Справа № 1817/2883/12
08 листопада 2012 року
Сумський районний суд Сумської області під головуванням судді Куца В.І., при секретарі Домненко Н.І., з участю позивачки ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Суми справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов*язання до: розірвання безстрокового трудового договору від 1 травня 2011 року за ч.3 ст.38 КЗпПУкраїни ( власним бажанням) у зв*язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, внесення відповідного запису про звільнення з роботи до трудової книжки та зняття трудового договору з реєстрації в Сумському районному центрі зайнятості, стягнення: компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи, 350 гривень 50 копійок недоплаченої заробітної плати відповідно до законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати та 5000гривень моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця у галузі роздрібної торгівлі ОСОБА_2 про зобов*язання до: розірвання безстрокового трудового договору від 1 травня 2011 року за власним бажанням (ч.3 ст.38 КЗпПУкраїни ) у зв*язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, внесення відповідного запису про звільнення з роботи до трудової книжки та зняття трудового договору з реєстрації в Сумському районному центрі зайнятості, стягнення: компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи, 350 гривень 50 копійок недоплаченої заробітної плати відповідно до законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати та 5000гривень моральної шкоди, з тих підстав, що 1 травня 2011 року між нею та відповідачкою було укладено безстроковий трудовий договір, який був зареєстрований в Сумському районному центрі зайнятості 5 травня 2011 року.
Відповідно до умов договору вона була прийнята на роботу до відповідачки на 0,5 ставки продавцем продовольчих товарів магазину і до її службових обов*язків входили обов*язки продавця з реалізації товарів, а відповідачка зобов*язалася оплачувати її працю в розмірі 480 гривень -0, 5 ставки за місяць, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, надати оплачувану щорічну відпустку -24 календарних днів ( пропорційно відпрацьованого часу).
Договір вступив в силу з 1 травня 2011 року і з того часу вона стала працювати продавцем з реалізації товарів у магазині відповідачки.
За весь час роботи у відповідачки вона отримувала заробітну плату у розмірі 480 гривень в місяць, незважаючи на те, що законодавчо встановлена мінімальна заробітна плата збільшувалась, і за весь час роботи недоплатила їй заробітну плату в сумі 350 гривень 50 копійок.
За весь час роботи їй не була надана відпустка, чим порушено вимоги ст. 2 Закону України «Про відпустки».
19 травня 2012 року в усній формі вона попередила ОСОБА_2, що бажає звільнитись з роботи за власним бажанням, на що вона їй запропонувала відпрацювати два тижні, 31 травня 2012 року зробити прийом-передачу товарно-матеріальних цінностей і розірвати трудовий договір з 1 червня 2012 року, на що вона погодилась.
31 травня 2012 року при проведенні прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей підрахунок результатів здійснювала особисто відповідачка. Вона не погодилась з результатами ревізії і запропонувала відповідачці перерахувати їх разом та надати документи, які були підписані нею при прийманні товарно-матеріальних цінностей магазину, на що ОСОБА_2 відмовилась їх перераховувати і на ранок слідуючого дня обіцяла принести документи. Ключі від дверей магазину вона віддала їй 31 травня 2012 року.
Вранці 1 червня 2012 року відповідачка їй повідомила, що в неї не має результатів ревізії, які були на момент приймання нею товарно-матеріальних цінностей, що буде їхати з нею до центру зайнятості для розірвання трудового договору, звільнить її за статтею і зробить все, щоб вона більше не працювала.
5 червня 2012 року вона звернулась до відповідачки з письмовою заявою і повідомила про її бажання розірвати трудові відносини, на що вона їй відмовила і написала на її заяві, що вона працювала продавцем магазину, матеріальні цінності не передала і з 1 червня 2012 року в неї прогули ( самовільно покинула робоче місце).
Незважаючи на її звернення за захистом своїх прав до інших органів ОСОБА_2 до теперішнього часу не розірвала з нею трудові відносини, не зняла з реєстрації трудовий договір від 1 травня 2011 року та не здійснила з нею розрахунок, чим порушила законодавство про працю.
Відповідачка ухиляється від розірвання з нею трудового договору, не виплатила їй недоплачену заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з роботи, чим поставила її в складне матеріальне становище, позбавила її можливості працевлаштуватись на постійній основі на нове місце роботи і спричинила їй моральну шкоду в розмірі 5000 гривень.
В письмових заявах ОСОБА_1 в цій частині позов підтримала в повному обсязі і крім того в обґрунтування стягнення моральної шкоди зазначила, що в результаті порушення відповідачкою її трудових прав вона позбавлена можливості належним чином утримувати свою неповнолітню дочку ОСОБА_3 2004 року народження, сплачувати комунальні та інші обов*язкові платежі. Крім того вона поширює серед населення смт.Низи відносно неї неправдиві відомості з метою перешкодити її працевлаштуванню на роботу.
В судовому засіданні ОСОБА_1 в цій частині свій позов підтримала в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала повністю, оскільки ОСОБА_1 з 1 червня 2012 року перестала виходити на роботу без поважних причин, заяву про звільнення з роботи за власним бажанням подала тільки 6 червня 2012 року, вона повинна була відпрацювати 2-а тижні після подання заяви, але самовільно покинула робоче місце і вчинила прогули, тому вона не могла її звільнити з роботи за власним бажанням.
Після цього позивачка не зверталась до неї з вимогою щодо виплати заробітної плати за травень 2012 року та компенсації за невикористану відпустку, тому 22 серпня 2012 року вона їй перерахувала поштовим переводом 845 гривень 11 копійок.
Вона нараховувала та виплачувала позивачці заробітну плату з урахуванням вимог трудового договору та розмірів законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати, тому заборгованості по ній не було.
Відносно позивачки вона не порушила вимог законодавства про працю і своїми діями не заподіяла їй моральну шкоду.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи суд вважає, що ОСОБА_1 необхідно відмовити в задоволенні позову за його необгрунтованістю.
1 травня 2011 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем у галузі роздрібної торгівлі ОСОБА_2 було укладено безстроковий трудовий договір, який був зареєстрований в Сумському районному центрі зайнятості 5 травня 2011 року.
Відповідно до умов договору позивачка була прийнята на роботу до відповідачки на 0,5 ставки продавцем продовольчих товарів магазину і до її службових обов*язків входили обов*язки продавця з реалізації товарів. ОСОБА_2 зобов*язалась оплачувати їй працю в розмірі 480 гривень - 0,5 ставки за місяць, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати та надати щорічну оплачувану відпустку - 24 календарних дні ( прапорційно відпрацьованого часу, що підтверджується його копією ( а.с.6).
Трудовий договір вступив в силу з 1 травня 2011 року і з того часу ОСОБА_1 стала працювати продавцем з реалізації товарів у належному відповідачці магазині.
З 1 червня 2012 року ОСОБА_1 без згоди з відповідачкою і звільнення її з роботи без поважних причин перестала виходити на роботу і виконувати свої обов*язки згідно умов трудового договору.
6 червня 2012 року позивачка подала до відповідачки письмову заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням з 1 червня 2012 року, але ОСОБА_2 їй в цьому відмовила в зв*язку з її прогулами з 1 червня 2012 року і не передачею нею в магазині товарно-матеріальних цінностей.
Згідно вимог ч.1 ст. 38 КЗпП України -працівник має право розірвати трудовий договір на невизначений строк, попередивши про це власника письмово за два тижні.
Таким чином позивачка самовільно без згоди з відповідачкою і звільнення з роботи без поважних причин з 1 червня 2012 року перестала виходити на роботу, подала письмову заяву про звільнення з роботи тільки 6 червня 2012 року і після цього повинна була відпрацювати два тижні, тому їй необхідно відмовити в задоволенні позову про зобов*язання до розірвання безстрокового трудового договору від 1 червня 2011 року за власним бажанням ( ч. 3 ст. 38КЗпП України) у зв*язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, внесення відповідного запису про звільнення з роботи до трудової книжки та зняття трудового договору з реєстрації в Сумському районному центрі зайнятості за його необгрунтованістю.
Сама по собі та обставина, що вона 6 червня 2012 року подала письмову заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки відповідачка не порушила вимог трудового законодавства.
Під час роботи ОСОБА_2 нараховувала і виплачувала позивачці заробітну плату згідно умов договору та законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати: за 2011 рік: з травня по вересень їй було нараховано по 480 гривень в місяць і з урахуванням утримань та доплат виплачено по 475 гривень в місяць, за жовтень -листопад нараховано по 492 гривні 50 копійки в місяць, виплачено по 475 гривень в місяць, за грудень нараховано 502 гривні, виплачено 475 гривень; за 2012 рік: за січень -березень нараховано по 536 гривень 50 копійок в місяць, виплачено 475 гривень в місяць, за квітень нараховано 547 гривень, виплачено 475 гривень, що підтверджується довідкою-розрахунком відповідачки ( а.с.40).
Після подачі позову 22 серпня 2012 року ОСОБА_2 поштовим переказом перерахувала позивачці 845 гривень 11 копійок, що підтверджується довідками-розрахунками відповідачки та платіжним документом.
Позивачка не надала суду відповідних доказів, що до звернення до суду з позовом вона зверталась до відповідачки з вимогами про виплату заробітної плати за травень 2012 року та компенсації за невикористану відпустку. До теперішнього часу вона не звільнена з роботи по трудовому договору від 1 червня 2012 року.
Таким чином в судовому засіданні не було встановлено і позивачка не надала суду відповідних доказів про те, що їй в повному обсязі не сплачена або недоплачена компенсація за невикористану відпустку, що їй не була доплачена заробітна плата, що вона має правові підстави на стягнення середнього заробітку і що неправомірними діями відповідачки їй була заподіяна моральна шкода, тому їй необхідно відмовити в задоволенні позову про стягнення: компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи, 350 гривень 50 копійок недоплаченої заробітної плати відповідно до розмірів законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати та стягнення 5000гривень моральної шкоди за його необгрунтованістю.
Керуючись ст..ст. 10, 11, 60, 212 -215 ЦПК України, ст.ст. 38, 95, 116, 117, 237 та 237-1 КЗпП України,
вирішив:
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про зобов*язання до: розірвання безстрокового трудового договору від 1 травня 2011 року за власним бажанням (ч.3 ст.38 КЗпПУкраїни) у зв*язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, внесення відповідного запису про звільнення з роботи до трудової книжки та зняття трудового договору з реєстрації в Сумському районному центрі зайнятості, стягнення: компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи, 350 гривень 50 копійок недоплаченої заробітної плати відповідно до законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати та 5000гривень моральної шкоди за його необгрунтованістю.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Сумської області через районний суд протягом 10-ти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано.
Суддя В.І.Куц