12.11.12
Господарський суд
Чернігівської області
14000, м. Чернігів телефон канцелярії
проспект Миру, 20 67-28-47
Іменем України
12 листопада 2012 року Справа № 5028/12/48/2012
Позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",
вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ, 49094
Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1,
АДРЕСА_1
Предмет спору: про визнання договору недійсним
Суддя Лавриненко Л.М.
Представники сторін:
від позивача: Рожко С.М. довіреність № 2942-О від 02.07.2010 представник
від відповідача: ОСОБА_3, адвокат, договір №24Р/2012 від 11.08.2012 року, був присутній в судовому засіданні 25.09.2012 року, 09.10.2012 року,
ОСОБА_4, довіреність від 23.04.2012 року, представник, був присутній в судовому засіданні 18.10.2012 року, 06.11.2012 року, 07.11.2012 року, 12.11.2012 року.
ОСОБА_5, довіреність від 19.06.2012 року, представник, був присутній в судовому засіданні 18.10.2012 року.
Рішення приймається після оголошених в судовому засіданні перерв, з 06.11.2012 року по 07.11.2012 року та з 07.11.2012 року по 12.11.2012 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачем подано позов про визнання недійсним Договору оренди приміщення від 05.03.2008 року, укладеного між публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, зі строком дії з 05.02.2011 року по 05.01.2014 року, як такого, що протирічить діючому законодавству та є фіктивним.
В судовому засіданні 25.09.2012 року суд перейшов до розгляду справи по суті.
Представник позивача виклав позовні вимоги.
Представник відповідача в поданому в судове засідання 25.09.2012 року відзиві на позов, просить суд відмовити в задоволенні позову та зазначає, що при укладенні спірного договору сторонами були дотримані всі законодавчо закріплені вимоги, необхідні для чинності правочину (договору). Стосовно посилання позивача на визначення ціни в іноземній валюті зазначив, що у випадку визначення у зобов"язанні грошового еквівалента в іноземній валюті, сума, що підлягає сплати у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи нормативним актом. Також представник відповідача звернув увагу, що договір було укладено 20.03.2008 року, а позивач звернувся з позовом в 2012 році, тобто з пропущенням строку на звернення до суду за захистом своїх прав, і жодних виключень для договорів даного типу законодавством не передбачає збільшення строку позовної давності. Відповідно, відповідач у відзиві на позовну заяву заявляє про застосування строку позовної давності.
В судовому засіданні 25.09.2012 року судом було здійснено огляд оригіналу Договору оренди приміщення від 05.03.2008 року зі строком дії з 05.02.2011 року по 05.01.2014 року.
В поданих в судове засідання 09.10.2012р. письмових поясненнях позивач зазначає, що ціна спірного договору оренди, була визначена лише в доларах США, а не шляхом визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, при цьому нормами ст.ст. 189, 198 Господарського кодексу України не передбачено право сторін визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті й передбачено, що ціна зазначається в господарському договорі у гривнях, а грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Позивач також вважає Договір оренди фіктивним й таким, що не створює права та обов'язки для сторін та зазначає, що про порушення своїх прав позивач дізнався з 04.02.2011 року, коли відповідач ОСОБА_1 почала здійснювати дії, спрямовані на виконання цього договору. Таким чином, строк позовної давності за вимогами позивача про визнання недійсним спірного Договору оренди на момент подання позову й на сьогодні триває, не був пропущений позивачем і підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні. Крім того, згідно п. 5.3.7. Положення про філію „Чернігівське регіональне управління "ЗАТ КБ „Приватбанк", затвердженого рішенням Правління (протокол №2 від 12.01.2006 року) та зареєстрованого рішенням комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при управлінні НБУ в Дніпропетровській області від 14.02.2006 року №76 (чинним на момент укладення спірного Договору оренди) та Довіреністю № 10090 від 17.12.2007 року, виданою директору Чернігівського регіонального управління Філоненко М.В., в особі якого було позивачем було укладено спірний Договір оренди директору Чернігівського РУ не було надано повноважень укладати договори оренди (суборенди), у зв'язку з чим директор Чернігівського РУ Філоненко М.В. при укладенні договору діяв з перевищенням своїх повноважень і схвалення Договору оренди, в силу ст. 241 Цивільного кодексу України, не відбулося. ФОП ОСОБА_1 не могла не знати про обмеження повноважень директора філії й про те, що він не мав права укладати від імені ПАТ КБ „Приватбанк" договір оренди, оскільки в преамбулі договору були зазначені підстави повноважень Філоненко М.В.
В судовому засіданні 09.10.2012 року судом було здійснено огляд оригіналу довіреності № 10090 від 17.12.2007 р. та нотаріально засвідченої копії положення про філію "Чернігівське регіональне управління" ЗАТ КБ "Приватбанк" в редакції 2006р.
В судовому засіданні 09.10.2012 року було оголошено перерву до 18.10.2012р.
В судовому засіданні 18.10.2012 року судом було здійснено огляд оригіналу довіреності № 471-О від 02.03.2011 р. та положення про філію "Чернігівське регіональне управління" ПАТ КБ "Приватбанк" в редакції 2009р.
Представник відповідача також надав письмове клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме: скорочених витягів з Єдиного реєстру довіреностей, вчинених приватним нотаріусом ОСОБА_7 в 2007 та 2009 роках і виданих ПАТ КБ "Приватбанк" керівнику Чернігівського регіонального управління банку Філоненку М.В. на вчиненні дій та укладення договорів. Клопотання відповідача судом задоволено і додані документи залучені до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 18.10.2012 року було задоволено клопотання відповідача про витребування доказів, в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, а саме: зобов'язання позивача надати засвідчену копію довіреності № 10249 від 28.12.2007 року та копію довіреності №3469 від 23.11.2009 року, що посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7; витребування дублікатів довіреностей № 10249 від 28.12.2007 року та №3469 від 23.11.2009 року у приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7
Від приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 до початку судового засідання 05.11.2012р. факсимільним зв'язком надійшов повний текст довіреності серія ВКС № 686544 № 10249 від 28.12.2007 р. зареєстрованої в реєстрі за № 2220 та довіреності серія ВМО № 786966 № 3469 від 23.11.2009 р. зареєстрованої за № 5201, видані ЗАТ (ПАТ) комерційний банк "Приватбанк" керівнику Чернігівського регіонального управління банку Філоненку М.В.
В судовому засіданні 06.11.2012 року суд надав представнику позивача факсограму повних текстів довіреностей для ознайомлення.
Представник позивача в поданих письмових поясненнях №06/11-2 від 06.11.2012 року повідомив, що спірні: довіреність №10249 від 28.12.2007 року на бланку ВКС №686544, зареєстрована в реєстрі за №2220; довіреність №3469 від 23.11.2009 року на бланку ВМО №786966, зареєстрована в реєстрі за №5201, видані ЗАТ (ПАТ) комерційний банк "Приватбанк" керівнику Чернігівського регіонального управління банку Філоненку М.В. у позивача відсутні.
В судовому засіданні 06.11.2012 року судом було оголошено перерву до 07.11.2012 року та зобов'язано сторони надати розрахунок ціни договору по орендній платі з урахуванням індексу інфляції та розрахунок по наданим комунальним послугам, копії рахунків по орендній платі та за комунальні послуги.
В поданих в судове засідання 07.11.2012 року письмових поясненнях позивач зазначив, що при укладенні Договору оренди Філоненко М.В. діяв лише на підставі довіреності №10090 від 17.12.2007 року і наявність довіреності №10249 від 28.12.2007 року на бланку ВКС №686544, зареєстрована в реєстрі за №2220, виданої Філоненку М.В. не може збільшувати обсяг його повноважень у правовідносинах з підписання спірного Договору оренди, дана довіреність не надавала колишньому директору Чернігівського регіонального управління Філоненко М.В. повноважень на укладення спірного Договору оренди. При підписанні Договору оренди директор Чернігівського регіонального управління Філоненко М.В. в порушення ст. 92 Цивільного кодексу України діяв з перевищенням своїх повноважень і подальшого схвалення Договору оренди, відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України з боку ПАТ КБ „Приватбанк" не відбувалося. Крім того, листом від 08.02.2011 року №05/362 ПАТ КБ „Приватбанк" повідомило відповідача, що вважає спірний Договір оренди нечинним.
Відповідач в поданих 07.11.2012 року додаткових поясненнях просить суд застосувати строк позовної давності, оскільки договір було укладено 05.03.2008 року, а позивач звернувся з позовом в 2012 році, тобто з пропущенням строку на звернення до суду за захистом своїх прав, і жодних виключень збільшення строку позовної давності для договорів даного типу законодавство не передбачає.
В судовому засіданні 07.11.2012 року судом було оголошено перерву до 12.11.2012 року.
В судовому засіданні 12.11.2012 року представник позивача надав письмове клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів, яке задоволено судом.
В поданих 12.11.2012 року письмових поясненнях позивач зазначив, що фактично при підписанні і Договору оренди приміщення зі строком дії з 05.03.2008 року по 05.02.2011 року, і Договору оренди приміщення зі строком дії з 05.02.2011 року по 05.01.2014 року директор Чернігівського регіонального управління ПАТ КБ „Приватбанк" Філоненко М.В. вийшов за межі своїх повноважень, що були йому надані, як Довіреністю №10090 від 17.12.2007 року, так і довіреністю №10249 від 28.12.2007 року. Філоненко М.В., підписуючи Договір оренди, орендна плата у якому встановлена у доларах США, не міг не врахувати зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти -гривні та її девальвації. Крім того, Філоненко М.В., підписав спірний Договір оренди майже на 3 роки, тоді як внутрішніми правилами ПАТ КБ „Приватбанк" було визначено у такому випадку підписання договорів оренди лише на 2 місяці, що підтверджується резолюцією до службової записки від 08.02.2011 року № Э.СS.0.0.0.0/18-38203. Оскільки ПАТ КБ „Приватбанк" не схвалює підписаний Філоненко М.В. Договір оренди, вважає Договір фіктивним і таким, що не створює права та обов'язки для сторін, то про порушення своїх прав позивач дізнався саме з 05.02.2011 року, коли ФОП ОСОБА_1 почала здійснювати дії, спрямовані на виконання цього Договору, а безпосередньо ПАТ КБ „Приватбанк" -08.02.2011 року (з службової записки від 08.02.2011 року № Э.СS.0.0.0.0/18-38203). Таким чином, строк позовної давності за вимогами ПАТ КБ „Приватбанк" про визнання недійсним договору оренди на момент подання позову й на сьогодні ще триває, не був пропущений позивачем, й підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачені ст. 267 Цивільного кодексу України, відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до частини першої ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
05.03.2008 року між суб'єктом підприємницької діяльності (Орендодавець), в особі ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк" (Орендар), правонаступником якого є позивач, відповідно до п. 1.1. Статуту, затвердженого Загальними зборами акціонерів від 12.04.2012 року, погодженого Національним банком України 15.06.2012 року, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 20.06.2012 року, в особі директора Чернігівського регіонального управління Приватбанку Філоненко Миколи Вікторовича, що діє на підставі Положення про Чернігівське регіональне управління ПриватБанку та Довіреності №10090 від 17.12.2007 року, було укладено Договір оренди приміщення, відповідно до п. 1.1. якого, Орендодавець (відповідач) взяв на себе зобов»язання передати орендареві (позивачу), а орендар (позивач) зобов'язався прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у Договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до п. 1.2. Договору, приміщення, яке передається в оренду за Договором, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 330,6 кв.м., складається з першого поверху (105,2 м.кв.), другого поверху (114,1 м.кв.) та третього поверху (111,3 м.кв.), і належить Орендодавцеві на підставі договору купівлі-продажу від 29.02.2008 року.
Згідно п. 7.1. Договору оренди приміщення від 05.03.2008 року, цей договір набуває чинності з 05.02.2011 року і діє до 05.01.2014 року.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що приміщення передається Орендодавцем і приймається в оренду Орендарем на умовах сплати останнім Орендодавцю плати за користування приміщенням, після підписання акту здачі-приймання приміщення, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, зазначений орендодавцем.
У відповідності до п.3.2. договору оренди приміщення від 05.03.2008 року зі строком дії з 05.02.2011 року до 05.01.2014 року визначено, що орендодавець (відповідач) зобов»язаний надати приміщення орендарю ( позивачу) та ключі від нього в триденний строк з моменту укладення договору у справному стані, належному для використання його за призначенням, за актом здачі-приймання.
Оскільки договір оренди було укладено 05.03.2008р., то відповідно відповідач зобов»язаний був, відповідно до п.3.2. договору, в триденний термін саме з моменту укладення договору, передати приміщення позивачу.
Як вбачається із матеріалів справи, 05.03.2008р. між сторонами також було укладено договір оренди приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 330,6 кв.м., складається з першого поверху (105,2 м.кв.), другого поверху (114,1 м.кв.) та третього поверху (111,3 м.кв.), зі строком дії з моменту укладення до 05.02.2011р.
Пунктом 3.2. договору оренди приміщення від 05.03.2008р. зі строком дії з моменту укладення до 05.02.2011р. також визначено, що орендодавець (відповідач) зобов»язаний надати приміщення орендарю (позивачу) та ключі від нього в триденний строк з моменту укладення договору у справному стані, належному для використання його за призначенням , за актом здачі-приймання.
Із наданого позивачем акту приймання -передачі орендованого приміщення, в якому зазначено дату його складання березень 2008р. (календарна дата відсутня), вбачається, що відповідач передав, а позивач прийняв в оренду нежитлове приміщення, загальною площею 330,6 кв.м., що розташоване по вул. В.Інтернаціоналістів, 21А, у м. Чернігові.
Вказаний акт приймання -передачі орендованого приміщення не містить відомостей по якому саме із договорів оренди він був складений.
01 липня 2009р. між сторонами було підписано додаткову угоду до договору оренди від 05.03.2008р., згідно якої сторони п.1.2. договору виклали в новій редакції, та визначили, що приміщення, яке передається в оренду, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, має загальну площу 105,2 кв.м, складається першого поверху. Відповідно до укладеної додаткової угоди від 01.07.2009р. між сторонами було підписано акт приймання -передачі приміщення по договору оренди приміщення від 05.03.2008р., що позивач передав, а позивач прийняв приміщення загальною площею 225,4 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, згідно плану орендованого приміщення.
Ні додаткова угода від 01.07.2009р., ні акт приймання-передачі від 01.07.2009р. не містять відомостей по договору оренди з яким строком дії були підписані ці документи.
29.06.2009 р. між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 -орендодавцем та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_8 -орендарем було укладено договір оренди приміщення відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_8 прийняв у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності. Приміщення, яке передається в оренду за договором, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та складається з приміщення площею 225,4м.кв.
Пунктом 7.1. договору оренди приміщення від 29.06.2009 р. сторони договору передбачили, що договір набуває чинності з дати підписання і діє з 01.07.2009 р. по 25.06.2012р.
01.07.2009р. між позивачем, відповідачем та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_8 було укладено договір суборенди частини приміщення, відповідно до п.1.2 якого фізична особа -підприємець ОСОБА_8 передав, а позивач прийняв в суборенду приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 має загальну площу 225,4м.кв. Також сторонами був підписаний 01.07.2009р. акт приймання-передачі приміщення до договору суборенди приміщення від 01.07.2009р.
31 січня 2011р. між позивачем, відповідачем та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_8 було підписано додаткову угоду до договору суборенди приміщення від 01.07.2009 р., згідно п.1 якої сторони розірвали договір суборенди частини приміщення з 04.02.2011 р. та змінили п.7.1 договору, зазначивши що приміщення в оренду було передано на строк до 04.02.2011р. Відповідно 04.02.2011р. сторонами було підписано акт здачі-приймання приміщення до договору суборенди частини приміщення від 01.07.2009р.
04.02.2011 р. між відповідачем та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_8 було підписано додаткову угоду до договору оренди приміщення від 29.06.2009 р. відповідно до якого сторони визнали договір оренди приміщення від 29.06.2009 р. припиненим з 04.02.2011 р., а також 04.02.2011 р. сторонами підписано акт здачі -приймання приміщення до договору оренди від 29.06.2009 р. відповідно до якого фізична особа -підприємець ОСОБА_8 передав, а відповідач прийняла приміщення загальною площею 225,4 м.кв., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2
Частиною 1 ст. 604 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов»язання припиняються за домовленістю сторін.
Приймаючи до уваги, що у зв»язку з укладенням між відповідачем та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_8 29.06.2009р. договору оренди приміщення площею 225,4 кв. яке розташоване за адресою АДРЕСА_2, зі строком дії з 01.07.2009 р. по 25.06.2012р., та відповідно між позивачем, відповідачем та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_8 01.07.2009р. договору суборенди того ж приміщення, а також підписанням актів приймання передачі цих приміщень щодо передачі в оренду та повернення, сторони своїми фактичними діями припинили дію договору оренди приміщення від 05.03.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем, зі строком дії з 05.02.2011р. по 05.01.2014р., в частині оренди приміщення площею 225,4 кв.метрів, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено одночасне існування правочинів , відповідно оренди і суборенди.
Факт дострокового розірвання 04.02.2011р. дії договору суборенди від 29.06.2009р., ніяким чином не може вплинути на поновлення дії договору оренди від 05.03.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем, зі строком дії з 05.02.2011р. по 05.01.2014р., в частині оренди приміщення площею 225,4 кв.метрів, оскільки він припинив свою дію з 01.07.2009р., моменту укладення договору суборенди та повернення майна.
31 грудня 2010р. відповідачем було направлено на адресу позивача листа, в якому фізична особа підприємець ОСОБА_1 повідомила банк, що 05.03.2008р. між нею та банком було укладено договір оренди приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Вказаний договір припинить свою дію з 04.02.2011р. і жодної автоматичної пролонгації не буде. Якщо банк бажає продовжити термін дії договору, щодо даного питання необхідно досягти окремої домовленості.
04.02.2011р. та 08.02.2011р. відповідачем було направлено на адресу позивача листи, в яких ОСОБА_1 повідомляла банк, що 05.02.2011р. набирає чинності договір оренди приміщень 1-го,2-го,3-го поверхів по вул. В.Інтернаціоналістів,21А в м. Чернігові, а тому вона просить направити представників для передачі майна в оренду.
Позивач своїм листом від 08.02.2011р. № 30.00.0.0.-03/362 відмовився від отримання в оренду приміщення.
Однак, як вбачається із матеріалів справи, 05 лютого 2011р. між банком та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 було підписано акт приймання -передачі приміщення по договору оренди приміщення від 05.03.2008р., згідно якого банк передав, а відповідач прийняла приміщення загальною площею 105,2 кв.метри, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2
Судом встановлено, що відповідач як по договору оренди приміщення від 05.03.2008р. зі строком дії з 05.02.20011р. по 05.01.2014р. так і зі строком дії з 05.03.2008р. по 05.02.2011р. зобов»язаний був передати приміщення протягом трьох днів з моменту їх укладення, в актах приймання -передачі орендованого приміщення за березень 2008р., за 01.07.2009р., за 05.02.2011р. не зазначено по якому саме договору воно передавалось та поверталось, додаткові угоди від 25.02.2009р., від 01.07.2009р. , від 01.01.2010р. також не містять відомостей до якого саме договору оренди вони укладені, а тому суд приходить до висновку , що вказані додаткові угоди і акти складені та стосуються одночасно обох договорів оренди від 05.03.2008р.
Фактичні дії сторін , а саме направлення відповідачем 31.12.2010р. позивачу листа , в якому він повідомив про припинення правовідносин оренди, а в разі наявності бажання банку про їх продовження необхідно досягти окремої домовленості; прийняття цього майна відповідачем та повернення майна позивачем; незгода позивача прийняти приміщення в оренду з 05.02.2011р. свідчать про відсутність подальших намірів обопільно у обох сторін щодо продовження орендних правовідносин.
У зв»язку з цим, суд доходить висновку про припинення орендних правовідносин між сторонами по договору оренди від 05.03.3008р. зі строком дії з 05.02.2011р. по 05.01.2014р.
В обґрунтування заявлених позовних вимог щодо визнання договору оренди недійсним позивач посилається на те, що спірний Договір оренди приміщення від 05.03.2008 року суперечить вимогам діючого законодавства, зокрема ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, оскільки сторонами при укладенні Договору оренди приміщення від 05.03.2008 року не було погоджено належним чином ціну договору і всупереч ч.2 ст.189, ст.198 Господарського кодексу України, ціна договору була визначена в іноземній валюті; також при укладенні спірного договору сторонами порушено вимоги ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, тобто має бути реальним, а відповідач, на думку позивача, уклав даний договір оренди приміщення від 05.03.2008 року на виконання п.10.9. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень, затвердженого Постановою Правління НБУ №375 від 31.08.2011 року, для формального подовження строку дії договору оренди приміщення від 05.03.2008р. зі строком дії з 05.03.2008 року по 05.02.2011 року, а не для оформлення фактичних орендних правовідносин сторін.
В письмових поясненнях від 05.10.2012 року, які були надані позивачем після того, як суд перейшов до розгляду справи по суті, позивач зазначає про відсутність в довіреності №10090 від 17.12.2007 року, виданої директору Чернігівського регіонального управління «Приватбанк»Філоненко М.В, яким підписано оспорюваний договір оренди, повноважень на укладення договорів оренди.
У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних права та інтересів, згідно частини 2 ст. 16 ЦК України є визнання правочину недійсним.
Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, законодавець встановив загальні вимоги для чинності правочину, передбачені ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підставі, передбачених законом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім того, згідно ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором.
Пунктом 2.2. Договору оренди приміщення від 05.03.2008 року зі строком дії з 05.02.2011р. по 05.01.2014р. сторони визначили, що орендна плата підлягає сплаті до 10-го числа поточного місяця, за який підлягає сплата орендної плати, орендна ставка становить 20 дол. США по курсу продажу валюти комерційного банка „ПриватБанк" м. Чернігова фізичним особам, за 1 кв.м. в календарний місяць, всього 6612 дол. США. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (індексація). Розмір орендної ставки може бути переглянутий сторонами на протязі дії даного Договору та змінений з урахуванням кон'юнктури ринку здавання в оренду нерухомого майна з наданням відповідного документа, який підтверджує розмір оренди аналогічного майна в районі, де воно розташоване. Обов'язок по наданню документа, який підтверджує зміну кон'юнктури ринку, покладається на сторону, яка ініціює зміни орендної ставки. Оплата здійснюється в національній валюті по курсу комерційних банків м. Чернігова.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9 відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом, відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України, іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.
Частинами 1,2 ст. 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Крім того, частинами 1,2 ст. 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Частиною 2 ст. 198 Господарського кодексу України, також передбачено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №12/149, від 26.12.2011 у справі № 16/23пд/2011.
Відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Згідно зі ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.
Названий законодавчий також визначає національну валюту України, як єдиний законний платіжний засіб на території України, але також не містить прямої заборони на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті.
Таким чином, визначення ціни орендної плати в іноземній валюті, в основу якої покладено курс гривні стосовно долара США, і здійснення оплати в національній валюті по курсу комерційних банків м. Чернігова (п.2.2. договору), не суперечать ні чинним приписам Цивільного кодексу України, а ні положенням Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а ні вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 року №1998 "Про удосконалення порядку формування цін" (таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 16.05.2011 у справі № 32/242-32/243-32/244-32/245).
За таких обставин, вимоги позивача щодо визнання недійсним договору оренди у зв»язку із забороною застосування іноземної валюти в розрахунках між резидентами, встановлення в доларах США орендної плати, є безпідставними і задоволенню не підлягають.
За приписами ст.203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Щодо орендних правовідносин, під реальним настанням правових наслідків обумовлених договором, в даному випадку оренди, слід розуміти набуття права орендного користування майном для орендаря та отримання орендної плати для орендодавця.
Відповідно до частини 1 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин, відповідно до ч.2 ст. 234 Цивільного кодексу України, визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч.3 ст.234 Цивільного кодексу України).
Із визначення фіктивного правочину випливає, що його ознаками є наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін та відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. В діях сторін, які імітують правочин, відсутня головна умова правочину - направленість на встановлення, зміну, припинення і т.д. цивільних правовідносин.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений. Разом з тим сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша -намагалася досягти правого результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Крім того, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Таким чином, оцінка договору щодо його фіктивності має здійснюватись судом на момент укладення оспорюваного правочину.
В обґрунтування заявлених позовних вимог щодо визнання договору оренди приміщення від 05.03.2008р. зі строком дії з 05.02.2011р. по 05.01.2014р. позивач посилається на те, що вказаний договір було укладено з метою дотримання вимог п.10.9. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень, затвердженого Постановою Правління НБУ №375 від 31.08.2001 року, для формального подовження строку дії договору оренди приміщення зі строком дії з 05.03.2008 року по 05.02.2011 року, а не для оформлення фактичних орендних правовідносин сторін.
Пунктом 1.4. договорів оренди приміщення від 05.03.2008р. сторони визначили, що приміщення надається позивачу (орендареві) для використання його у банківській діяльності позивача (орендаря).
Порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність»та Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень, затвердженого Постановою Правління НБУ №375 від 31.08.2001 року.
Пунктом 10.9. вказаного Положення, в редакції яка діяла на момент укладення оспорюваного договору оренди, визначено, що для перевірки відповідності приміщення та обладнання відділення вимогам Національного банку банк зобов'язаний подати територіальному управлінню Національного банку за місцезнаходженням відділення документи, у тому числі нотаріально засвідчену копію договору оренди приміщення (або користування приміщенням), у якому розташовуватиметься відділення, на строк не менше ніж три роки або документальне підтвердження права власності банку на це приміщення (нотаріально засвідчені копії свідоцтва про власність, цивільно-правових угод, що підтверджують право власності).
Пунктом 1.4. договорів оренди приміщення від 05.03.2008р. сторони визначили, що приміщення надається позивачу (орендареві) для використання його у банківській діяльності позивача (орендаря).
Таким чином, позивач мав намір використовувати орендоване приміщення для банківській діяльності, а саме відкрити відділення банку в приміщеннях по вул. Воїнів Інтернаціоналістів, 21А в м. Чернігів, він, виконуючи вимоги Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття філій, представництв, відділень, затвердженого Постановою Правління НБУ №375 від 31.08.2001 року, зобов'язаний був надати управлінню Національного Банку України в Чернігівській області документальне підтвердження права користування об'єктом нерухомості на строк не менше ніж на три роки.
Оскільки договір оренди приміщення від 05.03.2008 року зі строком дії з 05.03.2008 року по 05.02.2011 року укладений на строк менше ніж три роки, а саме на 2 роки 11 місяців, банком було укладено з відповідачем оспорюваний договір оренди приміщення також 05.03.2008 року, але зі строком дії з 05.02.2011 року по 05.01.2014 року. При цьому, моментом укладення двох договорів оренди є 05.03.2008 року щодо одного й того ж об'єкту оренди, однак з різними періодами орендних правовідносин, що не суперечить чинному законодавству, не порушує порядок укладення договорів, виходячи з вимог ст. 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору, ст. 67 Господарського кодексу України та ст.179 Господарського кодексу України щодо вільного волевиявлення при укладенні договору та погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. При цьому, судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Окрім того, у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін (яка не спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків) не відповідає її зовнішньому прояву.
З фактичних дій сторін на момент укладення оспорюваного правочину вбачається намір відповідача передати майно в орендне користування, отримання орендної плати, та відповідно намір позивача розмістити в орендованих приміщеннях відділення банку та здійснення ліцензованої діяльності -надання банківських послуг.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.34,43 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Однак, всупереч наведеним нормам позивачем не надано належних доказів та не доведено, що на момент укладення оспорюваного договору оренди, а саме 05.03.2008р. у сторін була відсутня внутрішня воля на виникнення цивільних прав та обов'язків щодо оренди приміщення на період з 05.02.2011р. по 05.01.2014р. та вона не відповідала її зовнішньому прояву.
За таких обставин, вимоги позивача щодо визнання договору оренди приміщення зі строком дії з 05.02.2011р. по 05.01.2014р. фіктивним є безпідставні і задоволенню не підлягають.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсними правочинів та настання відповідних наслідків: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, правоздатність сторін, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Вчинення правочину особою за відсутності відповідного волевиявлення юридичної особи є підставою недійсності такого правочину.
В наданих в судове засідання письмових поясненнях, позивач вказує на відсутність у директора Чернігівського РУ КБ ПриватБанку Філоненко М.В. належного обсягу повноважень на право укладати договори оренди (суборенди), в тому числі і Договору оренди приміщення від 05.03.2008 року, зі строком дії з 05.02.2011 року по 05.01.2014 року, у зв'язку з чим схвалення спірного Договору оренди, в силу ст. 241 Цивільного кодексу України, не відбулося.
В преамбулі договору та реквізитах сторін спірного Договору оренди приміщення від 05.03.2008 року, зі строком дії з 05.02.2011 року по 05.01.2014 року, зазначено, що від імені Орендодавця (відповідача) вказаний договір підписано фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, яка діє на підставі Свідоцтва 302422; від імені Орендаря (позивача) -директором Чернігівського регіонального управління ПриватБанку Філоненко Миколою Вікторовичем, що діє на підставі Положення про Чернігівське регіональне управління ПриватБанку та Довіреності №10090 від 17.12.2007 року.
Частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України, встановлює вимоги до дієздатності особи, що вчиняє правочин; частина 3 статті 203 Цивільного кодексу України встановлює вимогу до волевиявлення особи, яка є учасником правочину: таке волевиявлення повинно бути вільним та відповідати внутрішній волі (тобто, не залежати від помилки, обману чи насильства при вчиненні правочину).
Відповідно до частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України, представництво виникає в силу договору, закону, акта юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства; можливість наступного схвалення правочину за приписами статті 241 Цивільного кодексу України виникає за умови вчинення правочину належним представником особи, хоча й з перевищенням наданих йому повноважень.
За статтею 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Пунктом 5.1. Положення про філію „Чернігівське регіональне управління" ЗАТ КБ „ПриватБанк", правонаступником якого є позивач, затвердженого рішенням Правління ЗАТ КБ „ПриватБанк" (протокол №2 від 12.01.2006 року) та зареєстрованого рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при управлінні НБУ в Дніпропетровській області від 14.02.2006 року №76 (чинним на момент укладення спірного Договору оренди), керівництво поточною діяльністю Філії, згідно з відповідно оформленою довіреністю Банку, здійснює директор, який очолює Філію і несе особисту відповідальність за виконання покладених на нього завдань та функцій.
Згідно п. 5.3.7. Положення про філію „Чернігівське регіональне управління" ЗАТ КБ „ПриватБанк", правонаступником якого є позивач, директор філії, зокрема, дозволяє надання кредитів в порядку, встановленому чинним законодавством та Банком, та обсягах, встановлених Банком, укладає від імені та за дорученням Банку кредитні та інші договори (угоди).
Закритим акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк", в особі Секретаря Правління Пронженко Наталії Юріївни, видано довіреність № 10090 від 17.12.2007 року, якою уповноважено Філоненко Миколу Вікторовича, що обіймає посаду директора Чернігівського регіонального управління, на здійснення від імені ПриватБанку дій, передбачених п.п.1-17 Довіреності. Зазначеною довіреністю № 10090 від 17.12.2007 року не було надано повноважень директору Чернігівського регіонального управління ЗАТ КБ „ПриватБанк" Філоненко Миколі Вікторовичу права укладати договори оренди.
Але, як вбачається із наданих приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 текстів довіреностей № 10249 від 28.12.2007 р. № 3469 від 23.11.2009р. Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" надано Філоненко М.В., що обіймає посаду директора Чернігівського регіонального управління право на укладення договору (угоди) платного найму (оренди) та безоплатного користування майном, потрібного для здійснення діяльності Приватбанку і договори (угоди) по зміні умов вказаних договорів, за умови, що такі договори (угоди) не погіршують становище Приватбанку, договори (угоди) на отримання комунальних послуг, а також інші господарські договори (угоди), необхідні для забезпечення діяльності Приватбанку, за умови що річна плата за користування майном перебуває в межах 500000 грн., а за наявності окремого рішення -в межах ліміту, встановленого цим рішенням, з урахуванням обмежень, встановлених Статутом ПАТ КБ "Приватбанк".
Допущення в договорі помилки щодо зазначення номера та дати довіреності, на підставі якої було підписано оспорюваний договір оренди директором Чернігівського регіонального управління Філоненко М.В., не є підставою для визнання цього договору недійсним.
Щодо вартісного обмеження річного користування майном в межах 500 000 грн., то воно сторонами також було дотримано при укладенні оспорюваного договору, оскільки курс продажу валюти (долара США) комерційним банком „ПриватБанк" м. Чернігова фізичним особам станом на 05.03.2008 року до національної валюти України -гривні становив 5,07, а тому річна сума орендної плати п.2.2. договору, становить 402274 грн.08 коп. (6612 дол. США х 5,07 грн. х 12 місяців).
Посилання позивач на те, що курс продажу валюти повинен визначатись на дату з якої набрав чинності договір оренди, тобто з 05.02.2011р. судом до уваги не може бути прийнято, оскільки договір укладався 05.03.2008р., відповідно і курс продажу валюти для визначення повноважень директора Чернігівського регіонального управління Філоненка М.В. на право укладення договору повинен братись на дату укладення цього договору.
Пунктом 2.3 договору передбачено також, що компенсація комунальних послуг здійснюється орендарем пропорційно орендованої площі за фактично отримані послуги (тобто з дати підписання акту здачі-приймання орендованого приміщення): за теплопостачання, водовідведення, податку на землю, придбання та утримання прилеглої території пропорційно орендованої площі; за електроенергію згідно даних лічильників; на підставі рахунків орендаря у термін 5 днів з моменту отримання рахунків орендарем та не входить до орендної плати.
Позивачем не надано доказів, яку суму становлять комунальні послуги та податок на землю по договору оренди від 05.03.2008р. зі строком дії з 05.02.2011р. по 05.01.2014р.
Не надано ні позивачем, ні відповідачем суду також і доказів, які підтверджують, яка сума комунальних послуг та податку на землю була виставлена відповідачем на відшкодування та відповідно сплачена позивачем по договору оренди від 05.03.2008р. зі строком дії з 05.03.2008р. по 05.02.2011р.
Як вбачається із наданих відповідачем документів, а саме договору оренди земельної ділянки № 3374 від 03.07.2008р., річна сума орендної плати становить 4282,74 грн.
Вартість спожитої за рік електроенергії складає 13807,18 грн., що підтверджується копіями рахунків, виставлених постачальником електроенергії відповідачеві.
Навіть враховуючи річну суму плати за землю 4282,74 грн., вартість спожитої за рік електроенергії в розмірі 13807,18 грн. та річну орендну плату в сумі 402274 грн.08 коп., річна ціна договору оренди приміщення від 05.03.2008р. зі строком дії з 05.02.2011р. по 05.01.2014р. також не перевищує 500 000 грн.
За таких обставин, посилання позивача в письмових поясненнях на відсутність повноважень у директора Чернігівського регіонального управління Приватбанку Філоненко М.В. станом на 05.03.2008 року, на укладення договору оренди зі строком дії з 05.02.2011р. по 05.01.2014р. також є безпідставні і судом до уваги не приймаються.
З урахуванням вищевикладених обставин, суд доходить висновку, що договір оренди приміщення від 05.03.2008р. зі строком дії з 05.02.2011р. по 05.01.2014р. укладений з дотриманням вимог чинного законодавства, в ньому відсутні ознаки фіктивності, відповідно підстави для визнання його недійсним відсутні, а тому позовні вимоги позивача є безпідставні і задоволенню не підлягають.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним, тому клопотання відповідача про застосування строку позовної давності судом до уваги не приймається.
Керуючись ст.ст. 11, 92, 202, 203, 205, 207, 215, 237, 626, 627 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 175, 179, 181 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення підписано 16.11.2012 року.
Суддя Л.М. Лавриненко