23 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0470/11667/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коблової О.Д.
при секретарі судового засідання Камінського О.Д.
за участю представників:
позивача ОСОБА_1
відповідача Сириці О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради про визнання незаконними дій та зобов'язання вичинити певні дії, -
ОСОБА_3 01 жовтня 2012 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, з позовними вимогами про:
- визнання незаконними дій Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради щодо відмови в реєстрації за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1 без прийняття нерухомого майна в експлуатацію;
- зобов'язання Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1 без прийняття нерухомого майна в експлуатацію, на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011 року.
В обґрунтування позову зазначено, що рішенням реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 04.07.2012 року позивачу було відмовлено у реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011 року, з огляду на те, що позивачем не введено в експлуатацію нерухоме майно; не було надано договір купівлі-продажу від 11.04.2003 року на підставі якого ОСОБА_3 є власником спірного нерухомого майна; договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 11.04.2003 року не був нотаріально посвідчений та не було проведено його державну реєстрацію; у рішенні суду не вказано конкретні позиції приміщення №65 та не зазначено, які саме позиції приєднано від приміщення № 66; не зазначено серію ліцензії організації, що склала технічний висновок щодо відповідності технічного стану нерухомого майна будівельним нормам та придатності об'єкта нерухомого майна до подальшої експлуатації, у зв'язку з чим позивач вважає дії відповідача стосовно відмови у реєстрації права власності на вищезазначене нерухоме майно є незаконними, оскільки у відповідача були відсутні законодавчі підстави для відмови позивачу у реєстрації права власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, на їх задоволені наполягав.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, надав свої заперечення проти позову.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
14.06.2012 року позивач подав документи до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради на відкриття замовлення № 4447/07 стосовно реєстрації прав власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1 - на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011 року.
04.07.2012 року рішенням реєстратора Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради позивачу було відмовлено в реєстрації права власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Обґрунтовуючи свою відмову у реєстрації права власності, відповідач посилався на п.п. 1.6, 3.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 року, ст. ст. 210, 220, 331, 640, 657 ЦК України, абз.3 п.8, абз.2,4 п.13 Постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.09 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Відповідач відмовив ОСОБА_3 у реєстрації права власності на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011 року, посилаючись на те, що, Позивачем не введено в експлуатацію нерухоме майно; не було надано договір купівлі-продажу від 11.04.2003 року на підставі якого позивач є власником спірного нерухомого майна; договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 11.04.2003 року не був нотаріально посвідчений та не було проведено його державну реєстрацію; у рішенні суду не вказано конкретні позиції приміщення № 65 та не зазначено, які саме позиції приєднано від приміщення № 66; не зазначено серію ліцензії організації, що склала технічний висновок щодо відповідності технічного стану нерухомого майна будівельним нормам та придатності об'єкта нерухомого майна до подальшої експлуатації.
Відповідач у своїй відмові зазначив, що позивачем не було введено в експлуатацію нерухоме майно, яке було самочинно переобладнано та до якого приєднано позиції іншого приміщення. Для усунення даних недоліків Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» запропонувало позивачу звернутися до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області для вирішення питання щодо введення в експлуатацію зазначеного нерухомого майна.
Однак, позивачем було проведено оцінку технічного стану нерухомого майна стосовно визначення стану готовності об'єкту для подальшої експлуатації. Згідно даного обслідування технічний стан нерухомого майна знаходиться у нормальному стані, відповідає будівельним нормам та придатний до подальшої експлуатації.
З урахуванням наявності технічного висновку за результатами обстеження вищевказаних будівельних конструкцій позивача на підставі ч. 2 ст. 8 Цивільного кодексу України у відповідності до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права), прийняття в експлуатацію об'єкта полягає у визначенні готовності об'єкта, закінченого будівництвом будівельним і іншим нормам і правилам, необхідним при прийнятті в експлуатацію. Готовність нерухомого майна до експлуатації у всіх аспектах визначається будівельно-технічним висновком, який було отримано позивачем.
Таким чином, суд приходить до висновку, що право власності на нерухоме майно позивача підлягало державній реєстрації у встановленому законом порядку, оскільки згідно до технічного висновку даний об'єкт нерухомості був готовий для подальшої експлуатації.
Відповідач також у своєму рішенні зазначив, що в рішенні суду не було зазначено серію ліцензії організації, що склала технічний висновок щодо відповідності технічного стану нерухомого майна будівельним нормам та придатності об'єкта нерухомого майна до подальшої експлуатації. Однак, дане зауваження відповідача не відповідає дійсності, оскільки в описовій частині рішення суду зазначено, що оцінка технічного стану нерухомого майна проведена ТОВ «Український інженерно-технічний центр» (ліцензія серії АВ №490287 від 06.11.2009 року, строк дії з 03.11.2009 року по 03.11.2012 року).
Відповідач зазначає, що позивачем не було надано договір купівлі-продажу від 11.04.2003 року, на підставі якого позивач став власником нерухомого майна. Відповідач зазначає, що відповідно до даних інвентарної справи, реєстрація права власності на нерухоме майно не проводилась, у зв'язку з чим встановити ким саме та на якій підставі було здійснено відчуження даного об'єкта нерухомого майна неможливо.
Однак, позивачем надано до реєстрації права власності на нерухоме майно рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, в описовій частині якого було зазначено, між ким саме та на якій підставі було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11.04.2003 року.
Крім того, даний договір не було нотаріально посвідчено та зареєстровано у Комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, оскільки відповідно до ст. 227 ЦК УРСР від 18.07.1963 року (який був чинний на момент укладення договору купівлі-продажу від 11.04.2003р.) нотаріальному посвідченню та реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів підлягали лише договори купівлі-продажу житлового будинку. Отже, оскільки позивачем було придбано нежитлове приміщення, на момент укладення договору купівлі-продажу від 11.04.2003 року, ані нотаріальне посвідчення даного договору, ані його державна реєстрація не були передбачені нормами чинного на той час законодавства.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Отже, позивач не був зобов'язаний надавати державному реєстратору договір-купівлі продажу від 11.04.2003 року, оскільки на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
Крім того, підлягають спростуванню посилання відповідача на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зокрема на абз. 2 п. 13, де вказано, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України (відповідно до якої, якщо одна сторона договору ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Стаття 4 ЦК України до переліку нормативних актів цивільного законодавства відносить: 1) ЦК України, інші закони, які регулюють цивільні відносини; 2) акти Президента у випадках, встановлених Конституцією України; 3) постанови Президента України, які не суперечать ЦК України, іншим законам; 4) цивільно-правові акти, видані іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією і законом.
З даного переліку нормативних актів не вбачається, що Постанови Пленуму Верховного Суду України відносяться до актів цивільного законодавства, якими регулюються правовідносини сторін. Постанови Пленуму Верховного Суду України мають рекомендаційний характер і не можуть розглядатися як норми права, якими сторони обов'язково повинні керуватися для врегулювання своїх правовідносин, якщо для цього існують норми чинного законодавства.
Крім того, відповідач дає правову оцінку стосовно неукладеності договору купівлі-продажу від 11.04.2003 року, однак дані повноваження не відносяться до компетенції державного реєстратора, зважаючи також і на той факт, що на реєстрацію права власності надавалось саме рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011 року, а не договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11.04.2003 року.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.
Відповідач у своїй відмові про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011 року зазначив, що реєстрація права власності на вказане нерухоме майно не проводилась.
Однак, не зважаючи на те, що реєстрація права власності на нерухоме майно позивача проводилась вперше - дана обставина не могла бути підставою для відмови Відповідача у проведенні державної реєстрації права власності, оскільки у відповідності до п.6.1 «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно» на кожний об'єкт, права щодо якого підлягають державній реєстрації та право власності на який заявлено вперше, реєстратором БТІ відкриваються відповідний розділ Реєстру прав та реєстраційна справа.
Отже, оскільки реєстрація права власності на нерухоме майно позивача проводиться вперше, то відповідач у відповідності до приписів чинного законодавства повинен був відкрити відповідний розділ Реєстру прав та реєстраційну справу, а не відмовляти позивачу у реєстрації права власності на нерухоме майно, право власності на яке визнано за останнім на підставі рішення суду.
Згідно із ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:
1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) об'єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;
3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;
4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;
5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;
5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;
5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;
5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;
5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;
5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;
5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;
6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відсутні будь-які підстави, відповідно до яких відповідач міг би відмовити позивачу у державній реєстрації права власності на нерухоме майно, а прийняте відповідачем рішення про відмову у державній реєстрації прав від 04.07.2012 року є неправомірним.
Крім того, відповідач у своїй відмові зазначив, що в рішенні суду щодо нерухомого майна позивача не вказано конкретні позиції приміщення № 65 та не зазначено, які саме позиції приєднано від приміщення № 66.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, в описовій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська прямо зазначено, що позивачем за власні кошти було здійснено загальне переобладнання приміщення №65, було приєднано по.65-9, 65-10, 65-11, 65-12, частини приміщення 65-7 ( колишні позиції 66-21, 66-22, 66-23, 66-24, 66-25,66-26).
Відповідно до ч.4 ст.8 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року, Державний реєстратор прав самостійний у прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та відмову в такій реєстрації і здійснює повноваження тільки відповідно до закону. Дії державного реєстратора прав щодо державної реєстрації прав або відмови в такій реєстрації можуть бути оскаржені до суду.
До створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації (ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року).
Таким чином, Державою на бюро технічної інвентаризації, в даному випадку на Відповідача, покладено функцію по прийняттю рішень щодо реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна.
Однак, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради неправомірно дає правову оцінку рішенню суду, незважаючи на те, що згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Враховуючи викладене, суд вважає, що при наявності рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011 року, яке набрало законної сили, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради не мало права відмовити позивачу у реєстрації права власності, отже позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що позивачем при подачі позову до суду понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 32,19 грн., що підтверджується квитанцією, а відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Отже, судові витрати, понесені позивачем та підтверджені вищенаведеними належними доказами підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 32,19 грн.
Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання незаконними дій та зобов'язання вичинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати незаконними дії Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради щодо відмови в реєстрації за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1 без прийняття нерухомого майна в експлуатацію.
Зобов'язати Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1, - без прийняття нерухомого майна в експлуатацію - на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.12.2011 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 32,19 коп. (тридцять дві грн. 19 коп.).
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складений 23 жовтня 2012 року.
Суддя О. Д. Коблова