83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
07.11.12 р. Справа № 5006/7/144/2012
Господарський суд Донецької області у складі судді Сгара Е.В.
При секретарі судового засідання Фенченко Б.М.,
Розглянувши матеріали справи
За позовом: Виконавчого комітету Донецької міської ради, м. Донецьк
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД АКС», м. Донецьк
Предмет спору: стягнення збитків в розмірі 21 578,15 грн.
За участю представників:
від позивача: Трішина О.В. - довір.
від відповідача: Лищук І.В. - довір.
В судовому засіданні 29.10.2012р. на підставі ст.77 ГПК України оголошено перерву до 07.11.2012р.
Виконавчий комітет Донецької міської ради, м. Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД АКС», м. Донецьк про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 21 578,15 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на дозвіл на розміщення зовнішньої реклами №001335 від 27.12.2004р.; акт обстеження місця розташування рекламного засобу від 19.06.2012р.; постанову Ворошиловського районного суду м.Донецька №2а-8867/11 від 17.04.2012р.; ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду №2а-8867/11/0508 від 19.06.2012р.; рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №242 від 21.09.2011р.; положення про порядок розташування зовнішньої реклами на території м.Донецька б/н; рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №43 від 17.02.2010р.; рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №373 від 20.08.2008р.; положення про порядок розрахунку договірних платежів за користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій на території м.Донецька б/н; додаток №1 до договору №130; листи №02/10-1142 від 15.11.2010р, №02/11-1059 від 16.09.2011р.; №02/10-1216 від 01.12.2010р., №02/10-872 від 10.09.2010р.
В письмових та усних поясненнях позивач вимоги підтримав в повному обсязі, повідомив, що між сторонами договір про надання для користування місць для розміщення зовнішньої реклами не укладався, вважає, що відповідач неправомірно користувався місцем розташування рекламного засобу. Спірну суму збитків вважає недоотриманим прибутком.
Відповідач у письмових та усних поясненнях проти позовних вимог заперечив, повідомив про те, що на даний час місце розташування зовнішньої реклами є вільним, рекламний засіб демонтовано, вважає, що протиправної поведінки з боку відповідача не було. Зазначив, що користування місцем розташування зовнішньої реклами здійснювалось з 2004 року на підставі виданого Донецькою міською радою відповідного дозволу, і позивач за весь цей час не звертався до нього з пропозицією укласти будь-який договір про надання для користування місць для розміщення зовнішньої реклами. Повідомив, що рекламний засіб було розташовано на орендованій земельній ділянці, орендарем якої був саме відповідач, надав для залучення у справу договір оренди земельної ділянки №3992№Ю-6440/2003.
За клопотаннями сторін у справу були залучені додаткові документи.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін України суд ВСТАНОВИВ:
Посилаючись на неправомірне використання відповідачем місця розміщення рекламної конструкції в період з 16.11.2009р. по 19.06.2012р., позивач просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 21 578,15 грн., зазначивши, що ця сума є недоотриманим прибутком позивача у вищевказаний період.
При розгляді позовних вимог суд виходить з нижченаведеного.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (п.п.4) п.1 ст.611 Цивільного кодексу України).
Частинами 1 та 2 ст.623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Разом з цим, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Збитки, у свою чергу, - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Пунктом 1 ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, в тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного пава, має право на їх відшкодування. При цьому, збитки визначаються, як втрата, якої особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Пункт 2 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України допускає можливість стягнення з боржника тих неодержаних доходів, які кредитор реально міг одержати, якби зобов'язання було належно виконане боржником.
Зобов'язання за своїми ознаками - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ст.509 ЦК України).
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного звязку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду.
Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 623 Цивільного кодексу України.
Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.
Таким чином, правильне вирішення спору у даній справі вимагає встановлення факту наявності чи відсутності протиправної поведінки відповідача відносно цивільних прав позивача.
Відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами регулює Закон України «Про рекламу».
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах здійснюється на підставі дозволів, які надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів.
Постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 року затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.
Відповідно до п.3 Типових правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.
На підставі рішення Донецької міської ради №650/1 від 22.12.2004р. Відділом «Робочий орган з розміщення зовнішньої реклами» Донецької міської ради 27.12.2004р. було видано дозвіл ТОВ «ТД АКС» на розміщення зовнішньої реклами №001335 із зазначенням місця розташування рекламного засобу: м.Донецьк, Київський район, вул.Щорса, 81-а.
Строк дії дозволу встановлено з 22.12.2004р. по 22.12.2009р., з подальшим продовженням його дії до 16.11.2010р., що зазначено в самому дозволі.
На підставі вказаного дозволу відповідач розташував на зазначеному у дозволі місці зовнішню рекламу. При цьому, дане місце (вул.Щорса, 81-а, Київський район, м.Донецьк) знаходиться на земельній ділянці, яку відповідач орендує у Виконавчого комітету Донецької міської ради відповідно до договору № Ю-6440/2003 від 19.10.2004р.
Пунктом 24 Типових правил передбачено, що виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов'язаних з розташуванням рекламного засобу.
Згідно з п. 32 Типових правил, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).
20.08.2008р. Виконавчим комітетом Донецької міської ради прийнято рішення №373, яким затверджено Положення про порядок розрахунку договірних платежів за користування місцями, які перебувають у комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій на території м.Донецька.
Вищенаведене свідчить про те, що користування місцями, які використовуються суб'єктами господарювання для розміщення рекламних засобів є платним та повинно відбуватися на підставі договору, укладеним між особою, що розміщує рекламу та власником місця розташування рекламних засобів.
Однак, доказів укладення відповідного договору матеріали справи не містять. Натомість, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що розміщення зовнішньої реклами проводилось лише на підставі дозволу.
Доказів ухилення відповідача від підписання відповідного договору позивачем суду не представлено.
При цьому, слід зазначити, що сам по собі дозвіл не породжує будь-яких цивільно-правових зобов'язань для сторін, зокрема і зі сплати коштів, а надає лише особі право на розміщення відповідної зовнішньої реклами.
Пред'явлення вимог про відшкодування неодержаних доходів покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх зобов'язань. При визначенні реальності неодержаних доходів враховуються заходи, вжиті саме кредитором для їх одержання.
Щодо наявності збитків (недоотриманого прибутку), господарський суд, за результатами дослідження всіх наявних у справі документів, з огляду на той факт, що законодавець покладає обов'язок доказування суми збитків саме на особу, яка звертається із такими вимогами до суду, враховуючи те, що позивачем окрім розрахунків суми збитків не надано жодного доказу в підтвердження факту вчинення ним реальних дій направлених на отримання цього прибутку, дійшов висновку про недоведеність наявності збитків.
Також суд звертає увагу на те, що позивач заявив до стягнення збитки у вигляді упущеної вигоди за період з 16.11.2009р. по 19.06.2012р., посилаючись на неправомірність розміщення рекламного засобу, тоді як термін дії виданого ним дозволу на розміщення цього рекламного засобу встановлено до 16.11.2010р.
Крім того, посилання позивача на той факт, що відповідач займав місце під розташування зовнішньої реклами протиправно унеможливлює право позивача розраховувати на отримання від нього саме прибутку.
До того ж, позивач просить стягнути з відповідача саме збитки, тоді як з матеріалів справи вбачається, що сторони у договірних відносин не перебували, а в цьому випадку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, що регулюють відшкодування шкоди, а не збитків.
Проте, це не спростовує вищенаведені факти недоведеності вини відповідача та недоведеності наявності упущеної вигоди у позивача в сумі 21 578,15 грн.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з їх недоведеністю, зокрема, недоведеністю вини відповідача, причинно-слідчого зв'язку між діями відповідача та збитками, а також недоведеністю наявності упущеної вигоди у позивача в сумі 21 578,15 грн.
Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі ст. 129 Конституції України, ст.ст. 11, 22, 509, 610 Цивільного кодексу України, ст.ст. 223, 224, 225 Господарського кодексу України, Закону України «Про рекламу», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою КМУ №2067 від 29.12.2003р., керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 22, 30, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В И Р I Ш И В :
У задоволенні позовних вимог Виконавчого комітету Донецької міської ради, м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД АКС», м. Донецьк про стягнення збитків в розмірі 21 578,15 грн. відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписаний 12.11.2012р.
Суддя Сгара Е.В.