Справа № 4-3063/12
20.11.2012 року м.Київ
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Підпалого В.В.,
при секретарі - Полтавець А.І.,
за участю прокурора - Березіна М.Г.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні Печерського районного суду в м. Києві скаргу ОСОБА_1 про визнання незаконною бездіяльності Генеральної прокуратури України, -
ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою в порядку КПК України, в якій просить визнати незаконною бездіяльність Генеральної прокуратури України при розгляді його заяви про злочин та не порушення кримінальної справи по факту злочину скоєного відносно приватного майна, і просить відшкодувати за рахунок державного бюджету збитки нанесенні такою бездіяльністю.
Прокурор в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечив та просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність.
Скаржник ОСОБА_1 підтримав скаргу і просив її задовольнити.
Суд, вислухавши думку прокурора, дослідивши матеріали судової справи № 4-3063/12, вивчивши матеріали наглядового провадження № 04/2/2-999-03, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Таке право не може бути обмеженим навіть у разі відсутності норм закону, які б передбачали можливість звернення особи до суду та розгляд відповідної скарги в порядку, визначеному Кримінально-процесуальними кодексом України.
Зазначені конституційні положення є нормами прямої дії.
Нормами КПК України 1960 року передбачено лише порядок здійснення судового контролю за досудовим слідством стосовно постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, про порушення кримінальної справи та постанов про закриття кримінальної справи (ст.ст. 236-1, 236-2, 236-5, 236-6, 236-8 КПК України 1960 року).
Окрім цього, до контрольних функцій суду відповідно до КПК України 1960 року відносяться застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження строків тримання під вартою, проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, прослуховування телефонних та інших розмов, розкриття інформації, що містить банківську таємницю.
Отже, у відповідності до чинного законодавства, судовому оскарженню в порядку гл. 22 КПК України 1960 року підлягають постанова про порушення кримінальної справи щодо певної особи (за фактом, якщо таке порушення безпосередньо стосується інтересів певних осіб), постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, постанова про закриття справи.
Інших винятків з цього приводу КПК України 1960 року не передбачає.
Відповідно до ст. 236 КПК України 1960 року дії прокурора можуть бути оскаржені до суду.
Так, зі змісту скаргу убачається, що ОСОБА_1 фактично не згоден з рішенням Генеральної прокуратури України про відмову у скасуванні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників АЗС ПСП «Війтівське».
Проте, відповідно до ст. 236 КПК України 1960 року, скарги на дії прокурора розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено КПК.
Разом з цим, оскільки оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури розглядаються у межах кримінального, а не адміністративного судочинства, то суд відповідно до КПК України 1960 року не наділений правом визнавати бездіяльність прокурора неправомірною та незаконною, а також зобов'язувати його вчиняти певні дії, оскільки це не передбачено КПК України 1960 року.
Тому суд не має законних повноважень для задоволення скарги про визнання дії чи бездіяльності прокурора протиправними, а також не має правових підстав для задоволення скарги про зобов'язання прокурора вчиняти дії, тобто визнати незаконною ст. 12 Закону України «Про прокуратуру».
Також, відповідно до вимог кримінально-процесуального закону, а саме ст.ст. 97, 98 КПК України 1960 року, суддя не вправі доручати прокурору проводити перевірку заяв про злочин та порушувати кримінальну справу.
Таким чином, ці дії прокурора, в порядку судового контролю оскарженню не підлягають, а тому скаргу слід вважати такою, що залишена без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 97, 98, 235, 236 КПК України 1960 року, суд,-
Скаргу ОСОБА_1 про визнання незаконною бездіяльність Генеральної прокуратури України та зобов'язання вчинити дії, - залишити без задоволення.
На постанову судді прокурором, особою, яка подала скаргу, протягом п'ятнадцяти діб з дня її винесення може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва.
Суддя Підпалий В.В.