ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-23/13355-2012 13.11.12
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг»
до товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»
про визнання недійсним договору
Суддя Кирилюк Т.Ю.
Представники:
позивача: не з'явився
відповідача: представник Цимбровська Ю.О. (довіреність № 130юр/Д-121/2012 від 29.10.2012 року)
Товариство з обмеженою відповідальністю «Стіомі-Холдінг»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС»про визнання недійсним договору № 153Б від 25.10.2011 року. Позов обґрунтовано тим, що спірний договір підписаний не уповноваженою особою.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2012 року порушено провадження у справі № 5011-23/13355-2012 та призначено її розгляд на 23.10.2012 року.
За клопотанням представника Позивача відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.
Представник Позивача у судове засідання 13.11.2012 року повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідач у письмовому відзиві проти позову заперечував зазначаючи, що спірний договір містить необхідні умови, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Судом у відповідності з вимогами статті 811 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 13.11.2012 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника Відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -
Позивачем та Відповідачем 25 жовтня 2011 року укладено договір № 153Б, відповідно до якого Відповідач зобов'язався надати послуги з збирання сільськогосподарських культур комбайнами на сільськогосподарських полях Позивача територією України, а останній прийняти та оплатити їх вартість.
Cтаттею 837 Цивільного Кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Обґрунтовуючи свою вимогу про визнання договору недійсним, Позивач зазначає, що в.о. генерального директора ТОВ «Стіомі-Холдінг»Шупер В.В. не мав повноважень підписувати договір № 153Б від 25.10.2011 року.
Фактично заявляючи позовну вимогу про визнання укладеного сторонами договору недійсним Позивач посилається на обставини, які за своїм правовим змістом можуть лише свідчити про факт неукладення договору, а не про його недійсність.
Як на правову підставу визнання укладеного договору № 153Б від 25.10.2011 року недійсним Позивач посилається на частину другу статті 203 Цивільного кодексу України.
Порушення цієї норми за висновками Позивача полягає в тому, що в.о. директора Позивача перевищив надані йому повноваження та уклав договір, загальна сума якого становить більше 10 000, 00 гривень, однак доказів в підтвердження зазначеного суду не надано.
Частиною першою статті 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати свої повноваження (частина третя статті 92 Цивільного кодексу).
З долученого до матеріалів справи статуту Позивача, вбачається, що 18.09.2006 року, 25.07.2008 року та 27.04.2012 року вносились зміни до статуту, однак у матеріалах справи відсутній та Позивачем не надано статут, діючий на момент укладання договору № 153Б від 25.10.2011 року.
Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом третім частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією з загальних засад цивільного законодавства визначено свободу договору.
Зміст цього поняття розкрито статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до правових приписів якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Конкретизує поняття свободи договору також і стаття 6 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що сторони договору мають право не тільки врегулювати свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина друга), але відступити від положень актів цивільного законодавства (за виключенням імперативних норм) і врегулювати свої відносини на власний розсуд (частина третя).
Відповідно до частини другої статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його суттєвих умов.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Загальні підстави визнання правочину недійсним і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215 та 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини позову, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими.
Позивач, в розумінні даних процесуальних норм, не довів та не надав суду належних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним.
Більш того, судом встановлено що спірний правочин не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Таким чином в процесі судового розгляду встановлено відсутність підстав для визнання укладеного сторонами у справі договору № 153Б від 25.10.2011 року недійсним.
Виходячи з наведеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на Позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено: 14.11.2012 року.
Суддя Кирилюк Т.Ю.