Справа № 2610/1518/2012
Провадження №2/2610/3989/2012
іменем України
26 жовтня 2012 року
Шевченківський районний суд м. Києва
в складі: головуючого-судді Мальцев Д.О.,
при секретарі Жигня І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -
Позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання двох малолітніх дітей: ОСОБА_3, 1998 року народження та ОСОБА_4, 2004 року народження, у загальному розмірі 6 527 475,70 грн., або 32 637,37 грн. щомісячно починаючи з 23 січня 2012 року до досягнення ними повноліття. Крім того, позивачка просила стягнути з відповідача компенсацію витрат на правову допомогу.
В ході розгляду справи представник позивача зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача -ОСОБА_2 аліменти в розмірі 1/3 частини від доходу відповідача щомісячно, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання двох малолітніх дітей: ОСОБА_3, 1998 року народження та ОСОБА_4, 2004 року народження, щомісячно починаючи з 23 січня 2012 року до досягнення ними повноліття.
Позивачка посилається на ті підстави, що вона та відповідач є громадянами США, шлюб зареєстровано у штаті Іллінойс США 01 серпня 1989 року, з того часу з відповідачем перебували у шлюбі, від якого мають дітей: дочку ОСОБА_3, 1998 року народження та ОСОБА_4, 2004 року народження, які проживають з позивачем. У 2004 році сім"я позивача переїхала в Україну, де позивачка з відповідачем проживали раніше з 1992 року по 2000 рік, з метою тривалого проживання, що підтверджено придбанням квартири, жилого будинку та земельних ділянок у Київській області. Їх приїзд та проживання в Україні, пов'язане з роботою обох подружжя, і оформлено у порядку встановленому законодавством України та міжнародними нормами.
У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей та поділ майна подружжя.
Суддя Шевченківського районного суду м. Києва Малинников О.Ф., в провадженні якого була справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, своєю ухвалою від 17 червня 2011 року роз'єднав справу на три самостійні провадження: справа про визначення місця проживання дітей, справа про розірвання шлюбу та справа про розподіл майна подружжя. 17 червня 2011 року суддя Малинников О.Ф. виніс рішення по справі про визначення місця проживання дітей, визначивши, що малолітні діти мають проживати разом із матір'ю ОСОБА_1 Позивач зазначила, що з 01.12.2010 року всі матеріальні витрати на утримання дітей позивач несе особисто, відповідач матеріальну допомогу не надає.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з урахуванням уточнень підтримав та просив їх задовольнити з викладених у позові обставин.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги з урахуванням уточнень не визнав. Проти задоволення позову заперечував у повному обсязі. Зазначив, що позов є необґрунтований та у ньому відсутні правові підстави для задоволення.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача та оцінивши наявні у справі докази, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
За змістом ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Підсудність справи Шевченківському районному суду м. Києва підтверджується ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2011 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини
Судом встановлено, що між сторонами було укладено шлюб відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 01 серпня 1989 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб 07 грудня 2009 року засвідчена секретарем округу Дю Пейдж, штат Іллінойс, США.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: доньку ОСОБА_3, згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1 та доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2. Надані суду виписки із свідоцтв про народження дітей із зареєстрованих Департаментом охорони здоров'я штату Іллінойс, засвідчені відповідно Секретарем округа Кук штату Іллінойс та Секретарем округу Лейк, Уокеган, штат Іллінойс у грудні 2009 року.
Відповідно до ст. 410 ЦПК України про процесуальні права та обов'язки іноземних осіб встановлено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 414 ЦПК України передбачено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання,виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (Про приєднання до Конвенції із заявами та застереженням дітей додатково прийнято Закон N 136-V від 14.09.2006) визначила у ч. 1 ст. 5, що судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право»право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право»право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
17 червня 2011 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Малинников О.Ф. виніс рішення по справі про визначення місця проживання дітей. Визначивши місце проживання дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, з матір'ю ОСОБА_1, яка проживає у власному будинку АДРЕСА_2.
Як зазначив представник позивача, з 01.12.2010 року всі матеріальні витрати на утримання дітей позивачка несе особисто, відповідач матеріальну допомогу не надає. Тобто, відповідач ухиляється від надання матеріальної допомоги на утримання дитини в повному обсязі.
Представник відповідача, зазначив, що позивачка працюючи на юридичну особу -резидента США в Україні, тобто перебуваючи у довготерміновому відрядженні, має за трудовим контрактом право на оплату роботодавцем навчання дітей в Україні і оплату медичного страхування всіх членів сім"ї, які перебувають з нею в Україні. І такі виплати не є частиною заробітної плати позивачки чи її опосередкованим доходом, тому не оподатковуються ані в Україні, ані в США. Саме тому тривалий час і ОСОБА_2 також мав медичну страховку, оплачену роботодавцем позивачки, оскільки був членом її сім"ї і проживав в Україні.
Крім того, представник відповідача, зазначив, оскільки відповідач не має місця проживання в Україні, а постійно проживає в США і є громадянином США. Саме тому відповідач не може виїхати за кордон на постійне місце проживання з України, що є підставою для застосування ст. 181 СК України, однак, вказав, що жодної правової підстави на стягнення аліментів відповідно до п. 4 ст. 181 СК України немає.
Відповідно до вимог ст. 180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Нормами ст. 183 Сімейного Кодексу України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ст. 182 СК України, при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 Кодексу (визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі).
Відповідно до ч. 1 ст. 191 Сімейного Кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти в розмірі 1/3 частини від доходу відповідача щомісячно, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання двох малолітніх дітей: ОСОБА_3, 1998 року народження та ОСОБА_4, 2004 року народження, щомісячно починаючи з 23 січня 2012 року до досягнення ними повноліття.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів на підтвердження витрат на правову допомогу. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 180-183, 191 Сімейного Кодексу України; Законом України «Про міжнародне приватне право»та ст.ст. 10, 11, 13, 60, 88, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги -задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (01025, АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6), аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 23.0.2012 р. і до виповнення найстаршою дитиною повноліття.
Рішення в частинні стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах платежу за один місяць.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного вище строку або після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано.