"14" листопада 2012 р. Справа № 13/7/12-Б-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М. -головуючого,
Коваленка В.М. (доповідач у справі),
Хандуріна М.І.,
розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт", с. Нова Синявка Старосинявського району Хмельницької області
на постанову та ухвалу та ухвалу та ухвалувід 03.07.2012 р. Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2012 р. господарського суду Хмельницької області (про визнання вимог ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Головного управління по м. Києву та Київській області); від 25.04.2012 р. господарського суду Хмельницької області (про визнання додаткових вимог ТОВ "Пром-Лізинг"); від 25.04.2012 р. господарського суду Хмельницької області (про затвердження реєстру вимог кредиторів)
у справі№ 13/7/12-Б-10 господарського суду Хмельницької області
за заявоютовариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Лізинг", м. Київ
дотовариства з обмеженою відповідальністю " Подільський граніт", с. Нова Синявка Старосинявського району Хмельницької області
провизнання банкрутом
розпорядник майна арбітражний керуючий Аверкін В.В.
в судовому засіданні взяли участь представники:
ПАТ "Державний ощадний банк України"Шаповалов І.В., довір., Кулініч О.В., довір.,
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 15.03.2012 року порушено провадження у справі № 7/12-Б-10 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт" (далі -Боржник, ТОВ) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Лізинг" (далі -Кредитор 1, Товариство) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).
Ухвалами господарського суду Хмельницької області від 19.11.2011 року визнано вимоги ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі головного управління по м. Києву та Київській області (далі-Кредитор-2, Банк) в розмірі 5 351 310 грн. 36 коп., з яких 4 554 451 грн. 25 коп. - сума основного боргу, 771 381 грн. 90 коп. -неустойка, 25 477 грн. 21 коп. -судові витрати; визнано додаткові вимоги ініціюючого кредитора в розмірі 950 919 грн. 97 коп., з яких: 843 779 грн.10 коп. -сума основного боргу, 107 140 грн. 87 коп. -пеня; затверджено реєстр вимог кредиторів Боржника.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2011 року ухвали господарського суду Хмельницької області від 19.11.2010 року щодо розгляду грошових вимог ВАТ "Державний ощадний банк" та ТОВ "Пром-Лізинг", а також ухвалу про затвердження реєстру вимог кредиторів в частині вимог вказаних кредиторів скасовані, та щодо вимог цих кредиторів прийняті нові рішення із визначенням сум визнаних вимог кредиторів та черговістю їх задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2011 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2011 року, ухвали господарського суду Хмельницької області від 19.11.2011 року щодо розгляду грошових вимог ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Головного управління по м. Києву та Київській області, та додаткових грошових вимог ТОВ "Пром-Лізинг", а також ухвалу господарського суду Хмельницької області від 19.11.2011 року про затвердження реєстру вимог кредиторів Боржника скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.
При новому розгляді ухвалою господарського суду Хмельницької області від 25.04.2012 року у справі № 13/7/12-Б-10 (суддя - О.І.Матущак) визнано вимоги ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі головного управління по м. Києву та Київській області (далі -Банк) до Боржника в розмірі 4 853 739 грн. 65 коп., з яких 3 212 997 грн. 83 коп. основного боргу по кредиту, 663 157 грн. 57 коп. основного боргу по відсотках за користування кредитними коштами, 377 292 грн. 01 коп. пені, нарахованої на основний борг по кредиту, 55 828 грн. 95 коп. пені нарахованої на основний борг по відсотках за користування кредитними коштами, 25 359 грн. 86 коп. витрат по оплаті державного мита, 353 грн. 35 коп. витрат по оплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 34 270 грн. витрат за вчинення виконавчого напису нотаріуса, 136 194 грн. 53 коп. 3% річних та 348 285 грн. 55 коп. збитків від інфляції.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 25.04.2012 року від 25.04.2012 року (суддя - О.І.Матущак) визнано додаткові вимоги ініціюючого кредитора до Боржника в сумі 747 640 грн. 57 коп., з яких 610 623 грн. 89 коп. - основний борг, 9 223 грн. 47 коп. - 3% річних, 54 005 грн. 42 коп. заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції та 73 787 грн. 79 коп. пеня. У визнанні решти додаткових вимог ініціюючого кредитора до Боржника в сумі 49 999 грн. 40 коп. основного боргу, 26 788 грн. 45 коп. 3% річних, 135 110 грн. 46 коп. заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 33 353 грн. 08 коп. пені відмовлено.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 25.04.2012 року від 25.04.2012 року (суддя - О.І.Матущак) затверджено реєстр вимог кредиторів та визнано грошові вимоги кредиторів до ТОВ, , які разом складають 20 525 559 грн. 57 коп. з відповідною черговістю задоволення кожної вимоги, зокрема вимоги Банку на суму 4 853 739 грн. 65 коп. віднесено до першої черги; вимоги Товариства на суму 1 489 057 грн. 95 коп. - до четвертої черги.
Не погодившись із вказаними ухвалами суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати: ухвалу господарського суду Хмельницької області від 25.04.2012 року про визнання вимог Банку в розмірі 4 853 739 грн. 65 коп., ухвалу господарського суду Хмельницької області від 25.04.2012 року про визнання додаткових вимог ініціюючого кредитора в розмірі 741 503 грн. 38 коп. та ухвалу господарського суду Хмельницької області від 25.04.2012 року про затвердження реєстру вимог кредиторів в частині визнання вимог вказаних кредиторів із зазначеними сумами вимог.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 року (головуючий суддя -Огороднік К.М., судді: Тимошенко О.М., Коломис В.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвали господарського суду Хмельницької області від 25.04.2012 року про визнання вимог Банку, про визнання додаткових вимог ініціюючого кредитора та ухвалу господарського суду Хмельницької області від 25.04.2012 року про затвердження реєстру вимог кредиторів в частині визнання вимог Банку та ініціюючого кредитора -без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати: ухвали господарського суду Хмельницької області від 25.04.2012 року про визнання вимог Банку, про визнання додаткових вимог ініціюючого кредитора, ухвалу господарського суду Хмельницької області від 25.04.2012 року про затвердження реєстру вимог кредиторів в частині визнання вимог вказаних кредиторів, а також постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 року.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. 15 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.
Вищий господарський суд України залишає без задоволення клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт" від 12.11.2012 року (за підписом директора -В.М. Мартинюка) про відкладення розгляду справи, що надійшло до касаційного суду 14.11.2012 року. Так, у вказаному клопотанні скаржник просить відкласти розгляд справи у зв'язку із відрядженням директора та представника Боржника, однак до клопотання, в порушення норм ст.ст. 32-36 ГПК України не додані докази на підтвердження викладених в ньому обставин -відрядження директора та представника Боржника. В ухвалі ж від 22.10.2012 року про прийняття касаційної скарги ТОВ до провадження касаційний суд зазначив, що нез'явлення представників сторін у засідання судової колегії не є перешкодою для розгляду касаційних скарг.
Заслухавши пояснення представників ПАТ "Державний ощадний банк України", обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Визнаючи кредиторські вимоги Банку на відповідну суму із зазначеною черговістю задоволення цих вимог, місцевий суд встановив, що вказані вимоги до Боржника в сумі 3 492 415 грн. 34 коп. визнані та підтверджуються постановою Вищого господарського суду України від 03.09.2009 року у справі № 9/655, а в іншій частині ці вимоги складають нараховану станом на день порушення справи про банкрутство пеню на основний борг, пеню на проценти за кредитом, суми державного мита, інформаційно-технічних витрат у справі, 3 % річних та інфляційні витрати. Апеляційний суд ці висновки підтримав у повному обсязі.
Скаржник же, заперечуючи такі висновки судів щодо частини кредиторських вимог Банку, зазначив, що після прийняття судом рішення про стягнення суми боргу припиняється нарахування відсотків та штрафних санкцій, так як розмір боргу буде постійно зростати, проценти за укладеним Банком і ТОВ договором кредиту включають також проценти, передбачені нормами ст. 625 Цивільного кодексу України.
Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними запереченнями, оскільки вони викладені із невірним застосуванням норм цивільного законодавства та норм ГПК України.
Судами попередніх інстанцій встановлений факт, який не заперечується Боржником, неналежного виконання останнім свого зобов'язання стосовно погашення заборгованості перед Банком, у зв'язку із чим були прийняті відповідні рішення у згаданій справі № 9/655.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Нормами ст. 598 цього ж кодексу передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, приписи ст. 599 ЦК України передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує право кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому є правомірним та обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про визнання та включення до кредиторських вимог Банку до ТОВ сум, нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України.
Вказана правова позиція наведена також в постанові Верховного Суду України від 14.11.2011 року № 12/207, у зв'язку з чим касаційна інстанція, враховуючи також приписи частин 1, 2 ст. 11128 ГПК України, підтримує відповідні висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях.
Визнаючи частково додаткові кредиторські вимоги ініціюючого кредитора, місцевий суд на підставі наявних доказів у справі встановив, що ці вимоги виникли на підставі договорів фінансового лізингу та підтверджуються рішеннями в інших справах про стягнення відповідних сум заборгованості. Щодо іншої частини додаткових кредиторських вимог, суд зазначив про їх необґрунтованість у зв'язку із непідтвердженністю доказами у справі. Ці висновки апеляційний суд також підтримав.
У зв'язку із викладеним та враховуючи, що при визнанні додаткових кредиторських вимог Товариства до Боржника в сумі 747 640 грн. 57 коп., суди посилались на відповідні судові рішення про стягнення сум заборгованості з ТОВ на користь ініціюючого кредитора в інших справах із зазначенням номеру справи та дати рішення, спростовуються доводи скаржника про непідтвердженність та безпідставність таких вимог на спірну суму.
Затверджуючи реєстр вимог кредиторів, суд першої інстанції у відповідній ухвалі вказав, що реєстр вимог кредиторів складений належним чином, вимоги є обґрунтованими, спірні кредиторські вимоги розглянуті судом та прийняті відповідні судові рішення, а черговість визначена відповідно до норм законодавства. Висновки в ухвалі про затвердження реєстру вимог кредиторів також були підтримані апеляційним судом.
Що ж до наведених скаржником стосовно цієї ухвали заперечень, колегія суддів звертає увагу на те, що в прохальній частині скарги заявник просить скасувати цю ухвалу в частині визнаних та затверджених кредиторських вимог Товариства та Банку, а в мотивувальній частині заперечує цю ухвалу у повному обсязі, зазначаючи про незаконність прийняття окремих ухвал щодо вимог кожного із кредиторів, так як за результатами розгляду має бути прийнята лише одна ухвала. У чому ж полягає у зв'язку із цим незаконність саме ухвали про затвердження реєстру вимог кредиторів скаржник не зазначає. Однак з цих заперечень скаржника вбачається, що він не погоджується із ухвалою про затвердження реєстру вимог кредиторів в цілому, а не щодо визнаних та затверджених вимог Банку та додаткових вимог ініціюючого кредитора.
У зв'язку із цим колегія суддів зазначає, що виходячи із системного аналізу приписів ст. 15 Закону про банкрутство ці норми не передбачають оскарження в цілому ухвали за результатами попереднього засідання суду -про затвердження реєстру вимог кредиторів. Це обумовлено тим, що перегляд такої ухвали в цілому (а не в частині вимог окремих кредиторів -за винятком випадку, коли скаржник заперечує в скарзі відповідні рішення суду щодо кредиторських вимог кожного із кредиторів боржника) порушує права учасників справи про банкрутство на її оскарження у відповідній частині частині.
За таких обставин справи, доводи касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт" не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому оскаржувані ухвали та постанова цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 526, 598, 599, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 32-34, 1115, 1117, 1119 -11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт" залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 р. та ухвали господарського суду Хмельницької області від 25.04.2012 р. у справі № 13/7/12-Б-10 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
М.І. Хандурін
Постанова виготовлена та підписана 15.11.2012 року.