Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 листопада 2012 р. Справа № 2а/0570/13501/2012
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Скріпніка А.І.
при секретарі Івановій К.Б.
за участю: представника відповідача - Мітасьової О.В. - згідно довіреності;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Донецький хлібозавод № 14» до Донбаського територіального управління Національної комісії з цінних паперів та фондового рикну про скасування постанови від 31.08.2012 року № 657-ДО-1-Е, про накладання штрафних санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів,
05 жовтня 2012 року відкрите акціонерне товариство «Донецький хлібозавод № 14» (надалі - позивач) звернулося до суду із вищевказаним позовом.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що постановою відповідача від 31.08.2012 року № 657-ДО-1-Е про накладання санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів застосовано до позивача санкцію у вигляді штрафу у розмірі 1 700 грн. Позивач не погоджується з даними діями відповідача та вважає, що вищезазначена постанова складена безпідставно та підлягає скасуванню, оскільки, на думку позивача, вказана постанова взагалі не мала бути складеною, оскільки дії позивача не можуть бути кваліфіковані як адміністративне правопорушення.
Представник позивача до суду не з'явився, був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно до приписів ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» № 448/96-ВР від 30.10.1996 р. надалі - Закон № 448) визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні.
Статтею першою вищезазначеного Закону визначено, що державне регулювання ринку цінних паперів являє собою здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.
Статтею третьою Закону № 448 визначено форми державного регулювання, зокрема до них віднесено прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів, регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів.
У відповідності до положень статті п'ятої Закону № 448, державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Положеннями статтею 7 Закону № 448 визначено, що Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням законодавства і призначає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях і торговельно-інформаційних системах.
Відповідно до положень статті 8 Закону № 448, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право розробляти і затверджувати з питань, що належать до її компетенції, обов'язкові для виконання нормативні акти, у разі порушення законодавства про цінні папери, нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку виносити попередження, зупиняти на термін до одного року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента, дію ліцензій, виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати дію таких ліцензій.
На виконання зазначених повноважень та норм закону відповідно до пункту 15 частини другої статті 7 та пункту 13 статті 8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», статей 15, 39 - 41 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджено Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів.
Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів регулює склад, порядок і строки розкриття на фондовому ринку регулярної, особливої інформації та інформації про іпотечні цінні папери емітентами цінних паперів та подання її до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Дія Положення поширюється на всіх емітентів цінних паперів, крім емітентів державних цінних паперів, інвестиційних сертифікатів.
Частиною четвертою статті 40 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлено, що річна інформація про емітента є відкритою і в обсязі, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, підлягає оприлюдненню емітентом не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним, шляхом: розміщення у загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів; опублікування в одному з офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України або Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку; розміщення на власному веб-сайті.
Як вбачається, позивач не подав до комісії річну інформацію про емітента за 2011 рік, що є порушенням вимог ст. 40 Закону № 3480-15 та п. 1 гл. 7 Розділу V Положення, згідно якого розкриття річної інформації має здійснюватись шляхом розміщення в загальнодоступній інформаційній базі даних Комісії, опублікування у офіційному друкованому виданні, розміщення на сторінці в мережі Інтернет та подання до Комісії. Розкриття річної інформації здійснюється у такі строки: розміщення в загальнодоступній інформаційній базі даних Комісії - у строк не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним; опублікування у офіційному друкованому виданні - у строк не пізніше 30 квітня року, наступного за звітним; подання до Комісії - не пізніше 1 червня року, наступного за звітним. Згідно п. 8 ст. 8 Закону № 448 Комісія має право здійснювати контроль за достовірністю і розкриттям інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, і саморегулівними організаціями, та її відповідністю встановленим вимогам.
Згідно п. 14 ст. 8 Закону № 448 Комісія має право накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їх співробітників, аж до анулювання ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону № 448 Комісія застосовує до юридичних осіб фінансові санкції за неопублікування, опублікування не в повному обсязі інформації та/або опублікування недостовірної інформації - у розмірі до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Враховуючи достатність підстав, керуючись п. 8, п. 14 ст. 8, ст.ст. 9, 11, 12 Закону № 448, п. 5 р. II, п.п. 1,4 р. VII, р. XVII "Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій", затверджених рішенням ДКЦПФР від 11.12.07. № 2272, уповноваженою особою Комісії було винесено постанову про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів № 657-ДО-1-Е від 31.08.12., якою до позивача застосовано фінансову санкцію у розмірі 1700,00 (одна тисяча сімсот) грн.
Щодо посилання позивача, що він не вчиняв не вчиняв протиправну, винну (умисну або необережну дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і, за яку Законом передбачено адміністративну відповідальність, суд вважає доречним зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Згідно ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, суд зазначає, що санкцію за не опублікування інформації в офіційному друкованому виданні річної інформації про емітента за 2011 рік, було застосовано до позивача на підставі абз. 1 п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону № 448, а не на підставі Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд звертає увагу на той факт, що у даній нормі закону закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Таким чином, у даному випадку при винесенні оскаржуваної постанови, відповідач діяв згідно Закону та в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством України.
Керуючись ст. ст. 9, 69 - 71, 158 - 165, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Донецький окружний адміністративний суд,
У задоволенні позову відкритого акціонерного товариства «Донецький хлібозавод № 14» до Донбаського територіального управління Національної комісії з цінних паперів та фондового рикну про скасування постанови від 31.08.2012 року № 657-ДО-1-Е, про накладання штрафних санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів - відмовити.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 12 листопада 2012 року у присутності представника відповідача.
Повний текст постанови буде виготовлений протягом п'яти днів згідно ч. 3 ст. 160 КАС України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Скріпнік А.І.