09.11.2012 Справа № 5008/810/2012
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Ніка - газ", м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю „Геєвський цегельний завод", с. В. Геєвці Ужгородського району
до товариства з обмеженою відповідальністю „Цегельний завод", м. Хуст
про визнання недійсними договорів №№ 01/11 та 12/11 від 25.03.2011 року, укладених між ТОВ „Цегельний завод" та ТОВ „Геєвський цегельний завод",
Суддя господарського суду - В.В.Мокану
представники:
Позивача - Беринець Н.А., довіреність від 18.11.2011 року
Відповідача ТОВ „Геєвський цегельний завод" - Філінова К.С., доручення від 06.04.2012 року
Відповідача ТОВ „Цегельний завод" - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: товариством з обмеженою відповідальністю „Ніка - газ", м. Київ заявлено позов до товариства з обмеженою відповідальністю „Геєвський цегельний завод", с. В. Геєвці Ужгородського району та до товариства з обмеженою відповідальністю „Цегельний завод", м. Хуст про визнання недійсними договорів №№ 01/11 та 12/11 від 25.03.2011 року, укладених між ТОВ „Цегельний завод" та ТОВ „Геєвський цегельний завод".
В судовому засіданні 06.11.2012 року брали участь вищевказані представники; зважаючи на заявлене ТОВ „Цегельний завод" клопотання про розгляд справи без участі його представника, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 09.11.2012 року.
Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та наполягає на задоволенні позову. Стверджує, що оспорювані договори є фіктивними правочинами, вчиненими без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, з метою уникнення від своєчасного та повного виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 16.02.2011 року по справі № 14/77, яким присуджено до стягнення з ТОВ „Цегельний завод" на користь ТОВ „Ніка -Газ" 199954,45 грн., підлягають визнанню недійсними на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України. В обґрунтування позовних вимог посилається на ту обставину, що в порушення п. 3 Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 року, відповідно до якого власник машини зобов'язаний зареєструвати її в інспекції державного технічного нагляду протягом 10 діб від дня придбання, митного оформлення або виникнення інших обставин, що є підставою для реєстрації, ТОВ „Геєвський цегельний завод" не провів реєстрацію в інспекції державного технічного нагляду майна, вказаного в акті опису та арешту, складеному державним виконавцем ВДВС Хустського РУЮ, і на момент вчинення виконавчих дій майно знаходилося на території ТОВ „Цегельний завод" та використовувалось ним у своїй діяльності; наголошує на відсутності у оспорюваних договорах ідентифікаційних номерів машин,
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 09.11.2012 року у справі № 5008/810/2012
що перешкоджає висновку про те, яке саме майно набуто ТОВ „Геєвський цегельний завод", чи набуто взагалі та чи саме це майно включене в акт опису та арешту майна. Звертає увагу суду, що згідно відомостей про відповідачів, отриманих з ЄДРЮОФОП, співзасновником обох відповідачів являється одна і та сама особа - Манцулич Лолітта Андріївна, яка шляхом укладення між ними фіктивних договорів вивела із власності одного відповідача та передала у власність іншому відповідачу майно з метою ухилення від виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 16.02.2011 року по справі № 14/77. Фіктивність договорів позивач вбачає також у фактах відсутності у договорах умов про строк їх дії, момент підписання, момент набрання ними чинності та момент їх припинення. Позивачем заявлено клопотання, яким в порядку ст.ст. 22, 90 ГПК України просить суд при ухваленні рішення по справі надіслати органам внутрішніх справ та прокуратури повідомлення про факт вчинення працівниками ТОВ „Геєвський цегельний завод" та ТОВ „Цегельний завод" умисних дій, переслідуваних КК України, а саме, ст. 382 КК України, ст. 190 КК України, ст. 388 КК України.
Представник відповідача ТОВ „Геєвський цегельний завод" поданим запереченням на позовну заяву просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своїх заперечень на позов посилається на те, що позовна заява ґрунтується на неправильному розумінні позивачем норм матеріального права та свідчить про використання останнім власних процесуальних прав з метою порушення права власності відповідача ТОВ „Геєвський цегельний завод". Зокрема, стверджує, що спірні договори були укладені у формі, що відповідає вимогам ст.ст. 205, 207 ЦК України, а тому є чинними на підставі ст. 204 ЦК України та такими, які згідно ст. 328 ЦК України є підставою для набуття відповідачем - ТОВ „Геєвський цегельний завод" права власності на майно, що є предметом спірних договорів. Оспорює посилання позивача на факт відсутності реєстрації придбаних за
спірними договорами машин в порядку, визначеному Порядком відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів та самохідних шасі, сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, оскільки даний порядок визначає лише процедуру здійснення реєстрації та інших заходів, пов'язаних з реєстрацією та веденням обліку машин, і жодним пунктом не визначає, що здійснення чи нездійснення відповідної реєстрації є підставою виникнення права власності. Наголошує, що предметом спірних договорів є рухоме майно, виникнення права власності на яке на відміну від нерухомого майна не пов'язано з моментом реєстрації, а регламентується ст. 334 Цивільного кодексу України і пов'язано з моментом передачі майна та підписання актів прийому -передачі. Перебування спірного майна за адресою м. Хуст, вул. І.Франка, 187 відбувається на підставі договорів відповідального зберігання від 16.05.2011 року, укладених з приватним підприємством „Вітана", яке є власником нерухомості, розташованої за зазначеною адресою згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.05.2011 року № 219. Заперечує твердження позивача щодо недійсності оспорюваних правочинів за невідповідності нормам законодавства, оскільки оспорювані договори повністю відповідають нормі ст. 203 ЦК України, укладені у формі, визначеній чинним законодавством, призвели до наслідків у вигляді зміни власника об'єктів спірних договорів та відповідних податкових наслідків, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними згідно ст. 215 ЦК України.
Відповідач ТОВ „Цегельний завод" явку уповноваженого представника для участі в судових засіданнях не забезпечив. У поданих суду запереченнях заявив клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, заперечив проти
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 09.11.2012 року у справі № 5008/810/2012
позову, висловив підтримку позиції ТОВ „Геєвський цегельний завод" та пояснив, що при складанні акту опису та арешту майна від 17.05.2012 року державні виконавці були поінформовані про належність території, де проводились виконавчі дії, та розміщеного на ній майна іншим юридичним особам, однак, заперечення директора ТОВ „Цегельний завод" до уваги не взяли, у акті не відобразили; акт опису директор ТОВ „Цегельний завод" підписав тільки в частині прийняття на відповідальне зберігання арештованого майна.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників учасників спору, суд встановив:
Між відповідачами у даній справі ТОВ „Цегельний завод" та ТОВ „Геєвський цегельний завод" 25.03.2011 року укладено договір № 12/11 купівлі -продажу будівельних машин та договір № 01/11 купівлі - продажу трактора Т -150 К з причепом тракторним 2 ПТС-4.
За договором № 12/11 ТОВ „Цегельний завод" як продавець зобов'язався передати у власність покупця -ТОВ „Геєвський цегельний завод" будівельні машини відповідно до додатку № 1 до договору загальною продажною вартістю 35100 грн., покупець зобов'язався прийняти вказані будівельні машини та оплатити їх вартість протягом 6-ти календарних місяців з моменту укладення договору шляхом перерахування коштів із свого рахунку на рахунок продавця. Пунктом 1.4 передбачено, що право власності на будівельні машини переходить до покупця з моменту підписання договору, пунктами 3.1 та 3.2 визначено, що передача будівельних машин здійснюється продавцем покупцю в 3-денний термін з дня підписання договору, передача будівельних машин засвідчується актом приймання - передачі.
За договором № 01/11 ТОВ „Цегельний завод" як продавець зобов'язався передати у власність покупця -ТОВ „Геєвський цегельний завод" трактор Т-150К з причепом тракторним 2 ПТС-4 продажною вартістю 3840 грн., покупець зобов'язався прийняти вказаний трактор з причепом та оплатити його вартість протягом 6-ти календарних місяців з моменту укладення договору шляхом перерахування коштів із свого рахунку на рахунок продавця. Пунктом 1.4 передбачено, що право власності на трактор з причепом переходить до покупця з моменту підписання договору, пунктами 3.1 та 3.2 визначено, що передача предмету договору здійснюється продавцем покупцю в 3-денний термін з дня підписання договору, засвідчується актом приймання - передачі.
Зазначені договори позивач вважає фіктивними і просить визнати недійсними на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України як такі, що вчинені з метою уникнення своєчасного та повного виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 16.02.2011 року по справі № 14/77.
Дослідивши подані сторонами докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин вчиняється сторонами лише для виду без подальшого його виконання, при цьому сторони мають інші цілі, ніж ті, що ним передбачені. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. При зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків. У
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 09.11.2012 року у справі № 5008/810/2012
разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (п.24 постанови Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9).
Поданими відповідачем ТОВ „Геєвський цегельний завод" актами приймання -передачі № 01/11 та №12/11 від 25.03.2011 року підтверджено передачу продавцем ТОВ „Цегельний завод" покупцю ТОВ „Геєвський цегельний завод" трактору Т-150 к з причепом тракторним 2ПТС-4, екскаватору ЕО, крану козлового, бульдозеру ДТ-75, екскаватору багатоковшового, бульдозеру Т-130, фронтального навантажувача. Відповідно до договору відповідального зберігання від 16.05.2011 року, укладеного між приватним підприємством „Вітана" як зберігачем та ТОВ „Геєвський цегельний завод" як поклажодавцем, за актом приймання - передачі від 16.05.2011 року майно, яке є предметом оспорюваних договорів, передано приватному підприємству „Вітана" на зберігання за адресою м. Хуст, вул. І.Франка, 187.
Додатковими угодами від 07.04.2011 року до договорів сторони змінили редакцію пункту 2.1 договорів і передбачили можливість проведення розрахунків шляхом взаємозаліку. Актом про проведення взаємозаліку від 07.04.2011 року відповідачі оформили факт проведення зарахування заборгованості ТОВ „Геєвський цегельний завод" по договору купівлі-продажу № 01/11 від 25.03.2011 року в розмірі 3840 грн. та по договору купівлі-продажу №12/11 від 25.03.2011 року в розмірі 35100 грн. в рахунок заборгованості ТОВ „Цегельний завод" по договору купівлі-продажу № 06/10 від 15.07.2010 року. Факт відпуску продавцем -ТОВ „Геєвський цегельний завод" покупцю -ТОВ „Цегельний завод" блоків керамічних шамотних на виконання договору № 06/10 купівлі -продажу товарів від 15.07.2010 року підтверджено копіями накладних № 52 від 23.07.2010 року та № 56 від 29.07.2010 року на загальну суму 50000 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджено факт виконання відповідачами оспорюваних договорів шляхом передачі об'єктів купівлі-продажу, а також факт проведення між ними розрахунків за договорами. Твердження позивача про фіктивність договорів спростовується фактами настання правових наслідків, які ними обумовлювалися.
Аргументи позивача щодо фіктивності оспорюваних договорів спростовуються крім вищевказаних доказів передачі майна та проведення розрахунків за нього також долученими до матеріалів справи доказами на підтвердження факту перебування майна на балансі товариства з обмеженою відповідальністю „Геєвський цегельний завод" (інвентарними картками обліку основних засобів), податковими накладними №12, №13 від 25.03.2011 року, поданим до ДПІ у Хустському районі 11.11.2011 року уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок, копіями свідоцтв на реєстрацію машини від 26.12.2002 року АК № 353291, АК № 353293 з відмітками про зняття з обліку 29.07.2011 року для реалізації трактора Т-150К та навантажувача ТО-30, а також свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13.05.2011 року № 219, згідно якого комплекс будівель загальною площею 8987,7 кв. м належить на праві приватної власності приватному підприємству „Вітана".
За результатами дослідження оспорюваних позивачем договорів на предмет відповідності їх умов нормам цивільного законодавства, що регулюють правовідносини, пов'язані з таким видом договорів, суд дійшов висновку, що договори вчинені з дотриманням відповідних норм законодавства і матеріали справи не містять фактичних даних стосовно того, що на момент укладення оскаржуваних правочинів відповідачі не мали наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися даними правочинами.
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 09.11.2012 року у справі № 5008/810/2012
Таким чином, позивачем, всупереч приписів ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України не доведено підстав, з якими законодавець пов'язує визнання правочину фіктивним, у задоволенні позову слід відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати по сплаті судового збору віднести на позивача.
3.Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення підписано 14.11.2012 року.
Суддя В.В. Мокану