15 листопада 2012 року м. Київ К/9991/72340/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Пасічник С.С.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення коштів, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -
У квітні 2009 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позову вказувала, що є непрацюючим пенсіонером, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Позивач просила згідно ст. 39 Закону України № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі -Закон України № 796-ХІІ) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, та грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва, за період з 01 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 27 листопада 2009 року позов задоволено частково.
Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області по застосуванню постановиКабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 в частині визначення позивачу розміру виплат.
Стягнуто з відповідача на користь позивача щомісячну грошову допомогу згідно ст. 37 Закону України № 796-ХІІ за період з 01 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в сумі 1711,20 грн. та доплату до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України № 796-ХІІ за період з 01 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в сумі 8556 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 28 вересня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог і прийнято нову постанову про зобов'язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів місцевого виробництва згідно ст. 37 Закону України № 796-ХІІ за період з 01 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як видно з матеріалів справи, позивач є потерпілою від наслідків аварії на ЧАЕС 3 категорії, проживає в с. Верпа Овруцького району Житомирської області, яке відповідно до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23 липня 1991 року та розпорядженням Кабінету Міністрів України №17 від 12 січня 1993 року, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач отримує виплати згідно зі ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але у меншому розмірі, ніж визначено Законом.
Відповідно до ст. 37 цього Закону -громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства -40 процентів від мінімальної заробітної плати.
Згідно ст. 39 цього Закону громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, виплачується доплата в таких розмірах:
у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Дія вказаної ст. 39 була зупинена Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2008 року.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними положення щодо зупинення дії ч. 2 ст. 39 вищевказаного Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Однак, Перелік компенсацій та допомог, які виплачуються управліннями праці та соціального захисту населення визначений п.4 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року №936.
Цим порядком на відповідача не покладено обов'язок з виплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що у відповідності до Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 року №1261 та з урахуванням Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року №8-2 саме на управління Пенсійного фонду України покладається обов'язок з виплати пенсій та інших доплат до пенсій.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який правильно врахували наведені обставини та прийняли законне й обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.
Доводи касаційної скарги зроблених судом апеляційної інстанції висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскарженого судового рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Житомирської області від 28 вересня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.