особи «побоювання». «Побоювання»є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до Закону України «Про біженців», що діяв на час винесення оскаржуваного рішення, особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Проте, як вбачається з матеріалів справи заявник до рядів політичних партій не входить, погрози, пов'язані з расою, національністю та релігійною належністю на його адресу не висловлювались. При цьому, з особової справи, також, вбачається, що останні 5 років він проживав та працював у Лівані, ніяких проблем не мав і погроз не отримував.
При таких обставинах, колегія суддів вважає, що основною причиною звернення ОСОБА_1 до органів міграції є спроба легалізувати своє перебування на території Україні та фактично він підпадає під критерії визначення економічного мігранта.
На підставі викладеного, колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігії, Державної міграційної служби України про визнання рішення про відмову у наданні статусу біженця від 02.08.2010 року №250-10 нечинним з моменту його прийняття та зобов'язання відповідача надати позивачу статус біженця -без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: /М.П. Коваль/
Суддя: /В.О. Потапчук/
Суддя: /Г.В. Семенюк /