"06" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/39107/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.,
Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської залізниці
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2011 року
у справі №2а-9535/09/1570
за позовом Одеської залізниці
до Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області (надалі -Котовська ОДПІ Одеської області)
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
У липні 2009 р. позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкового повідомлення-рішення Котовської ОДПІ Одеської області від 14.05.2009р. №0000301701/0.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2009р. позовні вимоги задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Котовської ОДПІ Одеської області від 14.05.2009р. №0000301701/0.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2011р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято у справі нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішеннями суду апеляційної інстанції, вказуючи на порушення та неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій ставить питання про скасування постанови суду апеляційної інстанцій та прийняття у справі нового рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом було проведено виїзну планову перевірку відокремленого структурного підрозділу Одеської залізниці будівельно-монтажного експлуатаційного управління з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007р. по 31.12.2008р., про що складено акт №839/23-01/01071663 від 27.04.2009р.
Висновками перевірки, зокрема, вказано на порушення вимог п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст.4, п. 7.1 ст. 7, п.п. 9.10.1 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до недоутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 3737,04грн.
Зокрама, в ході перевірки встановлено, що при нарахуванні та виплаті працівникам надбавок то тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, визначених законодавством, БЕМУ №2 не відносило та не включало суми таких надбавок до загального місячного оподаткованого доходу і, відповідно, не оподатковувала податком з доходів фізичних осіб за період з 01.04.200 р. по 31.08.2007р.
За наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000301701/0 від 14.05.2009р., яким Котовському будівельно-монтажному експлуатаційному управлінню №2 служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд Одеської залізниці визначено податкове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у сумі 3737,04грн. за основним платежем та 7474,08грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
В результаті апеляційного узгодження вказаного зобов'язання, скарга платника залишена без задоволення та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000301701/1 від 05.06.2009р. на таку ж суму зобов'язання.
Так, згідно з п.п.4.2.1.п.4.2.ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
П.п. 4.3.2 п.4.3 ст. 4 вказаного Закону обумовлено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу не включаються сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт.
Відповідно до абзаців першого та другого загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Міністерством фінансів України від 13.03.1998р. №59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998р. за №218/2658 (далі - Інструкція №59) службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).
При цьому, ст.13 Кодексу законів про працю України передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1999р. №490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.
Таким чином, підприємство самостійно визначає доцільність встановлення надбавок працівникам, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер, тобто службові поїздки вказаних працівників не є відрядженнями, про що зазначається у колективному договорі з встановленням переліку відповідних посад та професій, розміру вказаних надбавок, який не повинен перевищувати граничних розмірів надбавок (польового забезпечення) працівникам за день, встановлених Постановою №490 для поїздок в межах України (частина друга пункту 1 вказаної Постанови) та за межами України (пункт 2 Постанови №490).
Як вбачається з матеріалів справи, п.4.6 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Котовського будівельно-монтажного експлуатаційного управління на 2006-2010 роки, встановлено, що службові поїздки залізничників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний характер, вважати відрядженнями, при цьому зберігається діючий порядок обліку виплат за роз'їзний характер робіт. Відшкодування витрат працівникам, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговуючих дільниць проводити згідно з Положенням, затвердженим наказом Укрзалізниці від 10.06.2002р. №285 в межах України в розмірі 50%, а за межами України 100% добових, встановлених при відрядженнях в Україні, за кожну добу знаходження в роз'їзді.
Ч.3.п.1.1 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що для цілей вищевказаного Закону під терміном «заробітна плата»розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Водночас, пунктом 3.5 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.
За таких обставин, з метою оподаткування податком з доходів фізичних осіб надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, включаються у склад заробітної плати і оподатковуються в її складі відповідно до п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»за ставкою, встановленою п. 7.1 ст. 7 вказаного Закону, - тобто 15 %.
Як на підставу обґрунтованості своєї позиції, що надбавки до тарифних ставок і посадових окладів вищезгаданих працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, позивач посилається на роз'яснення ДПА України надані листами ДПА України від 25.05.2004р. №5131/5/17-3116, від 25.05.2004р. №9407/7/17-3117, від 08.06.2004р. №4528/6/17-3116, від 04.03.2005р. №1925/6/17-3116, а також відповідь ДПА України ДАЗТ України «Укрзалізниця», надану листом від 14.07.2006р. №7759/6/17-0716.
Між тим, суди попередніх інстанцій встановили, що всі зазначені роз'яснення, надані ДПА України з питань оподаткування податком з доходів фізичних осіб сум надбавок до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, містять посилання на Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», постанову Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон»від 23.04.1999р. №663, Інструкцію про службові відрядження у межах України та за кордон, затверджену Міністерством фінансів України від 13.03.1998р. №59, та висновок про підстави не включення до оподатковуваного доходу таких сум за умови визначення поїздок працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженнями. При цьому, для того, щоб такі поїздки вважались відрядженнями, як це зазначено в колективному договорі позивача, вони мають бути оформлені згідно вимог чинного законодавства України про службові відрядження.
Зазначене також підтверджується і роз'ясненнями, наданими ДПА України у листі від 14.05.2007р. №4639/6/17-0716, яким зазначено, що якщо колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою) службові поїздки працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, визначені відрядженнями, з належним їх оформленням відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999р. №663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон» та Інструкції (з виконанням положень п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»), то суми коштів, отриманих платником податку на відрядження, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб з підстав, встановлених п.п. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону, тобто не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку (не підлягають відображенню в його річній податковій декларації).
Матеріали справи підтверджують, що позивач визначив у Колективному договорі службові поїздки працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер відрядженнями, однак не дотримувався встановленого порядку їх оформлення (з виконанням положень п.9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»), однак належного оформлення відряджень не дотримувався.
Так, відповідно до вимог Інструкції про службові відрядження у межах України та за кордон, №59, підтвердженням належного оформлення відряджень є спеціальний журнал реєстрації посвідчень про відрядження за формою згідно додатку №1 до Інструкції №59; наказ керівника підприємства про направлення працівника у відрядження та посвідчення про відрядження з відповідними відмітками щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи, засвідчені підписом відповідної службової особи і печаткою підприємства. Зазначені докази належного оформлення відряджень працівників Котовського БМЕУ №2 у підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивачем не були надані до суду.
Отже, судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про необґрунтованість заявленого адміністративного позову.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
За таких обставин, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Одеської залізниці -залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ О.В. Вербицька
___________________ О.В. Муравйов