"13" листопада 2012 р. Справа № 5004/714/12
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу комунального підприємства "Луцькводоканал", м. Луцьк (далі -КП "Луцькводоканал"),
на рішення господарського суду Волинської області від 27.07.2012 та
постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.09.2012
зі справи № 5004/714/12
за позовом КП "Луцькводоканал"
до публічного акціонерного товариства "Волиньобленерго", м. Луцьк (далі -ПАТ "Волиньобленерго"),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Луцька міська рада, м. Луцьк,
про спонукання до вчинення дій.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
КП "Луцькводоканал"-Пасічник Н.О..,
ПАТ "Волиньобленерго" - Корнелюка А.В.,
Луцької міської ради -Гармай І.Т.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
КП "Луцькводоканал" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом про зобов'язання ПАТ "Волиньобленерго" вчинити дії "у вигляді забезпечення виконання абзацу сімнадцятого статті 6 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та про зобов'язання надавати послуги з постачання електричної енергії".
Рішенням господарського суду Волинської області від 27.07.2012 (суддя Гарбар І.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 (колегія суддів у складі: суддя Мельник О.В. -головуючий, судді Савченко Г.І., Саврій В.А.), у задоволені позову відмовлено.
У касаційній скарзі КП "Луцькводоканал" просить Вищий господарський суд України рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що у вирішенні спору зі справи господарські суди помилково не застосовували положення статті 2 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.
При цьому під заходами, спрямованими на запобігання правопорушення, у розумінні названої статті визнаються тільки ті заходи, які передбачені у ГПК України, а саме вжиття запобіжних заходів до подання позову та вжиття заходів до забезпечення позову (розділи V1, Х цього Кодексу).
Згідно зі статтею 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до частини першої статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Статтями 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту цивільних прав інтересів, зокрема, припинення дії, яка порушує право.
Цей спосіб захисту полягає у припиненні триваючого цивільного правопорушення, яке впливає на суб'єктивні права, свободи та законні інтереси особи.
За загальним правилом, триваючим визнається однократне порушення, що характеризується безперервністю його учинення протягом певного часу. Таке порушення безперервно зберігається невизначено тривалий час з початку його вчинення.
З дослідженого господарськими судами тексту позовної заяви КП "Луцькводоканал" у справі вбачається, що позивач просить суд зобов'язати відповідача вчинити дії "у вигляді забезпечення виконання абзацу сімнадцятого статті 6 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та про зобов'язання надавати послуги з постачання електричної енергії". Проте ці вимоги за своїм змістом є спонуканням відповідача у майбутньому не вчиняти вказаних дій (має попереджувальний характер), а не вимогою припинити триваюче правопорушення, що підпадає під ознаки такого способу захисту як припинення дії, тобто суперечить наведеним положенням статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та статті 1 ГПК України.
З огляду на викладене суд касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги наведеного висновку суду не спростовують.
Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Волинської області від 27.07.2012 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 зі справи № 5004/714/12 залишити без змін, а касаційну скаргу комунального підприємства "Луцькводоканал" -без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов