Справа №2323/5132/2012
провадження № 2/2323/996/2012
07.11.2012 р. Шполянський районний суд Черкаської області
в складі: головуючого судді КРАВЧУКА В.М.
за участю секретаря ТКАЧЕНКО В.Б.
представника позивачки ОСОБА_1
представника відповідачів ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Шпола Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення з житлового приміщення, -
позивачка ОСОБА_3 звернулася в суд з даним позовом, який підтримав в судовому засіданні її представник ОСОБА_1 і просив виселити відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1, без права на інше жиле приміщення, мотивуючи тим, що в 1997 році відповідачі -сім'я ОСОБА_4 переїхали на постійне місце проживання з Російської Федерації в Україну за адресою проживання матері позивачки та відповідачки ОСОБА_4 -ОСОБА_7 в АДРЕСА_1. Власником вказаного житлового будинку на той час була ОСОБА_7, яка дозволила дочці ОСОБА_4 проживати в належному їй будинковолодінні, виділивши сім'ї дочки житлові приміщення: кімнату №4, кімнату №5, кімнату №1, веранда знаходилась в загальному користуванні із власницею будинку. Власниця будинку дала згоду зареєструвати відповідачів у своєму будинковолодінні, де вони зареєстровані і на даний час. До 2007 року ОСОБА_7 і відповідачі проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство.
21 серпня 2008 року, відповідно до договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу ОСОБА_8, будинковолодіння, розташоване в АДРЕСА_1 перейшло у власність позивачки. Відповідачі не є членами сім'ї позивачки, вона вважає, що вони наймають у неї жиле приміщення згідно усної домовленості. Позивачка пропонувала відповідачам покинути жиле приміщення, яке належить їй на праві приватної власності, однак відповідачі відмовляються виселятися із її будинковолодіння. На даний час у вказаному будинковолодінні проживає позивачка з чоловіком та двоє її дітей, а також троє відповідачів, тобто в будинку житловою площею 78,1 кв.м. проживає дев'ять осіб. Позивачка має намір продати будинковолодіння, але відповідачі створюють їй перешкоди у реалізації майна, тому вона звернулася до суду з даним позовом і просить суд виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення.
Відповідачка ОСОБА_4 позов не визнала і пояснила, що в 1997 році вона переїхала із своєю сім'єю з Російської Федерації в Україну на постійне проживання в будинок своєї матері ОСОБА_7. Вона вселилася в будинок матері з своєю сім'єю як член власника будинку. Мати дала їй дозвіл на проживання в будинку і дозвіл на реєстрацію її та членів її сім'ї у будинку, розташованому в АДРЕСА_1. На правах членів сім'ї власника будинку вони проживали з матір'ю у виділених їм двох кімнатах до 2008 року. В 2008 році мати ОСОБА_7 подарувала вказаний будинок своїй меншій дочці -позивачці по справі ОСОБА_3 На момент дарування будинку, ОСОБА_3 знала про те, що в будинку проживає сім'я ОСОБА_4, вона прийняла будинок в дар разом із його мешканцями. В даному будинку вона з чоловіком і сином ОСОБА_6 проживають і по даний час. Вони займають дві кімнати в будинку, які були виділені їм ще матір'ю ОСОБА_7 Одна із кімнат, в яких вони проживають є кухнею. В цих кімнатах пічне опалення, а також встановлений окремий лічильник на електроенергію. Лічильник вони встановлювали з дозволу колишньої власниці будинку ОСОБА_7 Вона вважає, що вони як члени сім'ї власника будинку, проживають на законних підставах у спірному будинку. Підстав для їх виселення немає, поскільки вони не псують жиле приміщення, використовують його за призначенням, тобто для проживання, порядку та правил співжиття з іншими мешканцями будинку не порушують. Вони не мають іншого житла, крім двох кімнат, які були виділені їм матір'ю ОСОБА_7 в будинку АДРЕСА_1. Коштів для придбання іншого будинку в них також немає. Враховуючи вказані обставини, просила в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідачів ОСОБА_2 позов не визнала, підтримала пояснення відповідачки ОСОБА_4 і просили в задоволенні позову відмовити, в зв'язку з недоведеністю позивачкою обставин, які могли б бути підставою для виселення відповідачів із житлового будинку без надання іншого жилого приміщення.
Відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 позов не визнали, підтримали пояснення відповідачки ОСОБА_4 і представника ОСОБА_2 і просили в задоволенні позову відмовити.
Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, судом встановлено, що в 1997 році відповідачка ОСОБА_4 разом з чоловіком ОСОБА_5 та двома синами ОСОБА_6 і ОСОБА_10 переїхали на постійне місце проживання з Російської Федерації в Україну за адресою проживання матері відповідачки ОСОБА_4 -ОСОБА_7 в АДРЕСА_1. 2 вересня 1997 року ОСОБА_4 була вселена й зареєстрована в спірному будинку як дочка і член сім'ї власника даного будинку, яким на той час являлась мати позивачки ОСОБА_3 і відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_7 Мати виділила дочці житлові приміщення для проживання її сім'ї, зокрема, кімнату №4, кімнату №5, веранда знаходилась в загальному користуванні із власницею будинку.
Отже, ОСОБА_4 з сім'єю, вселилися до спірного будинку в установленому законом порядку і набули прав і обов'язків, передбачених ст. 156 ЖК України, що встановлено ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 11 квітня 2012 року, яка набрала законної сили, по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні майном, виселення громадян без надання іншого житлового приміщення та відшкодування моральної шкоди, тому згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України вказані обставини не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідачі проживали в будинку ОСОБА_7 як члени її сім'ї без укладення договору найму житла та стягнення оплати за проживання. 21 серпня 2008 року власник ОСОБА_7 подарувала будинок позивачці ОСОБА_3, але відповідачі залишилися проживати в будинку і після укладення договору дарування житла на тих же умовах. Позивачка ОСОБА_3, отримуючи в дар будинок знала, що в будинку на законних підставах як члени сім'ї дарувальника проживає сім'я її рідної сестри ОСОБА_4, тому до обдаровуваної ОСОБА_3 перейшли всі права та обов'язки дарувальника щодо осіб, які проживали в будинку на момент укладення договору дарування. Вказані обставини встановлені рішенням апеляційного суду Черкаської області від 17.08.2010 року, тому згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.
Як було встановлено в судовому засіданні відповідачі проживають у вказаному будинку і на даний час. Вони продовжують використовувати дві кімнати, одна з яких є кухнею, які були виділені їм ще в 1997 році колишньою власницею будинку ОСОБА_7 В цій частині будинку, яку займають відповідачі встановлено пічне опалення та окремий лічильник на електроенергію. Відповідачі самостійно сплачують витрати за спожиту електроенергію.
Згідно ч. 4 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Угода про платне користування житловим приміщенням, в належному позивачці будинку, між сторонами, згідно їх твердження, не укладалась.
Частиною 4 ст. 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Підстави виселення членів сім'ї (колишніх членів сім'ї) власника будинку, передбачені ст. ст. 116, 157 ЖК України.
Відповідно до ст. 157 ЖК України, членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Стаття 116 ЖК України встановлює як умову виселення осіб, винних у руйнуванні або псуванні жилого приміщення, наявність фактів, які свідчать, що зазначені дії мали систематичний характер, а заходи попередження і громадського впливу щодо таких осіб виявилися безрезультатними.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачкою не було надано суду доказів, які б підтверджували, що відповідачі систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила проживання в одному будинку, а заходи запобігання такій поведінці відповідачів є безрезультатними.
Позивачкою не було надано висновків експерта чи спеціаліста, які б підтверджували факт псування, пошкодження та використання відповідачами будинковолодіння не за призначенням, та за твердженням представника ОСОБА_1 її не потрібно проводити. Позивачка не наполягала на проведенні експертизи. Надані позивачкою в судовому засіданні фотографії спірного будинковолодіння, суд не може прийняти як доказ систематичного псування відповідачами будинку та використання його не за призначенням.
Суд вважає, що позивачка не навела переконливих доводів на обґрунтування обставин, які б стали підставою для виселення відповідачів зі спірного будинку, оскільки в судовому засіданні не встановлено фактів порушення відповідачами правил співжиття, а встановлено, що між сторонами по справі виникли неприязні взаємини, які самі по собі не можуть бути підставою для виселення.
Посилання позивачки на те, що вона є власником будинку, а отже, має охоронюване законом право володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном, саме по собі не може бути підставою для виселення відповідачів, які там правомірно проживають з 1997 року, оскільки їх право користування жилим приміщенням врегульоване житловим законодавством, за яким ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, що передбачено ч. 4 ст. 9 ЖК.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши та оцінивши їх у єдності і сукупності, враховуючи, що відповідачі вселилися у спірний будинок в установленому законом порядку та набули прав і обов'язків, передбачених ст. 156 ЖК, підстави виселення членів сім'ї власника жилого будинку передбачені ст. 157 ЖК та полягають у порушенні такими особами умов їх проживання й користування жилим приміщенням, що належить власнику, доказів порушення відповідачами прав та свобод позивачки ОСОБА_3, які полягали б у систематичному порушенні відповідачами правил співжиття, робили неможливим для інших проживання з ними в одному будинку позивачкою суду не було надано, тому виходячи з встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, ст. ст. 9, 116, 156, 157, 162 ЖК України, керуючись ст.ст. 10, 60, 61, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення з житлового приміщення -відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.М. Кравчук