04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"13" листопада 2012 р. Справа№ 5011-10/348-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Калатай Н.Ф.
суддів: Баранця О.М.
Пашкіної С.А.
при секретарі Царук І. О.
за участю представників:
від прокуратури Греськів І. І. - прокурор відділу прокуратури м. Києва за посвідченням № 002668 від 05.09.2012
від позивача Мальована В. А. - представник за довіреністю б/н від 12.01.2012
від відповідача 1 не з'явився
від відповідача 2 не з'явився
від відповідача 3 Дундуков В. В. - керівник
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційні скарги заступника прокурора Харківської області та Громадської організації «Координаційна рада міських громадських організації інвалідів міста Києва»
на рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2012
у справі № 5011-10/348-2012 (суддя Котков О. В.)
за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Громадської організації «Координаційна рада міських громадських організації інвалідів міста Києва»
до 1. Підприємства «Київський центр професійної, медичної, трудової та соціальної реабілітації інвалідів»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Цифрова типографія «Гринвич»
3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Елістер проджект»
про визнання правочинів недійсними та зобов'язання вчинити дії
Позов заявлено про:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу адміністративної будівлі в літері «П» загальною площею 916,9 м.кв., що знаходиться в місті Києві по вул. Фрунзе, б. 60, укладеного 07.04.2011 між відповідачем 1 та відповідачем 2, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мартиросян І. Е., зареєстрованого в реєстрі за № 636;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу адміністративної будівлі в літері «П» загальною площею 916,9 м.кв., що знаходиться в місті Києві по вул. Фрунзе, б. 60, укладеного 20.05.2011 між відповідачем 2 та відповідачем 3;
- витребування нерухомого майна, а саме адміністративної будівлі в літері «П» загальною площею 916,9 м.кв., що знаходиться в місті Києві по вул. Фрунзе, б. 60, з чужого незаконного володіння - у відповідача 3.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2012, повний текст якого підписаний 13.03.2012, у справі № 5011-10/348-2012 в позові відмовлено повністю.
Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували правомірність заявлених позовних вимог щодо визнання оспорюваних договорів недійсним саме з підстав, зазначених в позовній заяві, а також, що з урахуванням обставин належності адміністративної будівлі на праві приватної власності відповідачу 1, твердження позивача про порушення його прав відносно цієї адміністративної будівлі в аспекті розпорядження майном його власником, в особі ліквідатора, та за своїм зобов'язанням, яке виникло у відповідача 1 за Договором 1 (від 02.12.2003 виходячи зі змісту рішення - примітка колегії суддів), в силу ст. 1 ГПК України, є необґрунтованим з тих підстав, що ліквідатор, в силу наданих йому законом повноважень, в період провадження у справі про банкрутство виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута та діє на підставі та у спосіб, визначений ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, заступник прокурора Харківської області та Громадська організація «Координаційна рада міських громадських організації інвалідів міста Києва» звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2012 у справі № 5011-10/348-2012 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянти виходять з тих саме обставин, що й під час вирішення спору судом першої інстанції, зауважуючи на тому, що суд першої інстанції під час вирішення спору по суті не надав їх доводам належної оцінки.
Ухвалами від 02.04.2012 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. апеляційні скарги заступника прокурора Харківської області та Громадської організації «Координаційна рада міських громадських організації інвалідів міста Києва» прийняті до розгляду та порушене апеляційне провадження.
Ухвалою від 05.06.2012 колегії суддів у складі: доповідач - суддя Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А., на задоволення клопотання позивача, апеляційне провадження у справі 5011-10/348-2012 зупинено до вирішення скарги на дії ліквідатора відповідача 1 Телитченка А.О., поданої у справі про банкрутство відповідача 1.
Розпорядженням заступника Голови суду Андрієнка В. В. від 11.09.2012 № 5011-10/348-2012 розгляд справи доручено здійснити колегії суддів у складі: головуючий - судді Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М., Ропій Л. М.
Ухвалою суду від 11.09.2012 провадження у справі № 5011-10/348-2012 поновлено.
24.09.2012 до канцелярії суду надійшов відзив призначеного ухвалою господарського суду Харківської області від 07.08.2012 у справі Б-39/161-09 ліквідатора відповідача 1 Погорілої О. І., в якому відповідач 1 просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 06.03.2012 у справі № 5011-10/348-2012 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з тих підстав, що ліквідатор відповідача 1 Телитченко А.О. при укладенні договору купівлі-продажу адміністративної будівлі від 07.04.2011 порушив вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України і діяв за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки в нього не було підстав для продажу цього майна.
Ухвалою від 25.09.2012, на задоволення клопотання прокуратури про відкладення розгляду справи для надання прокуратурі можливості надати письмові пояснення по справі, розгляд справи № 5011-10/348-2012 відкладено.
Розпорядженням заступника Голови суду Андрієнка В. В. від 23.10.2012 № 5011-10/348-2012 розгляд справи доручено здійснити колегії суддів у складі: головуючий - судді Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А.
Ухвалою від 23.10.2012 після доповідей представників учасників судового засідання колегія суддів вирішила відкласти розгляд справи до 13.11.2012 для надання можливості відповідачам 1 та 2 взяти участь у судовому засіданні.
До початку судового засідання від прокуратури надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги з підстав необхідності ознайомитися з відзивом призначеного ухвалою господарського суду Харківської області від 07.08.2010 у справі Б-39/161-09 ліквідатора відповідача 1 Погорілої О. І.
Зазначений відзив на апеляційну скаргу від відповідача 1 за підписом ліквідатора Погорілої О. І. надійшов до загального відділу забезпечення суду 24.09.2012, про що у судовому засіданні 25.09.2012, у якому брав участь представник прокуратури, учасників судового процесу було повідомлено і на задоволення клопотання прокуратури про відкладення розгляду справи для надання прокуратурі можливості надати письмові пояснення по справі розгляд справи відкладений. Письмових пояснень прокуратура суду не надала. Після цього відбулося ще одне судове засідання у цій справі, 23.10.2012, в якому розгляд справи відкладений до 13.11.2012.
На думку колегії суддів, починаючи з 24.09.2012 і до 13.11.2012, прокуратура мала достатньо часу для ознайомлення з зазначеним відзивом, проте не зробила цього.
За правилами Господарського процесуального кодексу України, учасники судового засідання зобов'язані добросовісно користуватися наданими їх процесуальними правами.
З огляду на встановлений статтею 102 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги, враховуючи, що розгляд справи № 5011-10/348-2012 у суді апеляційної інстанції розпочався 02.04.2012, у клопотанні прокуратури від 13.11.2012 про відкладення розгляду справи колегією суддів відмовлено.
08.11.2012 до канцелярії суду надійшли доповнення до апеляційної скарги позивача від 08.11.2012 № 67, до яких додано копію листа відповідача 1 від 05.11.2012. 12.11.2012 до канцелярії суду надійшло клопотання позивача про залучення до матеріалів справи копії листа слідчого управління ГУ МВС України в Харківській області від 26.04.2012 № 47/6516.
В постанові колегією суддів надана зазначеним доказам правова оцінка.
В судове засідання 13.11.2012 відповідачі 1 та 2 представників не направили, про причини неявки представників в судове засідання суду не повідомили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників судового засідання про час та місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача 1 та відповідача 2 за наявними матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів враховує, що 24.04.2012 до відділу документального забезпечення суду від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу за підписом ліквідатора Телитченка О. А., в якому останній просив розглядати справу без його участі за наявними у справі матеріалами.
У своєму відзиві ліквідатор відповідача 1 Телитченко О. А. заперечив проти апеляційних скарг і просив залишити їх без задоволення а оспорене рішення суду першої інстанції - без змін, в той час як призначений ухвалою господарського суду Харківської області від 07.08.2012 у справі Б-39/161-09 ліквідатор відповідача 1 Погоріла О. І. апеляційні скарги підтримала і просила оспорене рішення суду першої інстанції скасувати і позов задовольнити.
Під час розгляду справи представники прокуратури і позивача надали пояснення по суті спору, в яких апеляційні скарги підтримали в повному обсязі, просили рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, представник відповідача 3 надав пояснення по суті спору, в яких проти задоволення апеляційних скарг заперечив, просив залишити їх без задоволення, а оспорене рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового засідання, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.
02.12.2003 між Кокером Б.А. як Продавцем та відповідачем 1 як Покупцем укладено договір купівлі-продажу адміністративного будинку (далі Договір від 02.12.2003) (а.с.140-141 т.1), за яким відповідач 1 купив належну Продавцеві на праві власності адміністративну будівлю (в літ. П) загальною площею 916,9 м.кв., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 60 (далі Адміністративна будівля).
04.10.2010 постановою господарського суду Харківської області у справі № Б-39/161-09 за заявою директора відповідача 1 до відповідача 1 про визнання банкрутом (далі справа № Б-39/161-09) (а.с. 159-161 т.1) відповідача 1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Телитченка Андрія Олександровича, ліцензія серії АВ № 482001 від 10.07.2009 (далі ліквідатор Телитченко).
07.11.2010 Актом № 1 ліквідатор Телитченко включив Адміністративну будівлю до ліквідаційної маси. (підтверджується Актом позапланової перевірки додержання арбітражним керуючим Ліцензійних умов (а.с.143-150 т.1) від 17.02.2012).
22.02.2011 ліквідатором Телитченко укладено угоду з ПП «Центр оцінки та юридичної допомоги», за умовами якої складено Висновок про вартість майна, згідно з яким ліквідаційна вартість нерухомого майна станом на 22.02.2011 становила 3 997 700 грн.
28.02.2011 між ліквідатором Телитченко та товарною біржею «Правопорядок» укладено угоду б/н на організацію та проведення аукціону Адміністративної будівлі.
24.03.2011 відбулася реєстрація права приватної власності з часткою 1/1 на спірну Адміністративну будівлю за відповідачем 1 (згідно витягу про Державну реєстрацію прав № 29417473 від 24.03.2011 Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (а.с.192 т.1).
05.04.2011 на Товарній біржі «Правопорядок» відбувся аукціон з продажу Адміністративної будівлі, про що складений Протокол № 1 проведення аукціону (далі Протокол № 1) (а.с.134 т.1), згідно з якою переможцем аукціону з ціною 4 397 470,00 грн. визнано відповідача 2;
07.04.2011 платіжним дорученням від № 1 (а.с.142 т.1) відповідач 2 перерахував 4 397 470,00 грн. відповідачу 1 як плату за придбану Адміністративну будівлю згідно аукціону № 1 від 05.04.2011;
07.04.2011 відповідач 1 як Продавець та відповідач 2 як Покупець уклали договір купівлі - продажу адміністративної будівлі (далі Договір 1) (а.с.34-35 т.1), за яким відповідач 1, в порядку, встановленому для виконання постанови господарського суду Харківської області від 04.10.2010 у справі № Б-39/161-09, передав у власність відповідача 2 (продав), а відповідач 2 прийняв у власність від відповідача 1 (купив) Адміністративну будівлю.
07.04.2011 Договір 1 зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за № 4398809 (згідно витягу від 07.04.2011 № 9764881 (а.с.137-138 т.1).
07.04.2011 платіжним дорученням № 1 (а.с.158 т.1) відповідач 1 перерахував 4 397 470,00 грн. Радику І.Л. з призначенням платежу: «Часткове погашення кредиторських вимог у справі про банкрутство № Б39/161-09».
20.05.2011 відповідач 2 як Продавець та відповідач 3 як Покупець уклали договір купівлі-продажу адміністративної будівлі (далі Договір 2) (а.с.36-37 т.1), за яким відповідач 2 передав у власність відповідача 3, а відповідач 3 прийняв від відповідача 2 Адміністративну будівлю.
Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції, підтверджуються наявними в матеріалах справи документальними доказами і учасниками судового процесу не заперечуються.
Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання Договору 1 та Договору 2 недійсними та витребування Адміністративної будівлі з чужого незаконного володіння - у відповідача 3, виходить з того, що згідно зі Статутом відповідача 1, позивач як Засновник відповідача 1 наділений уповноваженнями управляти майном відповідача 1, в тому числі, придбаною ним за Договором від 02.12.2003 Адміністративною будівлею.
Відповідач 1, з посиланням на норми загального цивільного права, наполягає на тому, що спірне майно належить на праві власності саме йому, оскільки придбане відповідачем 1 самостійно і не за кошти позивача; що позивач не є власником Адміністративної будівлі, а тому, укладення оскаржених правочинів не порушує права позивача, якому при заснуванні відповідача 1 зазначене майно не належало і на праві повного господарського відання за відповідачем 1 позивачем не закріплювалось.
Колегія суддів щодо права власності на Адміністративну будівлю вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно ст.1 Закону України "Про об'єднання громадян" (зараз і далі - в редакції на дату заснування позивачем підприємства відповідача), об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.
Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.
Згідно ст. 3 ЗУ "Про об'єднання громадян" громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Із Статуту Громадської організації «Координаційна рада міських громадських організації інвалідів міста Києва» (а.с.40-52 т.1) вбачається, що позивач є громадською організацією в розумінні норм ЗУ «Про об'єднання громадян».
Згідно зі ст. 24 ЗУ "Про об'єднання громадян"з метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання громадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.
Згідно з п. 3.1.10 Статуту позивача, з метою виконання своїх статутних завдань, позивач має право здійснювати господарську діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій, заснування підприємств в порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно з Розділом 6 Статуту позивача майно та кошти позивача формуються за рахунок, в тому числі, надходжень від підприємств, установ, організацій, що перебувають у власності позивача.
Згідно з п. 1.1, 3.3 Статуту Підприємства «Київський центр професійної, медичної, трудової та соціальної реабілітації інвалідів» (а.с.53-59 т.1), відповідач 1 є підприємством об'єднання громадян, заснованим на власності позивача як його Засновника, директор відповідача 1 призначається і звільняється із займаної посади Засновником.
Згідно з п. 4.1 Статуту відповідача 1, майно відповідача 1, яке є власністю Засновника і закріплене за відповідачем 1 на праві повного господарського відання, становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі відповідача 1. Джерелами формування майна відповідача 1 є майно та кошти Засновника, інші джерела, передбачені чинним законодавством.
Згідно з п. 4.3 Статуту відповідача 1, укладання договорів щодо, в тому числі, купівлі-продажу основних засобів здійснюється відповідачем 1 після отримання згоди Засновника у порядку, передбаченому його статутом.
Згідно з ч. 2 ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Згідно зі ст. 21 ЗУ "Про об'єднання громадян", яким регулюється діяльність громадських організацій та встановлюється обсяг їх прав та обов'язків, в тому числі щодо майнового режиму належного їм майна та взаємовідносин із заснованими ними підприємствами, громадські організації мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.
Як вбачається зі Свідоцтва про державну реєстрацію відповідача 1 серії А01 № 606258, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.60 т.1), державна реєстрація відповідача 1 відбулася 23.09.2002, а Адміністративну будівлю він придбав за Договором від 02.12.2003, тобто вже маючи статус підприємства об'єднання громадян, заснованого на власності останнього.
Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що відповідач 1 є підприємством, заснованим позивачем як громадською організацією, з точки зору спеціального ЗУ «Про об'єднання громадян» позивач має право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності відповідача 1, незалежно від правових підстав його набуття та джерел фінансування.
Той факт, що Адміністративна будівля при заснуванні відповідача 1 позивачем останньому не належала, а також факт перебування цього майна на балансі відповідача 1, зазначених обставин не спростовує.
Проте, незважаючи на викладене вище станом на дату подачі позову позивач, на думку колегії суддів, не мав правових підстав для звернення до суду з вимогами, що є предметом розгляду у цій справі, з огляду на таке.
За правилами ст.ст. 22, 24 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом, в якій відкриває ліквідаційну процедуру та призначає ліквідатора, який виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами статті 23 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також повноваження власника (власників) майна банкрута.
Водночас за правилами ч. 2 ст. 25 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута. З дня свого призначення, ліквідатор приймає до свого відання майно боржника, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу, реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
Як встановлено судом, постановою господарського суду Харківської області у справі № Б-39/161-09 від 04.10.2010 відповідача 1 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено Телитченка А.О. ліквідатором відповідача 1.
Тобто, починаючи з 04.10.2010, відповідач 1, в розумінні ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», набув статус банкрута, керівником якого є ліквідатор Телитченко, до якого з дня його призначення, з 04.10.2010, перейшли функції з управління та розпорядження майном відповідача 1.
Відповідно, починаючи 04.10.2010, припинилися передбачені статтею 21 ЗУ «Про об'єднання громадян» права позивач на майно відповідача 1, в тому числі, на спірну Адміністративну будівлю.
При цьому, за правилами ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.
Як встановлено судом, Актом № 1 від 07.11.2010 ліквідатор Телитченко включив Адміністративну будівлю до ліквідаційної маси.
Згідно з ч. 4 ст. 25 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дії ліквідатора щодо віднесення майнових активів або коштів боржника до ліквідаційної маси можуть бути оскаржені до господарського суду особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.
Враховуючи, що реєстрація права приватної власності з часткою 1/1 на спірну Адміністративну будівлю за відповідачем 1 відбулася лише 24.03.2011, тобто після 04.10.2010 - дати визнання відповідача 1 банкрутом та після 07.04.2010 - дати включення Адміністративної будівлі до ліквідаційної маси відповідача 1 як боржника, в ліквідатора Телитченка були відсутні правові підстави відносити спірну Адміністративну будівлю до майна, що станом на дату включення її до ліквідаційної маси належала відповідачу 1 на праві власності.
Водночас ліквідатор Телитченко в своїх письмових поясненнях по суті спору наполягає на тому, що Адміністративна будівля не належала відповідачу 1 і на праві повного господарського відання.
За таких обставин, станом на дату включення ліквідатором Телитченко Адміністративної будівлі до ліквідаційної маси відповідача 1 зазначене майно не мало ознак, за наявності яких, згідно з ч. 4 ст. 25 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», його можна було віднести до майна боржника, яке підлягає включенню до його ліквідаційної маси.
Проте, питання законності чи незаконності дій ліквідатора із відповідними правовими наслідками встановлюються в рамках справи про банкрутство боржника, ліквідатором якого його призначено.
Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В матеріалах справи відсутні докази визнання неправомірними дій ліквідатора Телитченка щодо віднесення Адміністративної будівлі до ліквідаційної маси відповідача 1 як боржника в рамках справи про банкрутство № Б-39/161-09, або докази вилучення у судовому порядку зазначеного спірного майна з ліквідаційної маси відповідача 1.
З огляду на вищевикладене, поки інше не буде визнане у встановленому законом порядку, колегія суддів при вирішенні спору виходить з того, що ліквідатор Телитченко, реалізовуючи Адміністративну будівлю, діяв в межах наданих йому законом повноважень відносно майна боржника як такого, що включене до ліквідаційної маси останнього.
При цьому, ухвала господарського суду Харківської області від 07.08.2012 у справі № Б-39/161-2012, на яку посилається позивач і яку прийнято судом за наслідками розгляду скарги позивача на дії ліквідатора Телитченка, зазначених обставин не спростовує.
Факт усунення вказаною ухвалою суду ліквідатора Телитченка від виконання обов'язків ліквідатора відповідача 1 не усуває обставин, за наявності яких позивач не може вважатися таким, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені укладенням договорів № 1 та № 2, а саме, факту включення 07.11.2010 до ліквідаційної маси в процедурі банкрутства відповідача 1 Адміністративної будівлі, право щодо реалізації якої має ліквідатор боржника і гроші від реалізації якого направляються виключно на погашення вимог кредиторів останнього.
До того ж, зазначену ухвалу прийнято судом пізніше за оспорене рішення.
Отже, 10.01.2012 позивач звернувся з цим позовом до господарського суду, не будучі власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) відповідача 1 як його Засновник, оскільки, починаючи з 04.10.2010, правовий режим Адміністративної будівлі як майна банкрута визначається нормами спеціального ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно якого майно банкрута реалізується ліквідатором для задоволення вимог включених до реєстру кредиторів у порядку, передбаченому цим Законом, а відтак, відсутні правові підстави вважати, що майнові інтереси позивача порушені.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, в тому числі, прокурорів та їх заступників, які звертаються в інтересах держави до господарського суду, самостійно визначаючи в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовуючи необхідність їх захисту.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Вказані норми встановлюють, що особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних своїх прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому, вказана особа повинна довести суду належними та допустимими доказами про порушення своїх прав та необхідність їх захисту.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до господарського суду.
Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.
Враховуючи вказані норми закону, з огляду на те, що позивачем не доведено, що станом на дату звернення до суду його права або охоронювані законом інтереси щодо спірного майна були відповідачами 1, 2, 3 порушені, саме з цих підстав у заявлених позивачем позовних вимогах слід відмовити у повному обсязі.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне дослідити обставини, на які позивач посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, та надати правову оцінку наданих ним на підтвердження зазначених обставин доказам.
Так, у Позовній заяві та Доповненнях до позовної заяви від 02.03.2012 (а.с.117-119 т.1) йдеться про те, що ліквідатором відповідача 1 при укладенні Договору 1 не дотримано вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки зміст Договору 1 суперечить вимогам Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», положення якого необхідно застосовувати при укладенні Договору 1.
При цьому, позивач вказує на відсутність всіх необхідних істотних умов, необхідних для дійсності правочину, а саме мети, задля якої здійснювалась реалізація нерухомості боржника, оскільки, в порушення ст. 25 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно якій ліквідатор реалізує майно банкрута для задоволення включених до реєстру вимог кредиторів, ліквідатор відповідача 1 провів розрахунки з Радиком І.Л, який не є кредитором у справі про банкрутство відповідача 1, що підтверджується постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 у справі № Б-39/161-09, якою відмовлено в задоволенні скарги Радику І.Л. щодо включення його в реєстр кредиторів відповідача 1 з вимогами у розмірі 12 700 000,00 грн. та зобов'язано ліквідатора відповідача 1 внести до реєстру відомості про виключення Радика І.Л. з вимогами у розмірі 12 700 000,00 грн. з реєстру кредиторів відповідача 1.
Крім того, на думку позивача, ліквідатор відповідача 1, здійснивши продаж Адміністративної будівлі з метою проведення розрахунків з неіснуючим кредитором, здійснив відчуження майна шляхом омани.
Також, позивач вважає, що реалізація нерухомого майна в межах процедури ліквідації відповідача 1 для задоволення вимог неіснуючого кредитора є, в силу вимог ст.ст. 92, 203, 215 ЦК України та ст.ст. 176, 207 Господарського кодексу України, перевищенням повноважень керівником юридичної особи, яким, згідно ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», є ліквідатор Телитченко, що вказує на відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності у ліквідатора відповідача 1 при укладенні Договору 1.
Крім того, як на підставу для визнання Договору 1 недійсним позивач посилається на те, що ліквідатор Телитченко, який діяв від імені відповідача 1 при підписанні Договору 1, фактично не приступив до виконання повноважень керівника підприємства, його підпис не був скріплений печаткою, як це передбачено цивільним законодавством щодо вимог до письмової форми, і що Адміністративну будівлю було реалізовано ним за більш ніж вдвічі заниженою ціною.
Суд першої інстанції визнав безпідставними посилання позивача на зазначені обставини, з чим колегія суддів погоджується з огляду на такі обставини.
За правилами ч. 8 ст. 30 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону.
Відповідно до ст. 31 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2011 ухвалою господарського суду Харківської області у справі № Б-39/161-09 (а.с.162-166 т.1) ліквідатора відповідача 1 зобов'язано внести відомості до реєстру вимог кредиторів відповідача 1 про заміну кредитора ФОП Лазуренко О.В. з вимогами у розмірі 12 700 000,00 грн. на кредитора Радик І.Л. з вимогами у розмірі 12 700 000,00 грн., а 07.04.2011 ліквідатором Телитченко укладено Договір 1 та кошти від реалізації Адміністративної будівлі за цим договором того ж дня перераховані Радику І. Л. як кредитору відповідача 1.
Факт скасування постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.05.2011 у справі № Б-39/161-09 (а.с.167-176 т.1) вказаної в попередньому абзаці ухвали через порушення судом процесуальних норм, не є підставою вважати, що, перераховуючи 07.04.2011 визначеному судом єдиному на той момент боржнику відповідача 1 Радику І.Л. виручені від реалізації Адміністративної будівлі кошти, ліквідатор Телитченко діяв з порушенням норм закону та з перевищенням наявних в нього повноважень. Тим більше, що цією ж постановою прийняте нове рішення, яким підтверджено зобов'язання ліквідатора відповідача 1 внести до реєстру вимог кредиторів відповідача 1 кредитора Радика І.Л. з вимогами у розмірі 12 700 000,00 грн.
Отже, враховуючи відсутність доказів звернень до ліквідатора Телитченка від інших кредиторів, станом на 07.04.2011, дату надходження на рахунок відповідача 1 від відповідача 2 коштів за Договором 1 в сумі 4 397 470,00 грн., єдиним кредитором відповідача 1, згідно судових документів у справі № Б-39/161-09, був Радик І.Л., на користь якого ліквідатор Телитченко і перерахував 4 397 470,00 грн. на часткове погашення кредиторських вимог у справі про банкрутство № Б-39/161-09.
Крім того, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 у справі № Б-39/161-09, на яку посилається позивач і якою з реєстру кредиторів відповідача 1 виключено кредитора Радика І.Л. з вимогами у розмірі 12 700 000 грн., не є належним доказом відсутності у ліквідатора Телитченко повноважень на укладення Договору 1, оскільки зазначена постанова прийнята через 8 місяців після дати його укладення.
Ліквідатор Телитченко не міг знати, що вимоги кредитора Радика І.Л., які були внесені до реєстру кредиторів відповідача 1 станом на дату надходження на рахунок відповідача 1 від відповідача 2 коштів за Договором 1 в сумі 4 397 470,00 грн., в майбутньому будуть виключені з реєстру, і що він не зобов'язаний вчиняти передбачених законом дій щодо їх погашення на дату надходження коштів від реалізації Адміністративної будівлі.
Отже, факт наявності постанови Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 у справі № Б-39/161-09 до уваги колегією суддів не приймається як такий, що не має значення для справи.
З огляду на вищевикладене, посилання позивача на ті обставини, що ліквідатор відповідача 1 провів розрахунки з Радиком І.Л, який не є кредитором у справі про банкрутство відповідача 1, визнається безпідставним і до уваги колегією суддів не приймається, так саме, як висновки, що позивач робить з таких обставин, - про відсутність всіх істотних умов, необхідних для дійсності Договору 1, а саме, мети, задля якої здійснювалась реалізація нерухомості боржника.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що діючим законодавством України не передбачено визнання договору недійсним з підстав недосягнення в момент укладення всіх істотних його умов, оскільки, виходячи з норм ст. 638 ЦК України, договір, при укладенні якого сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, не може вважатися укладеним, а тому не породжує для його сторін будь-яких прав та обов'язків, які могли б бути захищені або оспорені у судовому порядку.
Враховуючи безпідставність думки позивача, що спірну Адміністративну будівлю в межах процедури ліквідації відповідача 1 реалізовано за Договором 1 для задоволення вимог неіснуючого кредитора Радика І.Л., висновки, що їх при цьому робить позивач, про перевищення ліквідатором відповідача 1 як керівником юридичної особи повноважень при укладенні Договору 1 та про відсутність в нього при цьому необхідного обсягу цивільної дієздатності, до уваги колегією суддів не приймаються як безпідставні.
З таких саме підстав не приймаються до уваги посилання позивача на те, що ліквідатор відповідача 1 здійснив відчуження Адміністративної будівлі шляхом омани.
При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача, що згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Позивач не є такою особою. Водночас в матеріалах справи відсутні докази того, що сторони Договору 1 вважають його укладеним під впливом обману.
Посилання позивача на те, що спірне майно за Договором 1 реалізовано за більш ніж вдвічі заниженою ціною, визнаються колегією суддів безпідставними і також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки жодного належного документального доказу на підтвердження того, за якою саме ціною слід було реалізувати Адміністративну будівлю в рамках ліквідаційної процедури відповідача 1, позивач суду не надав.
Крім того, згідно ч. ст. 29 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у разі продажу майна на аукціоні вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю.
Згідно вищезгаданого Висновку про вартість майна від 22.02.2011, складеного суб'єктом оціночної діяльності, ліквідаційна вартість Адміністративної будівлі станом на 22.02.2011 становила 3 997 700,00 грн.;
Як вбачається зі змісту Протоколу № 1, початкова вартість Адміністративної будівлі на проведеному аукціоні визначена на рівні 3 997 700 грн., в той час як продано її за ціною 4 397 470,00 грн., що спростовує твердження позивача про продаж спірного майна за заниженою ціною.
До того ж, з доданої позивачем до Клопотання про зупинення провадження у справі від 05.06.2012 № 35 фотокопії звіту Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 16.05.2012 (а.с.91-95 т.2) вбачається, що в результаті позапланової перевірки ліквідатора Телитченка Головним управлінням юстиції у Дніпропетровській області не встановлено порушень з його боку вимог Ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.10.2011 № 3176/5 стосовно оцінки та продажу майна відповідача 1, та норм ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Щодо посилань позивача, як на підставу визнання Договору 1 недійсним, на те, що ліквідатор Телитченко А.О., який діяв від імені відповідача 1 при підписанні Договору 1, фактично не приступив до виконання повноважень керівника підприємства, оскільки його підпис не був скріплений печаткою, як це передбачено цивільним законодавством щодо вимог до письмової форми, слід зазначити таке.
Згідно ч. 2 ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
За правилами ст. 25 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яким регулюються, в тому числі, взаємовідносини сторін за угодами про відчуження майна боржника, що його включено ліквідатором до ліквідаційної маси,- з дня призначення ліквідатора боржника до нього переходять всі права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута, в тому числі щодо функції з управління та розпорядження майном банкрута, формування ліквідаційної маси та реалізації майна банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів.
Як вбачається з матеріалів справи, ліквідатора Телитченка призначено ухвалою суду від 04.10.2010, а отже, починаючи саме з цієї дати, він згідно закону наділений правами керівника відповідача 1, в тому числі щодо розпорядження майном, що увійшло до ліквідаційної маси боржника, шляхом укладання договорів про продаж цього майна у порядку, встановленому законом.
Той факт, що підпис ліквідатора Телитченка на Договорі 1 не скріплена печаткою відповідача 1, не скасовує наданих ліквідатору боржника повноважень на здійснення дій щодо його майна.
До того ж, матеріалами справи належним чином підтверджується факт виконання відповідачем 1 та відповідачем 2 Договору 1 в повному обсязі, що, за будь-яких умов щодо наявності чи відсутності повноважень в особи, що підписала цей договір, згідно норм ст. 241 ЦК України, свідчить про схвалення правочину як відповідачем 1, так і відповідачем 2, тобто про створення цивільних прав та обов'язків для них як для сторін Договору 1.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне врахувати таке.
За правилами ч. 2 ст. 25 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України.
Як вбачається з матеріалів справи, діяльність ліквідатора відповідача 1 Телитченка Андрія Олександровича з питань додержання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затверджених наказом Міністерства юстиції України 17.10.2011 за № 1196/19934, перевірено комісією Головного управління юстиції у Харківської області під час позапланової комісійної перевірки, яку проведено з 16.02.2012 по 17.02.2012 і за наслідками якої 17.02.2012 складено Акт позапланової перевірки додержання арбітражним керуючим Ліцензійних умов (а.с.143-150 т.1) (далі Акт перевірки Ліцензійних умов).
Зі змісту зазначено Акту слідує, що ліквідатор Телитченко двічі, листами б/н від 05.10.2010 та від 12.01.2012, звертався до колишнього керівника відповідача 1 щодо виконання вимог ч. 2 ст. 25 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та передачі йому бухгалтерської документації, печатки, кутового штемпеля та статутних документів відповідача 1, проте керівником відповідача 1 зазначені вимоги не виконані, що пояснює відсутність на Договорі 1 печатки підприємства.
В Акті перевірки Ліцензійних умов також міститься інформація, що ліквідатор Телитченко 16.01.2012, 19.01.2012 та 13.02.2012 звернувся до відповідного органу прокуратури з заявою про можливе скоєння злочину посадовими особами боржника, які не передають йому фінансово-господарську та іншу документацію боржника, що свідчить про те, що ліквідатор Телитченко вживав заходів щодо отримання печатки особі банкрута, і відсутність відбитку печатки на Договорі 1 є наслідком порушення колишнього керівника відповідача 1 вимог закону.
За обставин, що склалися, необґрунтованими визнаються твердження позивача, що підставою для визнання Договору 1 недійсним є відсутність скріплення його печаткою відповідача 1.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів визнає безпідставними посилання позивача на те, що ліквідатором відповідача 1 при укладенні Договору 1 порушено вимоги ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
При цьому, колегія суддів враховує, що на сторінці 7 вищезгаданого Акту перевірки Ліцензійних умов зазначено про відсутність порушень ліквідатором Телитченко ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» при продажу Адміністративної будівлі відповідачу 2 за Договором 1.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно яким: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6).
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене вище, з огляду на те, що в обґрунтування вимог про визнання Договору 1 недійсним позивач послався лише на те, що ліквідатором відповідача 1 при укладенні Договору 1 не дотримано вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки зміст Договору 1 суперечить вимогам Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», положення якого необхідно застосовувати при укладенні Договору 1, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявність законних підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу адміністративної будівлі від 07.04.2011, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мартиросян І.Е., зареєстрованого реєстрі за № 636.
Суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні його позовних вимог про визнання недійсним Договору 1.
Вимоги про визнання недійсним Договору 2 заявлені позивачем як наслідок визнання судом спірного Договору 1 недійсним, виходячи з того, що відповідач 2 не є власником Адміністративної будівлі і, відповідно, не мав права її відчужувати, проте, враховуючи відмову судом позивачу у вимогах про визнання Договору 1 недійсним з підстав недоведення позивачем зазначених обставин, правові підстави для задоволення вимог в частині визнання недійсним Договору 2, задоволенню також не підлягають як безпідставні.
Крім того, слід зазначити таке.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним Договір 2, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Позивач вимагає визнати недійсним Договір 2, за яким він не є стороною, виходячи з того, що Договір 1, укладений порушником прав позивача - відповідачем 1, є недійсним, внаслідок чого відповідач 2, не набувши права власника Адміністративної будівлі за Договором 1, не мав правових підстав для його продажу за Договором 2.
Проте, як встановлено судом, позивач безпідставно посилається в обґрунтування зазначених вимог на те, що Договір 1 є недійсним, і що відповідач 2 реалізував спірне майно, не набувши права власності на нього за Договором 1, а відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у вимогах про визнання Договору 2 недійсним.
При цьому, колегія суддів звертає увагу позивача на те, що, враховуючи, що відповідач 2 та відповідач 3 укладенням Договору 2 будь-яких прав безпосередньо позивача не порушили, незалежно від того, чи відповідає цей договір закону, права позивача, який вважає себе власником Адміністративної будівлі, не підлягають захисту шляхом задоволення прозову про визнання недійсним Договору 2, стороною за яким він не є, тобто шляхом застосування правового механізму, встановленого статтею 215 ЦК України.
Уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним або неукладеним в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій" (в редакції на момент розгляду даної справи судом першої інстанції) завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.
Щодо вимог позивача про витребування Адміністративної будівлі з чужого незаконного володіння - відповідача 3 слід зазначити таке.
Позивач вимагає задовольнити зазначені позовні вимоги виходячи з норм ст. 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Проте, як встановлено судом під час розгляду апеляційної скарги, позивач на дату звернення до суду не мав прав власника відносно спірної Адміністративної будівлі і не довів суду, що відповідач 3 незаконно, без відповідної правової підстави, заволодів зазначеним майном, а відтак, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння - у відповідача 3.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції є вірним по суті, незалежно від підстав відмови позивачу у позові, апеляційні скарги заступника прокурора Харківської області та Громадської організації «Координаційна рада міських громадських організації інвалідів міста Києва» залишаються без задоволення, рішення господарського суду міста Києва у справі № 5011-10/348-2012 від 06.03.2012 - без змін.
При цьому, за правилами ч. 1 ст. 34 ГПК України, згідно з якою господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини, що пов'язані з визнанням недійсним укладеного відповідачем 1 з ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» договору іпотеки, що на них посилається позивач, додавши до позову копію вказаного договору, до уваги колегією суддів не приймаються і не досліджуються в рамках справи № 5011-10/348-2012. За наявності досліджених судом набравших силу судових документів у справі № Б-39/161-09 про банкрутство відповідача 1, копії яких наявні в матеріалах справи, вказані обставини не впливають на вирішення спору сторін по суті.
Посилання позивача у доповненнях до апеляційної скарги від 08.11.2012 № 67 на лист відповідача 1 від 05.11.2012 за підписом призначеного ухвалою господарського суду Харківської області від 07.08.2012 у справі Б-39/161-09 ліквідатора відповідача 1 Погорілої О. І., в якому йдеться про те, що при укладенні Договору 1 мала місце помилка, що мала істотне значення при укладенні цього правочину, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки при розгляді справи судом першої інстанції позивач як на підставу задоволення позову на зазначені обставини не посилався, відповідно, вони не досліджувалися судом і їм не було надано правової оцінки.
Крім того, вказаний у попередньому абзаці лист датований 05.11.2012, тобто датою, пізнішою за дату оспореного рішення суду першої інстанції (06.03.2012), а тому, як новий доказ у справі, не може бути врахований колегією суддів при вирішенні спору сторін у цій справі.
З таких саме підстав колегією суддів не враховується при вирішенні спору сторін по суті посилання позивача у доповненнях до апеляційної скарги від 08.11.2012 № 67, як на підставу задоволення апеляційних скарг, на ухвалу господарського суду Харківської області від 07.08.2012 та лист слідчого управління ГУ МВС України в Харківській області від 26.04.2012 № 47/6516.
Судові витрати на подачу апеляційних скарг, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на їх заявників.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги заступника прокурора Харківської області та Громадської організації «Координаційна рада міських громадських організації інвалідів міста Києва» на рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2012 у справі № 5011-10/348-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2012 у справі № 5011-10/348-2012 залишити без змін.
3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 5011-10/348-2012.
Повний текст постанови складено: 19.11.2012
Головуючий суддя Калатай Н.Ф.
Судді Баранець О.М.
Пашкіна С.А.