13 листопада 2012 р. Справа № 2а/0470/10023/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луніної О.С.
при секретаріЧерпак А.Ю.
за участю: позивача відповідач ОСОБА_3 ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровської обласної ради про визнання недійсним та незаконним рішення, стягнення моральної шкоди, зупинення виконання прав та зобов'язань по кредитним договорам, -
23 серпня 2012 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Дніпропетровської обласної ради, в якому, з урахуванням уточнень до позову від 13.11.2012 просив: визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської обласної ради №306-13/VI від 25.05.2012 «Про деякі питання управління майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області»в частині п. 27.2 та п. 27.4; зупинити виконання прав та обов'язків за кредитними договорами, укладеними на підставі п. 27.2 та п. 27.4 рішення №306-13/VI; стягнути з відповідача на користь територіальної громади Дніпропетровської області моральну шкоду у сумі 1 грн.; стягнути з відповідача судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення в частині п. 27.2 та п. 27.4, а саме про передачу у банківську заставу комунальної власності територіальної громади об'єктів соціально-культурного призначення, які викладені у додатку 5 до рішення, порушує публічний порядок, конституційні права та свободи людини, а саме територіальної громади. На думку позивача, рішення відповідача маскує рішення про продаж у майбутньому об'єктів соціально-культурного призначення, які викладені у додатку 5, тобто, є правочином вчиненим для приховування іншого правочину, який вже вчинений. Таким чином, рішення відповідача порушує інтереси територіальної громади, а тому таке рішення є незаконним та підлягає скасування в частині п. 27.2 та п. 27.4.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити повністю.
Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення, в яких посилався на те, що рішення №306-13/VI від 25.05.2012 «Про деякі питання управління майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області»в частині п. 27.2 та п. 27.4 є таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законами та Конституцією України, та повністю відповідає ознакам, передбаченими ст. 2 КАС України. За таких обстави, відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_3 необґрунтованими та безпідставними.
У судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, оцінивши доводи позовної заяви, дослідивши письмові докази та заслухавши думку сторін, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25.05.2012 Дніпропетровською обласною радою було прийнято рішення №306-13/VI «Про деякі питання управління майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області»(далі -рішення №306-13/VI).
Зі змісту рішення №306-13/VI вбачається, що у п.27.2 та п.27.4 Дніпропетровська обласна рада вирішила:
- п.27.2 «Забезпечити виконання кредитних зобов'язань комунальним підприємством «Регіональний стабілізаційний фонд»Дніпропетровської обласної ради» за кредитним договором на видачу кредиту в розмірі 100 000 000,00 (сто мільйонів) гривень нерухомим майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області (згідно з додатком 5 до цього рішення)»
- п.27.4 «Дніпропетровській обласній раді та комунальним підприємствам Дніпропетровської обласної ради, які володіють майном на праві господарського відання, здійснити всі необхідні дії щодо передачі об'єктів нерухомості в іпотеку банківській установі, що буде здійснювати надання кредиту відповідно до додатка 5 рішення».
У додатку №5 до рішення №306-13/VI перелічені об'єкти, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області та використовуються як застава при залученні кредитних ресурсів комунальним підприємством «Регіональний стабілізаційний фонд»Дніпропетровської обласної ради».
Таким чином, рішення №306-13/VI в частині п.27.2 та п.27.4 стосується саме правовідносин щодо користування, управління та розпорядження об'єктами нерухомого майна, що належать до комунальної власності, тобто спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області.
Надаючи правову оцінку рішенню №306-13/VI в частині п.27.2 та п.27.4, суд керується положеннями ЗУ «Про місцеве самоврядування», КАС України та Конституції України.
Так, відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Згідно із ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Положеннями ст. 143 Конституції України встановлено, що обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Також ч.2 ст. 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування»встановлено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Приписами п.п. 19, 20 ч. 1 ст. 43 ЗУ «Про місцеве самоврядування»передбачено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку; вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.
Норми ч. 4 ст. 60 цього ж закону декларують, що районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Також, відповідно до ч. 5, 6 ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Згідно із ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, перевіривши рішення відповідача №306-13/VI в частині п.27.2 та п.27.4 на відповідність вищенаведених норм права та ч. 3 ст. 2 КАС України, суд приходить до висновку, що таке рішення прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з тим, суд не бере до уваги посилання позивача на те, що рішення №306-13/VI в частині п.27.2 та п.27.4 суперечить інтересам територіальної громади, оскільки відповідач у майбутньому має на меті реалізувати об'єкти комунальної власності, які є предметом застави, приватним особам, з тих підстав, що на підтвердження таких обставин позивачем не було надано суду жодних доказів, тобто такі обставини є недоведеними. Також, не вбачається таких обставин і зі змісту рішення відповідача №306-13/VI. При цьому суд зазначає, що вимоги на майбутнє не можуть бути предметом розгляду у адміністративному суді.
Крім того, положеннями ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Проте, під час розгляду справи, позивачем не було доведено суду яким чином рішення відповідача порушує його особисті права, свободи або інтереси.
За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні його вимоги, що визнання протиправним та скасування рішення №306-13/VI
Також, суд приходить до висновку, що не підлягає задоволенню вимога позивача щодо зупинення виконання прав та обов'язків за кредитними договорами, укладеними на підставі п. 27.2 та п. 27.4 рішення №306-13/VI, оскільки дана вимога не є належним способом захисту прав, свобод та інтересів, які на думку позивача є порушеними, тому що такий спосіб захисту не передбачено нормами КАС України.
Що стосується вимоги ОСОБА_3 про стягнення з відповідача на його користь компенсації за понесену моральну шкоду у розмірі 1 грн., то вона також не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Так, позивачем не доведено суду жодної з передбачених ст. 23 ЦК України ознак моральної шкоди, а тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимоги щодо її компенсації.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати.
За таких обставин, судові витрати, понесені позивачем не підлягають стягненню.
Керуючись ст.ст. 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Дніпропетровської обласної ради про визнання недійсним та незаконним рішення, стягнення моральної шкоди, зупинення виконання прав та зобов'язань по кредитним договорам - відмовити у повному обсязі.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст виготовлено 16.11.2012.
Суддя О.С. Луніна