Справа № 1601/11168/2012
03.10.2012 року, Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:
головуючого судді - Середа А.В.
при секретарі - Погорєловій Н.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука, Полтавської області від 19.06.2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спільною сумісною власністю з укладенням окремого договору надання послуг на приміщення,
В серпні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеною заявою про перегляд заочного рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука, Полтавської області від 19.06.2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спільною сумісною власністю з укладенням окремого договору надання послуг на приміщення.
В заяві вказувала, що заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19.06.2012 року у справі №2-451/2012 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено, та постановлено заочне рішення у справі. При подачі позову позивач вказав, що квартира перебувала у його одноособовій власності, а пізніше він просто подарував їй Ѕ спірної квартири.
Проте, дані твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки позивач не вказав, що на момент купівлі спірної квартири вони з позивачем проживали однією сімє"ю і вона вже була вагітна від позивача, що можуть підтвердити численні свідки, а спірна квартира була придбана за спільні кошти з допомогою їх батьків, тобто спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким чином, спірна квартира є спільною власністю подружжя, та частки які належали мені та позивачу на момент купівлі спірної квартири були є рівними - тобто по Ѕ кожному.
Відповідно до ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Так, судом було вірно встановлено, що позивач подарував їй Ѕ частину спірної квартири, тобто належну саме позивачу Ѕ частину спірної квартиру.
З аналізу вищевикладених норм діючого законодавства вбачається, що після того, як позивач подарував мені належну йому Ѕ спільного майна, то відповідно у позивача не залишилося частини права власності у даній спірній квартирі, оскільки належна позивачу Ѕ спірної квартири перейшла у мою власність у 2005 році за договором дарування саме за волевиявленням позивача.
Таким чином після здійснення юридичного факту дарування Ѕ спірної квартири відповідно до закону вона стала власником 100% спірної квартири (по Ѕ , належало їй і позивачу як спільне майно подружжя, а в 2005 році позивач подарував належну йому Ѕ частину квартири).
Дані обставини не були відомі суду при постановлені заочного рішення, умисно приховані позивачем, та відповідно не взяті судом до уваги при постановлені заочного рішення, та як наслідок застосовано не ті норми матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин, та фактично даним рішенням суду мене позбавлено права власності на Ѕ частини спірної квартири, яка належить мені на праві власності.
Крім того, судом при вирішенні спору, не було взято до уваги, що вона проживає у спірній квартирі разом з нашою спільною з позивачем дитиною.
Заочним рішенням суду постановлено виділити їй та фактично їх спільній дитині у користування одну кімнату, іншу ж кімнату постановлено виділити позивачу. При цьому судом залишено поза увагою, що вона є особою жіночої статі, а спільна з позивачем дитина ІНФОРМАЦІЯ_1 (11 років) - чоловічої статі, що повністю унеможливлює нормальне проживання в одній кімнаті та порушує наші житлові умови.
Тому заявник просила суд переглянути заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19.06.2012 року у справі №2-451/2012. Скасувати заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19.06.2012 року у справі №2-451/2012 і призначити справу до розгляду в загальному порядку.
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не прибула, про день, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином, надала суду заяву з проханням відкласти слухання справу.
Позивач ОСОБА_2 з заявою не погодився, проти задоволення заяви заперечував оскільки відповідач повідомлена про дату час та місце слухання справи згідно чинного законодавства за місцем реєстрації особи.
Представник третьої особи Кременчуцької міської ради в судовому засіданні покладалась на розсуд суду.
Представник третьої особи ТОВ «Житлорембудсервіс»в судове засідання не прибув, про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, надав суду заяву з проханням слухати справу у їх відсутності.
Суд вислухавши пояснення позивача та третьої особи, давши аналіз та оцінку наданим доказам, знаходить, що заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Частина друга цієї ж статті визначає, що позивач має право оскаржити заочне рішення, в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 231 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час та місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Судом достовірно встановлено, що «19»червня 2012 року Автозаводським районним судом м. Кременчука ухвалено заочне рішення по справі № 2-451/2012 за цивільним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спільною сумісною власністю з укладенням окремого договору надання послуг на приміщення.
Про день, час та місце розгляду справи відповідач ОСОБА_1 повідомлялася в передбаченому діючим ЦПК України порядку при цьому відповідач повторно не прибув в судове засідання та про причини неявки суд не повідомляв. Копія зазначеного рішення суду також була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача.
На підставі вищевикладеного суд прийшов до висновку, що заявником ОСОБА_1 та не надано жодного доказу, який має істотне значення для правильного вирішення справи та який судом не було враховано при постановленні рішення.
На підстави вищевикладених обставин суд прийшов до висновку що в даному випадку обставини визначені в ч. 1 ст. 232 ЦПК України як підстави для перегляду та скасування прийнятого судом заочного рішення відсутні, а тому заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука, Полтавської області від 19.06.2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спільною сумісною власністю з укладенням окремого договору надання послуг на приміщення необхідно залишити без задоволення.
Суд вважає за необхідне роз'яснити заявнику ОСОБА_1, що відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Керуючись ст.ст. 231,232,209,210 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука, Полтавської області від 19.06.2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спільною сумісною власністю з укладенням окремого договору надання послуг на приміщення - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає. Відповідач вправі оскаржити заочне рішення суду в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Автозаводський районний суд м Кременчука Полтавської області протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя: підпис
Копія вірна
Суддя: