06 червня 2006 р.
№ 41/614
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м. Київ,
на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2006
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2006
зі справи № 41/614
за позовом Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі -Фонд)
до підприємства Федерації професійних спілок України “Проектно -вишукувальний інститут “Укркурортпроект» (далі -Підприємство), м. Київ,
товариства з обмеженою відповідальністю “Франкінвест» (далі -Товариство), м. Київ,
третя особа - Федерація професійних спілок України (далі - Федерація), м. Київ,
за участю заступника прокурора міста Києва,
про визнання договору купівлі-продажу недійсним,
за участю представників:
Фонду - Філіпішиної А.А., Рябка Є.О.,
Підприємства - не з'явився,
Товариства -не з'явився,
Федерації -Гриценко М.М.,
Генеральної прокуратури України -Білик Л.С.,
Фонд звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом нежилого будинку від 17.10.2002 (далі -Договір).
Рішенням названого суду від 23.01.2006 (суддя Пилипенко О.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2006 (колегія суддів у складі: Брайко А.І. -головуючий, судді Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.), в позові відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано тим, що відчуження спірного об'єкта відбулося з дотриманням вимог статті 113 Цивільного кодексу Української РСР (далі -ЦК УРСР).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Фонд просить судові рішення зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників Фонду, Федерації та прокуратури, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до умов договору про сумісну діяльність від 06.12.1991 Ради Федерації незалежних професійних спілок України та Фонду соціального страхування України названий Фонд взяв на себе зобов'язання з фінансування будівництва в розмірі 50% від кошторисної вартості; пунктом 2 цього договору передбачалося, що після введення в експлуатацію типографія стає спільною власністю сторін пропорційно внесеним у її будівництво коштам;
- для досягнення спільної мети учасники договору про сумісну діяльність від 06.12.1991 зробили внески грошовими коштами;
- 12.05.1995 товариством з обмеженою відповідальністю “Київбудкомплекс» (правонаступник відділу капітального будівництва Київської міської ради профспілок) та виконавчою дирекцією Фонду, яка, починаючи з 1991 року, як дольовик-забудовник зобов'язалася здійснювати фінансування друкарні по вул. Нижньоюрківській, 19/25 в Подільському районі міста Києва, укладено договір про подальше фінансування будівництва (товариство з обмеженою відповідальністю “Київбудкомплекс» на той час виконувало функції замовника будівництва);
- відповідно до розпорядження Федерації від 22.11.1999 № 361-р у зв'язку з ліквідацією товариства з обмеженою відповідальністю “Київбудкомплекс» повноваження замовника на будівництво друкарні передано Підприємству;
- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є правонаступником Фонду соціального страхування України;
- 17.10.2002 Підприємством (продавець) і Товариством (покупець) укладено та нотаріально посвідчено Договір, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив належний продавцю на праві власності об'єкт незавершеного будівництва -друкарню по вул. Нижньоюрківській, 19/25 в місті Києві на земельній ділянці площею 0,44 га;
- недобудована друкарня на дату відчуження знаходилася у спільній частковій власності позивача та Федерації;
- згідно з пунктом 4 Договору об'єкт незавершеного будівництва -друкарня реалізується у відповідності з постановою президії Ради Федерації від 23.12.1998 № П-13-11 “Про реалізацію незавершеної будівництвом друкарні по вул. Нижньоюрківська, 19-25 в місті Києві» та листів-дозволів на реалізацію Федерації від 20.12.2001 № 11-36-1792 і від 11.10.2002 № 13-38-1238, що свідчить про волевиявлення одного із співвласників та відсутність підстав вважати, що майно вибуло з його володіння поза його волею;
- відчуження спірного об'єкту відбулося за згодою співвласника на розпорядження майном з дотриманням вимог статті 113 ЦК УРСР (згода позивача на продаж спірного об'єкту підтверджується листом голови правління Фонду соціального страхування України до президії Ради Федерації від 18.12.1998 за № 08-19-933, яким підтримано пропозицію Федерації щодо реалізації друкарні, та листом від 26.07.2000 № 09-10-771);
- Товариство є добросовісним набувачем стосовно придбаного ним за спірним Договором майна -друкарні;
- рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2004 зі справи № 22/590-35/165 за позовом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Федерації професійних спілок України, підприємства Федерації професійних спілок України “Проектно-вишукувальний інститут “Укркурортпроект» та товариства з обмеженою відповідальністю “Франкінвест», яке набрало законної сили, відмовлено в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом нежилого будинку від 17.10.2002;
- належні підстави для припинення провадження з даної справи (враховуючи вирішення судом спору зі справи № 22/590-35/165) відсутні, оскільки Фонд та його виконавча дирекція є різними юридичними особами;
- рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2005 зі справи № 5/23 задоволено позов Фонду до підприємства Федерації професійних спілок України “Проектно-вишукувальний інститут “Укркурортпроект» про стягнення коштів, сплачених позивачем за договором про сумісну діяльність від 06.12.1991 з будівництва та експлуатації об'єкту незавершеного будівництва -друкарні по вул. Нижньоюрківській, 19/25 в місті Києві.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності підстав для задоволення вимог Фонду про визнання недійсним Договору.
Згідно з статтею 112 ЦК УРСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
Відповідно до статті 113 ЦК УРСР володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.
Частиною першою статті 128 ЦК УРСР визначено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з статтею 145 ЦК УРСР якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.
Згідно з статтею 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
Згідно з статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Попередніми судовими інстанціями на підставі аналізу та оцінки поданих сторонами доказів встановлено, що Товариство є добросовісним набувачем придбаного ним майна.
Твердження скаржника про неправомірність посилання попередніх судових інстанції на рішення господарських судів від 21.09.2004 зі справи № 22/590-35/165 та від 24.11.2005 зі справи № 5/23 не ґрунтується на приписах закону, оскільки: відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; недоліки рішення місцевого суду з цього приводу виправлено в постанові суду апеляційної інстанції, яка не містить посилання на преюдиціальне значення судових рішень зі згаданих справ № 22/590-35/165 та № 5/23.
В іншій частині доводи касаційної скарги не спростовують висновків попередніх судових інстанцій щодо фактичних обставин справи та стосуються оцінки наявних доказів, тоді як касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідає встановленим нею фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2006 зі справи № 41/614 залишити без змін, а касаційну скаргу Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності -без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов