номер провадження справи 32/103/12
Запорізької області
31.10.12 Справа № 5009/3272/12
м. Запоріжжя 31.10.2012 р.
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1
до відповідача Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області (72401, Запорізька область, Приазовський район, смт. Приазовське, вул. Леніна, буд. 5)
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -ОСОБА_4 (АДРЕСА_3)
про визнання недійсним рішення двадцять першої сесії шостого скликання Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області № 16 від 04.10.2011 р. "Про розгляд заяв гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3".
суддя Колодій Н.А.
За участю представників сторін:
Від позивача ОСОБА_5 на підставі довіреності б/н від 27.07.2011 р.
Від відповідача ОСОБА_6, на підставі довіреності б/н від 27.08.2012 р.
Від третьої особи 1 не з'явився
Від третьої особи 2 не з'явився
28.08.2012 р. до господарського суду Запорізької області звернулася Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, смт. Приазовське Запорізької області (ФОП ОСОБА_1) з позовною заявою до Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області про визнання недійсним рішення двадцять першої сесії шостого скликання Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області № 16 від 04.10.2011 р. "Про розгляд заяв гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3".
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.08.2012 р. порушено провадження у справі № 5009/3272/12, присвоєно номер провадження справи 32/103/12, на підставі ст. 27 ГПК України до участі у справі № 5009/3272/12 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів залучені - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, судове засідання призначено на 12.09.2012 р., у сторін і третьої особи витребувані документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
У зв'язку із неявкою в судове засідання представників третіх осіб розгляд справи, на підставі ст. 77 ГПК України, відкладався до 17.10.2012 р.
Представник відповідача в судовому засіданні 17.10.2012 р. надав до господарського суду Запорізької області клопотання про зупинення провадження у справі № 5009/3272/12, повідомив що в провадженні господарського суду Запорізької області знаходяться справи № 5009/3588/12 та № 24/135/12 за позовом прокурора Приазовського району Запорізької області в інтересах Приазовської селищної ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за участю третіх осіб: Приазовський Держкомзем в Запорізькій області та Фізична особа підприємець ОСОБА_7 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а також справа № 5009/3726/12 за позовом Прокурора Приазовського району Запорізької області в інтересах Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області до Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області, за участю третіх осіб: ПП ОСОБА_8 та ПП ОСОБА_7 про визнання недійсним рішення Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області № 71 від 25.08.1999 р.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.10.2012 р. судом на підставі ч. 3 ст. 69 ГПК України за клопотанням відповідача процесуальний строк вирішення спору у справі № 5009/3272/12 продовжений на п'ятнадцять діб, розгляд справи відкладено на 31.10.2012 р.
Клопотання представника відповідача від 17.10.2012 р. про зупинення провадження у справі № 5009/3272/12 судом залишено без задоволення, оскільки не надано обґрунтованих пояснень в підтвердження даного клопотання, а саме що дані справи мають суттєве значення для вирішення справи № 5009/3272/12 по суті.
В судовому засіданні 31.10.2012 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення.
За письмовим клопотанням представників позивача і відповідача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
Треті особи в судове засідання 31.10.2012 р. повторно не з'явились, письмові пояснення по суті спору, а також витребувані ухвалами суду по справі документи і матеріали суду не надали. Про поважність причин неявки особисто або свого уповноваженого представника, суду завчасно не повідомили.
Пункт 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо) вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд вважає, що сторони повідомлялися належним чином про час, дату, та місце розгляду справи № 5009/3272/12.
В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
За таких обставин, суд визнав за доцільне розглянути справу за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на положеннях ст., ст. 401, 402 Цивільного кодексу України, ст., ст. 95, 152 Земельного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про оренду землі".
Представник відповідача позов не визнав, вважає вимоги позивача необґрунтованими з підстав викладених в відзиві (відзив долучений до матеріалів справи).
Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи у їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд -
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Приазовської селищної ради № 71 від 25.08.1999 р. вирішено виділити в тимчасове користування (на умовах оренди) строком на 20 років земельну ділянку площею 0,12 га для благоустрою, реконструкції дренажу, наведення порядку, розміщення торгівельних місць, яка знаходиться між територією автостоянки в районі джерела «Гук»та тротуарної доріжки із земель населеного пункту приватному підприємцю ОСОБА_1 з оплатою 72 грн. за рік.
На підстав даного рішення 03 вересня 1999 року між Приазовською селищною радою Приазовського району Запорізької області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки.
Відповідно до п. 1 договору, відповідач зобов'язався передати, а позивач зобов'язався прийняти в оренду земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_4, поблизу автотраси Ростов-Одеса, біля джерела "Гук". В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,12/нуль цілих, дванадцять сотих/ гектара земель загального користування, згідно з планом, що є невід'ємною частиною договору. Зазначена земельна ділянка передається в оренду для благоустрою, реконструкції дренажу, наведення порядку, розміщення торгівельних місць.
Згідно п. 2 договору, передбачено що договір укладено на строк 20 (двадцять) років і набирає чинності з моменту його реєстрації в Приазовському районному відділі земельних ресурсів.
Передача земельної ділянки провадиться на підставі акту у дводенний строк.
На виконання п. 2 договору було підписано Акт прийому -передачі від 03 вересня 1999 року, яким Приазовська селищна рада передала, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняла земельну ділянку загальною площею 0,12/нуль цілих, дванадцять сотих/ гектара, що знаходиться між територією автостоянки в районі джерела «Гук»та тротуарної доріжки із земель населеного пункту Приазовське.
Договір оренди земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 965.
Статтею 210 ЦК України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно зі ст. 20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Даний договір зареєстрований у Приазовському районному відділі земельних ресурсів, про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 03 вересня 1999 року здійснено запис № 2.
Актом визначення меж земельної ділянки в натурі до договору оренди земельної ділянки межі земельної ділянки в натурі встановлені, ніяких претензій при встановленні зовнішніх меж не заявлено.
Також, відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки виготовленням якої займалось ПП «ГЕО»(ліцензія на проведення робіт із землеустрою, земле оціночних робіт серія АГ № 579291 від 25.11.2011 р.; ліцензія на проведення топографо-геодезичних та картографічних робіт серія № АВ № 342203 від 03.08.2007 р.), замовником якої була ОСОБА_1 встановлено, що ПП «ГЕО»виконало земельну кадастрову інвентаризацію зазначеної земельної ділянки з уточненням розташування меж. Межі земельної ділянки узгоджені із суміжними землекористувачами, якими є ОСОБА_7 та ФГ «Деметра». Претензій не заявлено. Підходи та під'їзди до земельної ділянки вільні. Акт погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі додається до технічної документації (копія технічної документації долучено до матеріалів справи).
Однак, 04 жовтня 2011 року двадцять першою сесією шостого скликання Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області прийняте рішення № 16, яким вирішено наступне:
1. Забезпечити проїзд до земельної ділянки гр. ОСОБА_3, що розташована по АДРЕСА_4, за рахунок земель ринку «Гук»завширшки 5 метрів з західної сторони від джерела - кювету «Гук».
2. Забезпечити проїзд до земельної ділянки гр. ОСОБА_4, що розташована по АДРЕСА_4, за рахунок земель ринку «Гук» завширшки 5 метрів з східної сторони від доріжки до туалету ринку «Гук».
3. Попередити приватного підприємця ОСОБА_1, що площа орендованої земельної ділянки наданої для благоустрою, реконструкції дренажу, розміщення торгівельних місць, наведення порядку, буде зменшена.
4. Зобов'язати ПП ОСОБА_1 забезпечити безперешкодний проїзд, прохід до земельних ділянок гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 згідно схеми.
Як пояснив позивач, що зазначене рішення № 16 від 04.11.2011 року органу місцевого самоврядування - Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області порушує його права як належного користувача земельної ділянки, оскільки земельна ділянка буде зменшена та його частина передана третім особам.
Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами, захищати свої права від порушень.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До розмежування земель державної і комунальної власності, повноваженнями з розпорядження ними в межах населених пунктів, тобто функціями виконавчої влади, наділені міські ради (Розділ Х Перехідні положення, п. 12 Земельного кодексу України).
Частина 2 статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Пунктом 12 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України закріплено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р.№ 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Акт державного чи іншого органу -це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт -це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що стосується актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Таким чином, рішення двадцять першої сесії шостого скликання Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області № 16 від 04.10.2011 р., яке оспорюється позивачем, є юридичною формою рішення цього органу, яке породжує певні правові наслідки для позивача, отже є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом).
Підставами для визнання недійсними та скасування актів в судовому порядку є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації -позивача у справі.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час укладення спірного Договору оренди землі від 03.03.2009 р.) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Статтею 116 Земельного кодексу України (далі за текстом -ЗК України) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Дослідивши всі надані сторонами докази у їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що рішення двадцять першої сесії шостого скликання Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області № 16 від 04.10.2011 р. "Про розгляд заяв гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3" суперечить Земельному кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та іншим законодавчим актам України, у зв'язку з наступним.
Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про оренду землі»орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку на рівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь - якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею.
Відповідно до ч. 2 ст. 95 Земельного кодексу України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом…..визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Фактично оскаржуваним рішенням відповідач надав право користування частиною орендованої позивачем земельної ділянки третім особам.
Статтею 401 ЦК України визначено поняття користування чужим майном: право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Таким чином, для встановлення особі земельного сервітуту необхідна сукупність двох умов:
- потреби зазначеної особи не можуть бути задоволені іншим способом (ст. 401 ЦК України);
- ця особа повинна бути власником (володільцем) сусідньої земельної ділянки (ст. 401 ЦК України та ст.100 ЗК України).
Стаття 403 ЦК України визначає, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.
Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Відповідно до норм ст. 401 ЦК України та ст. 100 ЗК України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки.
Стаття 404 ЦК України встановлює право особи вимагати надання сервітуту і від власника (володільця) іншої земельної ділянки -у разі необхідності.
Таким чином, в першу чергу такі вимоги пред'являються власникові (володільцеві) саме сусідньої земельної ділянки, а у разі необхідності (наприклад, коли прохід або проїзд до шляхів загального користування йде через декілька земельних ділянок) -і власникам (володільцям) інших земельних ділянок.
Виходячи зі змісту ст., ст.106 -109 ЗК України необхідною ознакою сусідніх земельних ділянок є наявність спільної межі між ними.
Стаття 98 ЗК України, яка є спеціальною нормою права щодо земельних відносин, розкриває зміст права земельного сервітуту, а саме: право земельного сервітуту -це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Стаття 99 ЗКУ встановлює, які види права земельного сервітуту власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати.
Порядок встановлення земельних сервітутів регулюється ст. 100 ЗК України, а саме: сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Стаття 100 ЗК України передбачає, що земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
За таких обставин, право земельного сервітуту характеризується певними рисами:
по-перше: відносини сервітуту передбачають наявність двох земельних ділянок, необов'язково суміжних;
по-друге: обслуговування однієї ділянки іншою відбувається не безсистемно, а в межах прав, які надані власникові/користувачеві панівної земельної ділянки щодо користування обслуговуючою земельною ділянкою.
Існує два види сервітутів -земельні (реальні) та особисті (персональні). Земельний сервітут обов'язково пов'язаний із існуванням двох земельних ділянок, а особистий належить конкретно визначеній особі, (як і зазначено в ЦК України і ЗК України) і не пов'язаний із певною ділянкою чи речами.
Крім того, за загальними правилами, встановленими ст.ст. 401, 402 ЦК України встановлення земельного сервітуту є обтяженням земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут та таке обтяження можливе лише у випадку, якщо потреби заінтересованої особи не можуть бути задоволені іншим способом.
У відповідності з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови.
Таким чином, рішення двадцять першої сесії шостого скликання Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області № 16 від 04.10.2011 р. "Про розгляд заяв гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3" не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права позивача, як землекористувача земельної ділянки.
Також, відповідно до абз.5, 6 п.5 мотивувальної частини рішення Конституційного України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 органи місцевого самоврядування відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Фактично відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення змінене рішення дванадцятої сесії двадцять третього скликання Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області № 71 від 25 серпня 1999 року «Про надання у тимчасове користування (на умовах оренди) земельної ділянки приватному підприємцю ОСОБА_1», яким земельна ділянка площею 0,12 га, розташована в АДРЕСА_4, поряд з автодорогою Ростов-Одеса, поблизу джерела «Гук», передана позивачу в оренду на 20 років.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування заявлених позовних вимог.
Доводи відповідача в обґрунтування наданих ним заперечень суд визнав хибними.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є документально підтвердженими, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати присуджуються до стягнення з відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.
Керуючись ст., ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1. Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області про визнання недійсним рішення двадцять першої сесії шостого скликання Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області № 16 від 04.10.2011 р. "Про розгляд заяв гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3" задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним рішення двадцять першої сесії шостого скликання Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області № 16 від 04.10.2011 р. "Про розгляд заяв гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3".
3. Стягнути з Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області (72401, Запорізька область, Приазовський район, смт. Приазовське, вул. Леніна, буд. 5, код ЄДРПОУ 20527198) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "12" листопада 2012 р.
Суддя Н.А.Колодій
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.