"12" листопада 2012 р. Справа № 5004/1165/12
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Нововолинськ
до Державного підприємства «Волиньторф», с.Прилісне, Маневицький район
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3, м.Нововолинськ
про визнання недійсним договору
Суддя: Пахолюк В. А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_4 -представник, дов. № 2082 від 26.09.2012 р.,
від відповідача: не прибув,
від третьої особи: не прибув.
Суть спору:
Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувшись з позовом до суду, просить визнати недійсним договір поставки № 228, укладений 19.08.2008 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та державним підприємством «Волиньторф».
Недійсність договору поставки № 228 від 19.08.2008 р., на думку позивача, полягає у відсутності дійсного волевиявлення однієї з сторін договору (підприємця ОСОБА_2), що підтверджено вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14.07.2011 р. у кримінальній справі № 1/0306/6/11 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3, ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України.
Як зазначає позивач, із означеного вироку суду вбачається, що між ДП «Волиньторф»та ФОП ОСОБА_2 реальних господарських відносин не виникало (такі насправді мали місце між ДП «Волиньторф»та ОСОБА_3.), сам договір поставки № 228 від 19.08.2008 р. зі сторони ФОП ОСОБА_2 не підписувався та не укладався, є сфальсифікованим, а отже, нікчемним.
Крім того, з вироку суду вбачається існування двох примірників договору поставки № 228 від 19.08.2008 р., які різнилися загальною ціною договору.
Вирок Ковельського міськрайонного суду від 14.07.2011 р. у справі № 01/0306/6/11 щодо обвинувачення ОСОБА_5 набрав чинності.
Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Позивач, посилаючись на вимоги ч.ч.3, 5 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України просить визнати недійсним договір поставки № 228 від 19.08.2008 р.
Ухвалою суду від 19.09.2012 р. порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду. Відповідача зобов'язано: подати письмові пояснення по суті та предмету спору, примірник договору поставки № 228 від 19.08.2008 р., укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ДП «Волиньторф». Витребувано у Ковельського міськрайонного суду Волинської області матеріали кримінальній справі № 1/0306/6/11 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3, ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України та оглянуто в судовому засіданні.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Відповідач -ДП «Волиньторф»в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений. Водночас, у відзиву за № 1172 від 11.10.2012 р. проти позову заперечує, вважає, що достатніх правових підстав для визнання договору № 228 від 19.08.2008 р. недійсним немає. При цьому, зазначає наступне.
Згідно з умовами договору № 228 від 19.08.2008 р. ОСОБА_2 зобов'язується поставити ДП «Волиньторф»матеріали (підкладки р-24) на загальну суму 42 000 грн. Відповідач здійснив попередню оплату за матеріали, проте вони поставлені не були і грошові кошти, що отримані як попередня оплата державному підприємству також повернуті не були.
Відповідач зазначає, що повернення попередньої оплати по даному договору в сумі 42 000 грн., а також повернення попередньої оплати за товар, всього на суму 145 050 грн. та стягнення штрафних санкцій з приватного підприємця ОСОБА_2 на користь ДП «Волиньторф»було предметом судового спору, по якому прийняте рішення господарського суду Волинської області від 01.02.2010 р. справа № 6/128-38. Позов було задоволено на користь ДП «Волиньторф». Дане рішення на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2010 р. залишене без змін і набрало законної сили.
Посилаючись на матеріали кримінальної справи № 01/0306/6/11 по обвинуваченню ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідач зазначає, що договір поставки № 228 від 19.08.2008 р. був укладений між державним підприємством «Волиньторф»та приватним підприємцем ОСОБА_2.
Фактично від імені підприємця ОСОБА_2 договір підписував ОСОБА_3, якому ОСОБА_2 довірив свою печатку. Крім цього, ОСОБА_2 знав для чого буде використана його печатка та мав отримати по завершенні його винагороду. Як вважає відповідач, його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Гроші, які надійшли на його рахунок як попередня оплата за товар згідно даного договору були отримані ним особисто. Інші кошти, що перераховувались ДП «Волиньторф»без достатньої правової підстави ОСОБА_2 також були зняті ОСОБА_2 з його банківського рахунку та не були повернуті ДП «Волиньоторф».
Посилаючись на ст.1212 ЦК України, зазначає про те, що грошові кошти ОСОБА_2 повернуті не були, а відтак вважає про відсутність правових підстав для визнання договору № 228 від 19.08.2008 р. недійсним немає.
Третя особа -ОСОБА_3 в судове засідання не прибув. Письмових пояснень по суті та предмету спору на адресу суду не направив.
Розглянувши наявні матеріали справи та заслухавши уповноваженого представника позивача, суд приходить до висновку про задоволення позову. При цьому, виходить з наступного.
19.08.2008 р. між державним підприємством «Волиньторф»та приватним підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір № 228 від 19.08.2008 р. згідно з умовами якого відповідач зобов'язується поставити позивачу матеріали (підкладки р-24) на загальну суму 42 000 грн.
Згідно п.2.2 договору «Покупець»- ДП «Волиньторф»здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунковий рахунок «Продавця»- приватного підприємця ОСОБА_2 на умовах 100% передоплати.
Як визначено п.3.1. договору продавець зобов'язаний після отримання передоплати у строк не пізніше ніж за 2 календарні дні передати Покупцеві названий у п.1.1.договору товар.
Покупець згідно п.3.2. договору зобов'язаний прийняти товар від продавця і здійснити за нього оплату в строки і порядку, передбаченому цим договором.
На підставі вироку Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14.07.2011 р. у кримінальній справі № 1/0306/6/11 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3, ч.5 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, залишеним без змін на підставі ухвали апеляційного суду Волинської області від 28.10.2011 р., ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України.
Даним вироком встановлено про те, що «з приватним підприємцем ОСОБА_3 у нього (від заявн. -ОСОБА_5) була усна домовленість на поставку комплектуючих до широкої залізничної колії, так як в той час ДП «Волиньторф»проводило ремонт старої широкої залізничної колії сполученням Прилісне-Маневичі. Фактично ОСОБА_3 був посередником між ДП «Волиньторф»та підприємцем ОСОБА_2, з яким 19.08.2008 р. за № 228 був укладений договір на поставку підкладок рейки Р-24. Звідки взявся другий договір № 228 від 19.08.2008 р. він на даний час сказати не може. Який саме договір укладався ДП «Волиньторф»з підприємцем ОСОБА_2 він не пам'ятає.
Чи перераховувались кошти і в якому розмірі за вказаними договорами з підприємцем ОСОБА_2 та чи поставляв останній товар та в якому розмірі відповідно до договору він не пам'ятає, так як з 26.12.2008 р. він не виконував обов'язків директора ДП «Волиньторф». Про те, що вказані договори підписані не приватним підприємцем ОСОБА_2, а ОСОБА_3 він дізнався у суді в жовтні -листопаді 2009 року, точної дати не пам'ятає. Чому вказані договори підписані ОСОБА_3 йому не відомо»(абзаци 8 і 9 аркуша 12-го).
«Свідок ОСОБА_2 показав, що він являється приватним підприємцем з 1999 чи 2000 року. Згідно реєстраційних даних основним видом його діяльності є роздрібна торгівля комп'ютерами та офісною технікою. В силу своєї діяльності він був добре знайомий з ОСОБА_3, який також займався підприємницькою діяльністю і планував виготовляти торфобрикети. ОСОБА_5 він ніколи не знав і не бачив, хоча таке прізвище чув.
Підтвердив, що літом, місяця не пам'ятає, 2008 року ОСОБА_3 звернувся до нього з проханням щоб укласти договір від його, тобто ОСОБА_2, імені і що йому необхідна його печатка. Запевнив, що це вигідна пропозиція, але від кого не говорив. Повідомив, що на його рахунок прийдуть гроші, які він повинен зняти та передати йому, ОСОБА_3, а той у свою чергу ними розрахується за якісь прокладки. З ким конкретно ОСОБА_3 мав розрахуватись йому не відомо. Оскільки ОСОБА_3 його друг і він йому довіряє, і з врахуванням того, що на той час він припинив свою діяльність, як підприємець, то передав йому свою печатку.
Через деякий час, приблизно, 1-2 місяці, до нього зателефонував ОСОБА_3 і сказав, що мають прийти на його рахунок гроші. Коли отримав інформацію з «Кредобанк», в якому відкритий його рахунок, то дізнався, що дійсно прийшли гроші від якогось державного підприємства, але якого саме не пам'ятає. Гроші, які надійшли на його рахунок, десь біля 40 000 гривень, він зняв з рахунку і передав їх ОСОБА_3 Потім була ще одна така аналогічна операція і на таку ж суму грошей, які він знову передав ОСОБА_3 Він передав йому всі суми, які приходили на його рахунок, крім банківських послуг.
ОСОБА_3 обіцяв, що по завершенні угоди він отримає певну винагороду, але в якій сумі не обумовлювали. Своєї обіцянки він не виконав і на даний час.
Договір № 228 від 19 серпня 2008 року, який укладений між ДП «Волиньторф»в особі ОСОБА_5 та приватним підприємцем ОСОБА_2 на поставку підприємцем на ДП «Волиньторф»підкладки рейки Р-24 в кількості 8,5 тонн на суму 89 250 гривень він не підписував і підпис у ньому не його, хоча печатка стоїть його. Вважає, що це ОСОБА_3 підписався у договорі замість нього. Що таке підкладка рейки Р-24 він не знає, вперше чує. Дану підкладку він на ДП «Волиньторф»не поставляв і не міг поставляти. Саме по цьому договору приходили кошти, які він знімав і передавав ОСОБА_3 В послідуючому ДП «Волиньторф»пред'явило до нього позов за недопоставку товару»(абзаци 6-10 аркуша 20-го).
«Покази свідка ОСОБА_2 підтвердив свідок ОСОБА_3, показав, що 2004 року зареєстрований як приватний підприємець. Основними видами його підприємницької діяльності є продаж і обслуговування комп'ютерної та офісної техніки, оптова та роздрібна торгівля нею.
…
Скоро після цієї розмови (від заявн. -розмови про необхідність поставки підкладки рейки Р-24), він знайшов на шахтах, пунктах прийому металу та в окремих людей, які працюють на шахтах, 236 штук підкладок, які раніше вже були у використанні. Після цього повідомив ОСОБА_5 про те, що зможе поставити невелику кількість цієї продукції і з його ініціативи, уклали відповідний договір. Він для договору дав реквізити свого товариша та партнера по бізнесу -ОСОБА_2, оскільки його підприємство тимчасово припинило свою діяльність.
За день-два ОСОБА_5 привіз йому договір № 228 від 19 серпня 2008 року, згідно якого приватний підприємець ОСОБА_2 мав поставити для ДП «Волиньторф»підкладки рейки Р-24 вкількості 4 тонни на суму 42 тисячі гривень. Він також підписав цей договір, але від імені ОСОБА_2, і завірив його печаткою останнього, яку перед цим взяв у нього, пообіцявши за це відповідну винагороду.
Після підписання (від заявн. -домовленості з ОСОБА_5 про додаткову поставку підкладок) його транспортом підкладки з м.Єнакієво були доставлені в м.Нововолинськ, а звідти автомобілем «КАМАЗ», належним ДП «Волиньторф», відвантажені на склад даного підприємства. Він від імені ОСОБА_2 виписав видаткову накладну і поставив печатку на відрядженні водія. Фактично він поставив ОСОБА_5 підкладок на суму біля 110 тисяч гривень, хоча грошей йому було перераховано на меншу суму -87 250 гривень. Через деякий час ОСОБА_5 приїхав до нього з новим договором на поставку рейки Р-24, але з тим самим номером договору і від тієї ж самої дати, тобто № 228 від 19 серпня 2008 року. По новому договору ОСОБА_2 мав поставити підприємству 8, 5 тонн підкладки на суму 89 250 гривень. Він знову підписав цей договір і завірив печаткою ОСОБА_2 Пізніше по цьому договору ОСОБА_2 було перераховано 47 250 гривень як погашення боргу»(абзац 11 аркуша 20-го, абзац 4-6,8 аркуша 21-го).
Як встановлено з вироку суду по кримінальній справі «з метою приховати вказану недостачу (від заявн. -на суму 179 556, 22 грн.) колишній директор ДП «Волиньторф»ОСОБА_5 … укладає з приватним підприємцем ОСОБА_3 усну угоду про поставку останнім невизначеної партії підкладки рейки Р-24, яка в подальшому має бути оформлена належним чином у вигляді договору поставки. Однак, на той час ОСОБА_3 тимчасово припинив діяльність в зв'язку з тим, що сума його оборотів досягла 500 000 грн. В зв'язку з цим та з метою уникнення фінансових санкцій за отримання прибутку від підприємницької діяльності під час тимчасового припинення діяльності, приватний підприємець ОСОБА_3 надає для укладення договору на поставку підкладки рейки Р-24 ОСОБА_5 реквізити свого товариша та партнера по бізнесу -приватного підприємця ОСОБА_2
На підставі наданих ОСОБА_3 реквізитів приватного підприємця ОСОБА_2 ОСОБА_5 з метою покриття недостачі по поставці підкладки рейки Р-24 ПП «Енергоресурси»в кількості 17, 869 тонн на суму 179 556, 22 грн., укладає фіктивний договір № 228 від 19.08.2008 р. на поставку підкладок рейки Р-24 на суму 89 250 грн., хоча фактично договірні зобов'язання виконує підприємець ОСОБА_3, який шукає бувші у використанні підкладки і поставляє їх за власні кошти на ДП «Волиньторф»(абзац 3,4 аркуша 52-го).
Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Як вбачається з вироку суду від 14.07.2011 р. по кримінальній справі № 1/0306/6/11, що між ДП «Волиньторф»та ФОП ОСОБА_2 реальних господарських відносин не виникало. Щодо фактичних обставин, то такі відносини мали місце між ДП «Волиньторф»та ОСОБА_3, а оспорюваний договір № 228 від 19.08.2008 року зі сторони ОСОБА_2 не підписувався та не укладався. Підпис на договорі було вчинено ОСОБА_3, який показав, що саме він вніс недостовірні дані в договір ОСОБА_2
Крім того, фактично договірні зобов'язання виконував підприємець ОСОБА_3, який шукав бувші у використанні підкладки і поставляв їх за власні кошти на ДП «Волиньторф». Згідно вироку також встановлено, що будь-яких матеріалів, відповідно до договору від підприємця ОСОБА_2 на ДП «Волиньторф»не було поставлено. Згідно бухгалтерського обліку за ОСОБА_2 облікувалася дебіторська заборгованість на суму 145 050 грн., оскільки дана сума була перерахована на рахунок підприємця ОСОБА_2
Водночас, з матеріалів кримінальної справи встановлено, що набувачем вказаних грошових коштів в сумі 145 050 грн. є підприємець ОСОБА_3
Отже, вироком суду встановлено фіктивний характер договору поставки № 228 від 19.08.2008 р., оскільки останній не містить дійсного волевиявлення однієї із сторін -підприємця ОСОБА_2
Крім того, як вбачається з вироку суду від 14.07.2011 р. існувало два примірники договору поставки № 228 від 19.08.2008 р., які різнилися загальною ціною договору, що також містив фіктивний характер.
Згідно ст.234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно загальних засад цивільного законодавства фіктивний правочин визнається недійсним внаслідок того, що він не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, вказаних в ч.5 ст.203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним.
На підставі ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
Як визначено ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
З наявних матеріалів кримінальної справи встановлено відсутність дійсного волевиявлення однієї із сторін правочину № 228 від 19.08.2008 р., а саме, підприємця ОСОБА_2 на його вчинення у обраний спосіб, оскільки внутрішня воля зазначеної сторони (яка не спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків) не відповідала зовнішньому її прояву.
Згідно п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Щодо умислу сторін оспорюваного договору № 228 від 19.08.2008 р., укладеного між ДП «Волиньторф»в особі директора ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_2, то вироком суду у кримінальній справі вина ОСОБА_5 (директора ДП «Волиньторф») доведена, який визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.191, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України.
В ході розгляду даної кримінальної справи судом встановлено умисел ПП ОСОБА_2 щодо укладення даного фіктивного договору.
За таких обставин суд приходить до висновку, що даний договір слід визнати недійсним відповідно до вимог ст.215, ч.3, 5 ст.203 ЦК України.
Позивачем при подачі позову на підставі квитанції № 2197.193.1 від 17.09.2012 р. було сплачено судовий збір в сумі 1 073 грн. на поверненні яких позивач не наполягає.
Господарський суд, керуючись ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, -
Вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір поставки № 228, укладений 19 серпня 2008 року між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та державним підприємством «Волиньторф»(44614, Волинська обл.., Маневицький р-н, с.Прилісне, код ЄДРПОУ 00426302).
Суддя В.А.Пахолюк
Повний текст рішення складено
та підписано -16.11.2012 р.