м.Вінниця
15 листопада 2012 р. Справа № 2а/0270/4850/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Ємельянова Родіона Ігоровича
позивача: ОСОБА_2
представника позивача: ОСОБА_3
відповідача: Герасименка Д.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби
про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами планової виїзної документальної перевірки позивача Вінницькою ОДПІ складено акт №1713/1721/НОМЕР_1 від 03.08.2012р., яким зафіксовано завищення суми податкового кредиту і як наслідок заниження суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті та завищення обсягу витрат, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за період, що перевірявся. На підставі висновків, викладених в акті перевірки Вінницькою ОДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення. Позивач не погоджується із висновками, викладеними у акті перевірки та винесеними рішеннями, вважає їх протиправними просить суд скасувати їх.
Ухвалою суду від 25.10.2012 року провадження за даним позовом було відкрито та справу призначено до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача надала пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Позовні вимоги просила задовольнити повністю. Додаткового наголосила, що відповідач безпідставно дійшов висновків про порушення вимог податкового законодавства, а дані відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не мають належного підтвердження допустимими доказами. Крім того, на підтвердження формування податкового кредиту та валових витрат платником ПДВ надано під час проведення перевірки первинні документи, які свідчать про реальність господарських операцій з контрагентами.
Представник відповідача заперечив щодо заявленого адміністративного позову, просив суд відмовити у його задоволенні. Заперечуючи проти позову, наголосив, що податковий орган діяв у межах та у спосіб визначений законодавством України, а відтак податкові повідомлення-рішення прийняті за результатами планової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_2 є цілком правомірними та не підлягають скасуванню.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Вінницької міської ради 31.05.2001 року та знаходиться на податковому обліку з 05.06.2001 року за №987/1283. Основним видом діяльності позивача є оптова та роздрібна торгівля канцелярськими товарами, іншими непродовольчими товарами, продуктами харчування.
В липні 2012 р. на підставі наказу від 27.06.2012 р. за № 1418/17 та направлення на проведення документальної планової виїзної перевірки від 16.07.2012 р. за № 1563/17 старшим державним податковим ревізором-інспектором, інспектором податкової служби III рангу відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС Бойко Яною Валеріївною була проведена планова виїзна документальна перевірка дотримання ФОП ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. За результатами перевірки складено акт планової виїзної документальної перевірки від 03.08.2012 р. за № 1713/1721/НОМЕР_1.
На підставі викладених в акті перевірки даних встановлено, що позивачем не доведено та не підтверджено належними документами фактичне придбання товарно-матеріальних цінностей у TOB «Зодчій ЛТД» та TOB «Бімар» у зв'язки з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.
Не погодившись з такими висновками акту перевірки, позивач скористався наданим йому правом та 07.08.2012р. подав до канцелярії Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС заперечення та засвідченні копії первинних документів на підтвердження господарських операцій з ТОВ «Бімар» та ТОВ «Зодчій ЛТД».За наслідками розгляду заперечення Вінницька ОДПІ листом від 15.08.2012р. за вих. №29572/43/1721 повідомила платника податків про залишення заперечення на акт перевірки без задоволення, акт перевірки без змін.
17 серпня 2012 р. на підставі акта документальної перевірки від 03.08.2012 р. № 81713/1721/НОМЕР_1 Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 17 серпня 2012 р. № 0001971721, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 46 295,50 грн., в тому числі за основним платежем 30 873,00 грн., штрафна санкція 15 422,50 грн. та № 0001961721, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму3 500,99 грн., в тому числі за основним платежем 2 800,79 грн., штрафна санкція 700,20 грн.
29 серпня 2012 р. позивач звернувся з листом за № 6-08 до ДПС у Вінницькій області з первинною скаргою про перегляд податкових повідомлень рішень. Рішенням від 11.09.2012 р. за № 15268/10/10-02-12 ДПС у Вінницькій області залишено без змін податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ від 17.08.2012 р. № 0001961721 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в розмірі 2800,79 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 700,20 грн. та скасоване податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ від 17.08.2012 р. № 0001971721 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 30873,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 15422,50 грн. в частині застосування штрафної санкції в сумі 7710,75 грн., а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
19 вересня 2012 р. Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0020811721, яким встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 199.1 ст. 199 ПКУ від 02.12.2010 р. № 2755-УІ, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, 3014010100, на 38 584,75 грн., в тому числі за основним платежем 30 873,00 грн., штрафна санкція 7 711,75 грн.
Листом від 21 вересня 2012 р. за № 8-09 позивач звернувся до ДПС України зі скаргою про перегляд податкових повідомлень-рішень та на рішення ДПС у Вінницькій області, прийняте за розглядом первинної скарги.
15 жовтня 2012 р. ДПС України винесено рішення від 10.10.2012 р. за № 1708/0/141-12/С/10-2315, яким прийняті Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС податкові повідомлення-рішення від 17.08.2012 р. № 0001961721 та від 19.09.2012 р. № 0020811721, рішення ДПС у Вінницькій області від 11.09.2012 р. № 15268/10/10-02-12, прийняте за розглядом первинної скарги, залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Із зазначеними рішеннями ДПС у Вінницькій області, ДПС України та податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими Вінницькою ОДШ Вінницької області ДПС від 17.08.2012 р. № 0001961721 та від 19.09.2012 р. № 0020811721, позивач не погоджується, вважає їх протиправними і за таких обставин звернувся до суду з їх оскарженням..
Визначаючись щодо позовних вимог позивача, суд виходив з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із акту перевірки, податковим органом були встановлені порушення п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України , в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю за період, що перевірявся в сумі 2800,79 грн. та п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 199.1 ст. 199 ПК України , в результаті чого донараховано податок на додану вартість за період, що перевірявся в сумі 30873 грн.
Так, га думку податкового органу, зазначені порушення виникли у зв'язку із тим, що господарські операції позивача з TOB «Зодчій ЛТД» та TOB «Бімар» не мають реального товарного характеру та реального настання правових наслідків фінансово-господарських відносин. ( а.с.30).
Свої доводи відповідач обґрунтовує тим, що позивачем до перевірки не були надані договори про господарську діяльність, акти прийому-передачі товару, довіреності, документи, що засвідчують транспортування товару, а також його зберігання.
Крім того, ще однією підставою визнання господарський операцій сумнівними, податковий орган зазначає висновки акту перевірки ДПІ у Калінінському районі м. Донецька від 22.03.2012 року № 892/15 про результати камеральної перевірки ТОВ «Зодчий ЛТД» та акт ДПІ у м. Черкасах від 19.07.2012 № 493/22-14/37715371 про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ «Бімар».
За таких обставин податковий орган робить висновок про відсутність у позивача наміру реального створення правових наслідків, які обумовлюються правочинами (ст.234 ЦК України) з метою формування штучного податкового кредиту.
Суд не погоджується із такими доводами податкового органу з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач протягом періоду, що перевірявся, уклав договори купівлі продажу №68 від 06.10.2011р., №188 від 18.10.2011р., №274 від 27.10.2011р., №292 від 29.11.2011р. з ТОВ «Зодчій ЛТД» та №519 від 05.12.2011р., №2210 від 22.12.2011р. з ТОВ «Бімар». Зазначені договори є типовими. Так, відповідно до п.1.1. договору продавець - ТОВ «Зодчий» зобов'язувався передати , а покупець ФОП ОСОБА_2 зобов'язався прийняти та оплати товар згідно рахунку-фактури. У п. 2.1 цього договору зазначалась вартість товару з ПДВ. Відповідно до п. 2.2. договору ціна товару визначалась у рахунку-фактурі. Товар супроводжувався накладною з зазначенням назви товару, ціни за одиницю, загальною вартістю товару та податковою накладною. Передача товару, відповідно до п.3 договору, здійснюється за домовленістю сторін . Крім того, відповідно до п. 4.1 договору, передача товару по кількості та якості здійснюється в пункті передачі товару. Разом з договорами позивач надав суду відповідні видаткові та податкові накладні , а також платіжні доручення про оплату товару ( а.с.76-106).
Крім того, у матеріалах справи містить лист позивача, яким він відповідно до ч.3 п.8 Порядку оформлення результатів документальних перевірок, надав протягом встановленого часу документи, визначені в акті перевірки як відсутні ( а.с.46).
У судовому засіданні представник позивача пояснила суду, що доставка товару здійснювалась за рахунок продавця, який для цього користувався послугами транспортних компаній таких як ТК «Нова пошта», ТК «Аволюкс», ТК «Інтайм» та ін., а тому у позивача і не могло бут товарно-транспортних накладних. Разом з тим, на прохання позивача, його контрагенти ТОВ «Бімар» та ТОВ Зодчій ЛТД» надіслали копії товарно-транспортних накладних, за якими вони передавали товар позивачу ( а.с. )
Крім того, суд зазначає, що, наявність товарно-транспортних накладних як підтвердження отримання товарно-матеріальних цінностей не впливає на формування податкового кредиту, оскільки, наявність товарно-транспортних накладних передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні і регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності.. Так, товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність такої накладної у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.
Таким чином посилання податкового органу відсутність у позивача первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Визначаючись що висновків податкового органу про визнання вищезазначених договорів купівлі-продажу нікчемними у зв'язку із порушенням законодавства контрагентами позивача , суд виходив з наступного.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
Згідно визначеному статтею 228 ЦК України переліку правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, до таких правочинів відносяться: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене в постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається з акту перевірки від 03.08.2012р., на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили щодо нікчемності та недійсності правочинів, укладених з ТОВ «Зодчій ЛТД» та ТОВ «Бімар», пов'язаних з порушенням податкового законодавства. Тому доводи податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами є необґрунтованими.
Так, відповідно до ст..228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне володіння ним (нікчемний правочин).
Проте, як вбачається із акту перевірки, відповідач неодноразово вказує на порушення контрагентами позивача податкового законодавства, неподання відповідної звітності, тощо та позбавляє позивача права на отримання податкового кредиту у зв'язку з тим, що його контрагенти порушили вимоги законодавства.
Так, на сторінці 14 акту перевірки перевіряючий посилається на акт перевірки ДПІ у Калінінському районі м. Донецька від 22.03.2012 року № 892/15 про результати камеральної перевірки ТОВ «Зодчий ЛТД». Як вбачається із даного акта, була проведена перевірки контрагента позивача ТОВ «Зодчий ЛТД» проте у ньому зазначено тільки що ПП «Зодчий ЛТД» відобразив у податковій декларації придбання товару у ТОВ «Торгбудкомплекс» і далі констатується висновки податкового органу про відсутність власних виробничих фондів, залишків ТМЦ , виробничих та людських ресурсів безпосередньо ТОВ «Торгбудкомплекс» який у даному випадку ніяким чином не пов'язаний з позивачем. В подальшому, податковий орган робить висновок що МОЖЛИВО діяльність ТОВ Тогбудкомплкс» буде свідчити про здійснення діяльності з метою «маневрування податковим кредитом для мінімізації податкових зобов'язань з боку ТОВ «Зодчий ЛТД» та ТОВ «Торгбудкомплекс». На підставі вищевикладеного, ревізор інспектор приходить до висновку , що фінансові-господарські операції між ТОВ «Зодчій ЛТД» та ФОП ОСОБА_2 також не мають реального товарного характеру.
Щодо правовідносин з ТОВ «Бімар», то у даному випадку податковий орган з посиланнями на акт ДПІ у м. Черкасах від 19.07.2012 № 493/22-14/37715371 про неможливість проведення зустрічної звірки з ТОВ «Бімар», прийшов до висновку що і ці господарські операції носять сумнівний характер, а договори є нікчемними (а.с.28-29).
Суд критично ставиться до таких посилань відповідача ,з огляду на наступне.
Так, констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).
Зазначене є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
В контексті даної спірної ситуації акт не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин ФОП ОСОБА_2 по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені в ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
Також, суд звертає увагу на те, що у актах зустрічних перевірок податковий орган висловлює припущення щодо можливих порушень з боку навіть не контрагентів позивача - ТОВ «Бімар» та ТОВ «Зодчий ЛТД» , а взагалі третіх осіб.
Разом з тим, згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість в розмірі 316494 грн.
Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.
Разом з цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.
Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.
З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій, є договори купівлі-продажу товару, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, виписки по особовому рахунку позивача.
Отже, господарські операції, фактично здійснювані ФОП ОСОБА_2, підтверджуються оформленими належним чином документами.
За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - в такому випадку немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.
За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.
Судом не вбачається порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.
Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.
Враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкові повідомлення-рішення прийняті на його основі є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваних рішень.
За наведених обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем, сплачено 420,86 грн. судового збору, а тому дана сума має бути стягнута на його користь.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС № 0001961721 від 17.08.2012 року та № 0020811721 від 19.09.2012 року.
Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати у ромірі 420,86 грн. (Чотириста двадцять грн. вісімдесят шість коп.) відповідно платіжного доручення № 1556 від 22.10.2012 року шляхом безспірного списання органами Державної казначейської служби з рахунків Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС .
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна