15 листопада 2012 року м. Київ К/9991/820/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Пасічник С.С.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Союзстройтехнологія»про стягнення адміністративно-господарський санкцій,
У червні 2009 року Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Союзстройтехнологія»про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у розмірі 80024 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2010 року, позову задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Союзстройтехнологія»на користь Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 80024 грн.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»зобов'язує відповідача відповідно до 4-х відсоткового нормативу створити робочі місця для праці інвалідів і інформувати центри зайнятості про вільні робочі місця для інвалідів, звітувати перед відділенням Фонду соціального захисту інвалідів про їх працевлаштування, а органи працевлаштування -підбирати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Таким чином, на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштувати інвалідів, але покладається обов'язок інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 року затверджена форма статистичної звітності № 3-НП «Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості».
Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 18 цього Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Тобто, цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЄК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Тобто, законодавство України пов'язує виконання підприємствами, організаціями зобов'язань щодо працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання, з якими рекомендаціями медико-соціальної експертизи та індивідуальною програмою реабілітації може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою
Згідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.
Як вбачаться зі звіту Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Союзстройтехнологія»про зайнятість і працевлаштування інвалідів №10-ПІ за 2008 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становило 331 особа; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становила 13 осіб. Разом з тим, фактично на підприємстві у 2008 році працювало 5 інвалідів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач протягом 2008 року не інформував Сімферопольський міський центр зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів за формою №3-П, відповідачем не вживалися заходи щодо пошуку інвалідів для працевлаштування, а саме: щомісяця не направлялися листи до центру зайнятості щодо направлення інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Союзстройтехнологія»для працевлаштування.
Таким чином, відповідачем не були виконані залежні від нього заходи, спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідальність за виконання яких покладено на підприємство.
Заявлені до стягнення суми є адміністративно-господарськими санкціями, а тому на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу їх сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем доведений.
Наведені обставини були правильно враховані судами попередніх інстанцій, які обґрунтовано прийняли рішення про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги зроблених судами першої та апеляційної інстанцій висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 221, 223, 224, 230 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Союзстройтехнологія» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.