08 листопада 2012 р.Справа № 2-а-1605/10/1522
Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Нікітіна Світлана Йосипівна
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Єщенка О.В.
суддів -Димерлія О.О.
-Зуєвої Л.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Одеського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Одеського обласного військового комісаріату, в якому просив визнати протиправними дії відповідача з відмови у проведені щомісячного підвищення пенсії як учаснику бойових дій з 01 січня 2000 року, зобов'язання відповідача зробити перерахунок пенсії з урахуванням щомісячного підвищення пенсії для учасників бойових дій на 150 відсотків мінімальної пенсії за віком , за період з 01 січня 2000 року, з виплатою різниці між перерахованим розміром пенсії та фактично отриманим.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено, зобов'язано Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеської області здійснити перерахунок пенсії та виплатити позивачу з 01.01.2000 року з урахуванням її підвищення на 150 процентів щомісячно в обсязі передбаченому частиною 4 ст. 12 Закону України № 3551-12 від 22.10.1993 р.„Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленому законодавством для непрацездатних осіб на відповідний рік, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати частини підвищення пенсії за попередні роки за період з 01 січня 200 року по 31 червня 2006 року; в задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалюючи постанову про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 є військовим пенсіонером та є учасником бойових дій, у зв'язку з чим має право на отримання підвищення до пенсії, встановленого ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 має статус учасника бойових дій та отримує військову пенсію.
До 01 липня 2006 року позивачу виплачувалась пенсія з урахуванням надбавки за участь в бойових діях у розмірі 29 грн.87 коп. З 01 липня 2006 року позивач отримує підвищення до пенсії як учасник бойових дій в розмірі 25 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
До 31 грудня 2006 року позивач перебував на пенсійному обліку в Одеському обласному комісаріату, а з 01 січня 2007 року, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1522 від 02 листопада 2006 року «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян», - на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області .
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо правового статусу ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, переваг та соціальних гарантій, визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно ч. 2 ст. 4 названого Закону до ветеранів війни належать учасники бойових дій.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону (в редакції до 05 жовтня 2005 року) позивач, як учасник бойових дій, має право на підвищення до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.
Як встановлено матеріалами справи, з 01 січня 2000 року підвищення до пенсії позивачу розраховувалось пенсійними органами з розміру 19 грн. 91 коп., згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2003 року.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.
Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.
На підставі ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися надбавка позивачу до пенсії як учаснику бойових дій, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 названого Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Будь-якими іншими діючими законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення до пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачеві підлягають застосуванню положення ч. 3 ст. 46 Конституції України, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(в редакції до 05 жовтня 2005 року), ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»і ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Оскільки позивачеві слід визначати підвищення до пенсії виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік»прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2005 рік в розмірі 332 грн..
Згідно ст. 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, встановлено з 01 січня 2006 року по 31 березня 2006 року в розмірі 350 грн., з 01 квітня 2006 року по 30 вересня 2006 року - в розмірі 359 грн..
На підставі викладеного, позивач, як учасник бойових дій, на протязі 2005 - 2006 років мав право на отримання підвищення до пенсії в розмірах:
- з 17 серпня 2005 року по 31 грудня 2005 року - щомісячно у розмірі 498 грн. (332 грн. х 150 процентів)
- з 01 січня 2006 року по 31 березня 2006 року - щомісячно у розмірі 525 грн. (350 грн. х 150 процентів)
- з 01 квітня 2006 року по 30 червня 2006 року - щомісячно у розмірі 538 грн. 50 коп. (359 грн. х 150 процентів).
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач мав право на підвищення до пенсії за участь в бойових діях з 01 січня 2000 року по 30 червня 2006, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком згідно законів України, з виплатою різниці між перерахованим розміром пенсії та фактично отриманим.
Разом з тим позивач звернувся до суду до суду з позовом тільки 10 грудня 2009 року.
Відповідно до ст. 99 КАС України, - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів ( в редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду).
Апеляційний суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду, а зазначені ним причини пропуску строку звернення до суду є неповажними, оскільки позивач є отримувачем підвищення до пенсії за участь в бойових діях з 1995 року, а тому позовні вимоги за період з 01 січня 2000 року по 10 грудня 2008 року мали б бути залишені без розгляду судом першої інстанції через пропуск строку на звернення до суду.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_2 з 30 червня 2006 року, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. ч. 4 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції, яка діє з 01 липня 2006 року, учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. В редакції статті, що діяла до 01 липня 2006 року учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищувалось в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 05 жовтня 2005 року № 2939-IV, яким змінювалась ч. 4 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Конституційним Судом України неконституційним не визнавався.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції обставини справи встановлені повно, але неправильно застосовано норми матеріального та процессуального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Згідно з п. 4 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 200, ст. 206, ст. 254 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року скасувати та прийняти нову постанову.
Адміністративний позов в частині вимог за період з 01 січня 2000 року по 09 грудня 2008 року залишити без розгляду.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Одеського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії за період з 10 грудня 2008 року -відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Єщенко О.В.
суддя Димерлій О.О.
суддя Зуєва Л.Є.