ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-68/12114-2012 05.11.12
За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району міста Києва
про стягнення заборгованості,
Суддя Ониськів О.М.
Представники сторін:
від позивача: Гаркавенко С. В., Півень Д.О. - представники за довіреністю,
від відповідача:Колісниченко А.О. -представник за довіреністю.
Публічне акціонерне товариство «Київенерго»(далі -позивач, постачальник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району міста Києва (далі -відповідач, споживач) та просило стягнути суму боргу за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630009 від 01.11.2004 у розмірі 682.759,35 грн., з яких 599.988,51 грн. основної заборгованості, інфляційні втрати у розмірі 55.159,96 грн. та 3 % річних у розмірі 27.610,88 грн., а також просило відшкодувати витрати по сплаті судового збору у розмірі 13.655,19 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між позивачем та відповідачем договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630009 від 01.11.2004 відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати за надані позивачем послуги, а тому позивач, посилаючись, зокрема на ст.ст. 525, 526 ЦК України, просить стягнути суму боргу та суму нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних у судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/12114-2012 та призначено до розгляду на 24.09.2012.
Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався.
Позивач у судовому засіданні 05.11.2012 підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у їх задоволені відмовити.
У судовому засіданні 05.11.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Між Публічним акціонерним товариством «Київенерго»(далі -позивач, постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району міста Києва (далі -відповідач, споживач) 01.11.2004 було укладено договір № 1630009 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі -Договір).
Відповідно до умов вказаного договору (пункт 1.1), постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
Згідно з пунктом 2.2.1 договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки №№ 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року, згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними додатку № 1.
Пунктом 2.3.1 договору визначено, що споживач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку № 2.
Спір виник у зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії, в зв'язку з чим у відповідача за період з 01 листопада 2009 року по 01 серпня 2012 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 599.988,51 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 55.159,96 грн. та 3 % річних у розмірі 27.610,88 грн.
Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Як установлено судом, згідно з відомостями до договору, визначення кількості спожитої відповідачем теплової енергії здійснюється розрахунковим способом згідно договірних навантажень.
Відповідно до додатку № 2 до договору розрахунки відповідачем за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводиться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими розпорядженнями КМДА № 643 від 30.05.2007, які можуть змінюватись в період дії договору.
Пунктом 9 додатку № 2 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 числа самостійно отримувати у районному відділі тепло збуту № 6 за адресою вул. Меліоративна, 11 оформлену постачальником платіжну вимогу на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює та повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Пунктом 10 додатку № 2 до договору визначено, що відповідач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.
Пунктом 4.1 договору сторонами погоджено, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2005 року.
При цьому п. 4.3. договору передбачає, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
Пунктом 4.9 договору сторони погодили випадки припинення дії договору, якими є:
- взаємна згода сторін про його припинення;
- прийняття рішення господарським судом;
- ліквідація однієї зі сторін.
Одночасно пунктом 4.7 договору чітко визначено, що договір може бути припинено тільки при повній сплаті відповідачем заборгованості.
Порядок зміни та розірвання господарських договорів регламентовано ст. 188 Господарського кодексу України, якою передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються якщо інше не передбачено законом або договором, а сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
У матеріалах справи відсутні докази розірвання договірних відносин між сторонами в добровільному чи судовому порядку, що свідчить про те, що на момент винесення рішення у даній справі є чинним та сторони зобов'язані виконувати взяті на себе відповідно до умов Договору обов'язки.
Поясненнями позивача, поданим ним розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору на підставі даних особових карток (табуляграм), відомостей обліку споживання теплової енергії за листопад 2009 - липень 2012 років включно підтверджується факт поставки відповідачу в цей період теплової енергії вартістю 2.867.703,22 грн.
Крім того, поясненнями позивача, частково його розрахунком, довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію підтверджується факт оплати відповідачем спожитої теплової енергії у розмірі 2.267.714,71 грн.
Доказів оплати грошових коштів у розмірі 599.988,51 грн. за спожиту теплову енергію у період з 01.11.2009 по 01.06.2012, відповідачем до суду не надано.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630009 від 01.11.2004 в період з 01.11.2009 по 01.08.2012 у відповідача перед позивачем в сумі 599.988,51 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому вимоги про стягнення з відповідача суми боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що фактично споживачем послуг позивача за спірним договором є мешканці району, які не проводять оплату за надані послуги в належному об'ємі. Як зазначає відповідач, з метою прискорення надходження платежів населення на рахунки підприємств-постачальників комунальних послуг було створено ГІОЦ, який шляхом розщеплення зараховує сплачені населенням суми на транзитні рахунки житлово-експлуатаційних організацій та підприємств-постачальників. Відтак, відповідач на свої розрахункові рахунки не отримує плати за постачання теплової енергії у гарячій воді. А тому, відповідач стверджує, що заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача, є фактично заборгованістю населення перед позивачем.
Вказані заперечення відповідача судом відхиляються, оскільки під час укладення спірного Договору сторони на свій розсуд відповідно до вимог ст.ст. 627, 628 ЦК України та приписів статті 42 ГК України були вільними в укладенні договору, визначення його умов, а саме існувала свобода договору під час виникнення вказаних правовідносин. Таким чином сторонами було вільно визначені суттєві умови договору, в тому числі зобов'язання відповідача оплачувати спожиту теплову енергію за спірним Договором.
Отже, зазначені вище доводи відповідача не спростовують висновку щодо обґрунтованості заявленої до стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 599.988,51 грн.
У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, позивач, крім стягнення суми основного боргу, просить суд стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати у розмірі 55.159,96 грн. та 3 % річних у розмірі 27.610,88 грн. за період з 01.11.2009 по 01.08.2012, що вказаний позивачем в розрахунку.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Судом установлено, що дії відповідача є порушенням вимог договору, чим спростовуються доводи відповідача про зворотнє, а тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.
Судом було перевірено розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 27.610,88 грн. за період з 01.11.2009 по 01.08.2012. Зазначений розрахунок визнається судом арифметично вірним, у зв'язку з чим з відповідача підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 27.610,88 грн.
Водночас перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в розмірі 55.159,96 грн. суд вважає його помилковим, та зазначає наступне.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр»та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України. Вимагати сплати боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому період зменшується (такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїй постанові від 01.02.2012 у справі № 15/065-11),
Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, який додано позивачем до позовної заяви, судом встановлено, що вказана позивачем сума інфляційного збільшення нараховується на суму основного боргу вже із врахованим попереднім інфляційним збільшенням на попередню суму заборгованості.
Крім того, з поданого розрахунку вбачається, що при визначенні розміру індексу інфляції за спірний період, позивачем не враховано дефляцію, що мала місце у вказаний період.
Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що розрахунок позивача суми інфляційних втрат, доданий до позовної заяви, є незаконним, відтак в цій частині суд задовольняє позов частково, стягнувши з відповідача інфляційні втрати в розмірі 35.524,20 грн. відповідно до уточненого розрахунку суду.
Відповідно до ч. 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин та враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Згідно з ст. 44 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ст. 49 ГПК України).
За таких обставин, керуючись ст. ст. 32-34, 49, 82-85 ГПК України суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району міста Києва (02217, м. Київ, вул. Закревського, 15, код ЄДРПОУ 31776030) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І Франка, 5, код 00131305) 599.988 (п'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) грн. 51 коп. основної заборгованості, 35.524 (тридцять п'ять тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн. 20 коп. інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 27.610 (двадцять сім тисяч шістсот десять) грн. 88 коп. та 13.262 (тринадцять тисяч двісті шістдесят дві) грн. 47 коп. судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 12.11.2012.
Суддя Ониськів О.М.