"15" листопада 2012 р. Справа № 5010/371/2012-22/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя суддіПершиков Є.В., Ходаківська І.П., Яценко О.В.
розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.09.2012 року
у справі№ 5010/371/2012-22/16
господарського суду Івано-Франківської області
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
доВиконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
провизнання недійсним договору № 43 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 14.04.2010 року
в судовому засіданні взяв участь представник позивача ОСОБА_5 дов. № 1561 від14.11.2012 року
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі за текстом -ФОП ОСОБА_4.) звернулась до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним договору № 43 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 14.04.2010 року.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2012 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 задоволено: визнано недійсним договір № 43 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 14.04.2010 року, укладений між ФОП ОСОБА_4 та виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2012 року у справі № 5010/371/2012-22/16 та прийняти нове рішення, яким ФОП ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2012 року апеляційну скаргу виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради задоволено: рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2012 року у справі № 5010/371/2012-22/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2012 року та залишити в силі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2012 року у справі № 5010/371/2012-22/16, аргументуючи порушенням норм права, зокрема, ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій"
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.02.2007 року між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та ПП ОСОБА_4 були укладені договори про пайову участь забудовника у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста, згідно умов яких забудовник зобов'язався брати участь у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.09.2007 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю м. Івано-Франківська було надано ПП ОСОБА_4 дозвіл № 164 на виконання будівельних робіт з будівництва групи житлових будинків щільної забудови на власній земельній ділянці на АДРЕСА_1
Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 09.06.2008 року між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та ПП ОСОБА_4 було укладено договір про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста, за умовами якого замовник зобов'язався здійснювати будівництво групи будинків щільної малоповерхової забудови на власній земельній ділянці на АДРЕСА_1 в порядку та на умовах визначених договором та брати участь у розвитку соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська.
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 427 від 26.08.2008 року було дозволено ОСОБА_4 будівництво групи будинків (загальна площа будинку № 1 -176, 18 кв. м., будинку № 2 -181,31 кв. м., будинок № 3 -181, 31 кв. м., будинку № 4 - 155, 46 кв. м., будинку № 6 -158, 5 кв. м., будинку № 7 -371, 43 кв. м.) щільної малоповерхової забудови на власній земельній ділянці на АДРЕСА_1 (дозвіл на проектно-пошукові роботи -рішення виконавчого комітету міської ради від 28.09.2006 року № 376, п. 11.4.).
В п. 8 вищевказаного рішення передбачено, що інспекція Держархбудконтролю повинна видавати дозвіл на виконання будівельних робіт після представлення замовником (забудовником) угоди з виконавчим комітетом міської ради про участь у соціально-економічному розвитку міста.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 14.04.2010 року між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та ФОП ОСОБА_4 був укладений договір № 43 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Так, відповідно до преамбули вказаного Договору, останній укладається відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006 року (у редакції рішення сесії від 30.07.2009 року) та зазначено, що згідно ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій" замовник зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку соціальної інфраструктури міста Івано-Франківська.
Відповідно до п. 6.1. Договору тлумачення термінів договору здійснюється згідно з п. 1.3. Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку та інженерно-транспортній інфраструктурі міста, затвердженого рішенням міської ради від 07.12.2006 року (у редакції рішення сесії від 30.07.2009 року).
Згідно п. 1.1. Договору замовник, що здійснює будівництво групи будинків щільної малоповерхової забудови на власній земельній ділянці на АДРЕСА_1, в порядку та на умовах, визначених договором, бере участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Івано-Франківська.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що обов'язок замовника сплатити пайовий внесок у розмірі та у терміни, визначені договором. Розмір та порядок сплати пайового внеску відображені розділі 3 договору, згідно якого розрахунок розміру пайового внеску здійснюється відповідно до додатку № 1 до договору, відповідно до якого замовник сплачує пайовий внесок в сумі 225 644, 74 грн. єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунок розміру пайового внеску (остаточний) є додатком до договору, в якому розмір пайового внеску визначено в сумі 225 644, 74 грн., виходячи із показника опосередкованої вартості спорудження 1 кв. м. об'єкта будівництва в Івано-Франківській області (без ПДВ) 3 022, 50 грн., площі об'єкта будівництва (загальна площа квартир) -1 424, 50 кв. м., площі об'єкта будівництва (площі нежитлових приміщень) -353, 00 кв. м., коефіцієнта, що встановлений для вбудовано-прибудованих приміщень згідно рішення міської ради від 07.12.2006 року -1, 0, відсотка, передбаченого п. 9.2. рішення міської ради від 29.08.2006 року, -5, 0, коефіцієнта, передбаченого п. 4.1.3. рішення міської ради від 07.12.2006 року (власна земельна ділянка) -0, 84.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2010 року до вказаного Договору була укладена додаткова угода, якою виконком погодив відстрочення платежу за договором у запропонований замовником термін до 01.01.2012 року та сплату пайового внеску з урахуванням індексу інфляції.
Господарськими судами встановлено, що об'єктом будівництва є шість зблокованих будинків та один окремо стоячий 4-поверховий будинок, що підтверджується архітектурно-технічний паспорт об'єкта архітектури та робочий проект Малоповерхової житлової забудови на АДРЕСА_1, з яких вбачається.
З матеріалів справи вбачається, що 05.07.2010 року, на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації ПП ОСОБА_4 було видано сертифікат відповідності № ІФ 000401 від 16.07.2010 року, яким підтверджено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та готовність його до експлуатації. Технічні характеристики об'єкта будівництва відображені в технічних паспортах.
Законом України "Про планування і забудову територій" було встановлено правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів.
Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року № 3038-VI визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про планування і забудову територій".
Частиною 1 ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції чинній на день прийняття оскаржуваного договору) передбачено, що створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування.
Замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (ч. 2 ст. 271 ЗУ "Про планування і забудову територій").
Згідно ч. 3 ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій" пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Положеннями ч. 5 ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо - та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
Частиною 11 ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій" закріплено, що істотними умовами договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є: розмір пайового внеску; терміни (графік) оплати пайового внеску; відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайового внеску (участі) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (ч. 12 ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій").
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що порядок укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та визначення розміру пайового внеску врегульований Положенням про цільовий фонд соціально-економічного розвитку міста Івано-Франківська, який затверджений рішенням Івано-Франківської міської ради від 29.08.2006 року та Положенням про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста, затвердженим рішенням сесії Івано-Франківської міської ради від 07.12.2006 року.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час укладення оскаржуваного договору вказані Положення діяли зі змінами, в редакції затвердженій рішенням Івано-Франківської міської ради від 30.07.2009 року.
Згідно п. 2.1.4. Положення про цільовий фонд соціально-економічного розвитку міста Івано-Франківська вартість будівництва -показник опосередкованої вартості спорудження 1 м. кв. об'єкту будівництва в Івано-Франківській області, який періодично встановлюється Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, що множиться на загальну площу об'єкта будівництва.
Відповідно до розділу І Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста остаточний розмір пайового внеску -розмір пайового внеску, розрахунок якого передує прийняттю об'єкта в експлуатацію (після складання та затвердження в установленому порядку архітектурно-технічного паспорту та загальної кошторисної вартості об'єкта будівництва та до моменту подання замовником будівництва акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта на підпис голові державної приймальної комісії). Перед розрахунком остаточного розміру пайового внеску здійснюється розрахунок попереднього розміру пайового внеску на стадії оформлення дозволу на будівництво.
Єдиний розмір пайового внеску -розмір пайового внеску, розрахунок якого здійснюється одноразово без проведення розрахунку попереднього розміру пайового внеску та передує прийняттю об'єкта в експлуатацію.
Пунктом 4.2. Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста визначено, що остаточний розрахунок розміру пайового внеску здійснюється за формулою: ПВост. = Іінф. х (ПВАТП -ПВ) (3).
Відповідно до п. 4.5. Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста граничний розмір пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених органом місцевого самоврядування, не може перевищувати: 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта містобудування - для нежитлових будівель і необхідних інженерних мереж та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення); 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта містобудування - для житлових будинків, будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення з необхідними інженерними мережами та/або спорудами.
Пунктом 4.1. Положення про пайову участь замовників будівництва у формуванні цільового фонду соціально-економічного розвитку міста було закріплено, що для замовників будівництва, які отримуватимуть дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт (збір матеріалів попереднього погодження місця розташування об'єкта), або дозвіл на будівництво розрахунок попереднього розміру пайового внеску здійснюється за формулою:
4.1.1. при спорудженні житлових будинків (крім житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення), будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення, здійсненні добудови (розширення) об'єкта без проведення реконструкції основного приміщення (будівлі, споруди), реконструкції з добудовою/прибудовою: ПВ=0,04*К вар. (1)
4.1.2 при спорудженні нежитлових будівель та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення), спорудженні інших об'єктів, здійсненні добудови (розширення) об'єкта без проведення реконструкції основного приміщення (будівлі, споруди), реконструкції з добудовою/прибудовою: ПВ=0,1*К вар. (2)
Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Частиною 3 ст. 189 Господарського кодексу України закріплено, що суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попереднім судовими інстанціями між сторонами правочину виникли цивільні правовідносини з огляду на вчинені ними конклюдентні дії, схвалення правочину діями що не суперечить приписам ст. 11 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що неправильне обрахування суми пайового внеску є арифметичною помилкою і не може бути підставою для визнання договору недійсним, а за умов її доведеності може бути підставою для внесення відповідних змін до договору, а тому посилання позивача про невірний розрахунок розміру пайового внеску та порушення ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є необґрунтованим.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Для визнання недійсним оспорюваних умов договору необхідним є доведення, яким вимогам закону не відповідає така умова, з врахуванням наступного:
За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Вказаною статтею Цивільного кодексу України закріплено положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від положень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов оскаржуваного договору з огляду на те, що останній містить предмет договору, попередній розмір пайового внеску, строк та порядок його сплати, строк дії договору, підписаний сторонами та скріплений печатками товариств. Серед інших умов договору, сторони погодили і умови щодо відповідальності сторін, а також тлумачення термінів.
Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, апеляційним господарським судом вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі рішення.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу -без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2012 року у справі № 5010/371/2012-22/16 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2012 року у справі № 5010/371/2012-22/16залишити без змін.
Головуючий суддяЄ.В. Першиков
СуддіІ.П. Ходаківська
О.В. Яценко