Справа № 1407/4861/2012
іменем України
"14" листопада 2012 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого -судді Вуїва О.В., при секретарі -Кашарайло А.А.,
за участю: позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Вознесенського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
В жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначала, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 що був набутий нею за договором міни.
З 24 червня 2010 року в будинку зареєстрована колишня співмешканка її сина -відповідачка по справі
Також вказувала на те, що ОСОБА_3 з березня 2012 року за місцем реєстрації без поважних причин не проживає, витрати по утриманню нерухомого майна не несе, особистих речей цієї особи в будинку немає та остання не бажає в добровільному порядку знятися з реєстрації.
Оскільки реєстрація відповідачки в належному позивачці будинку створює власнику перешкоди в користуванні та розпорядженні своєю власністю, а тому ОСОБА_1 на підставі норм ст.ст. 71, 72 ЖК України просила визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування належним їй житловим приміщенням.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним в позові.
Відповідачка ОСОБА_3 як в наданих письмових запереченнях, так і в судовому засіданні позовні вимоги не визнала.
Свої заперечення обґрунтовувала тим, що житлове приміщення за місцем реєстрації вона залишила не добровільно, а під примусом власника житла та членів його сім'ї, які створюють їй перешкоди в користуванні будинком.
Своє небажання знятися з реєстрації в добровільному порядку також обґрунтовувала наявністю спору між нею та позивачкою з приводу відшкодування вартості витрат, понесених нею на поліпшення будинку та відсутністю в неї іншого житла, пристосованого для проживання.
З врахуванням таких обставин, вказуючи на необґрунтованість посилання позивачки на норми ст.ст. 71, 72 ЖК України, як правову підставу позову та які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, ОСОБА_3 вважала, що в позові слід відмовити.
Представник третьої особи без самостійних вимог -СГІРФО Вознесенського МВ УМВСУ в Миколаївській області в судове засідання не з'явився, судом належним чином про час та місце розгляду справи повідомлений, причину неявки суду не повідомив.
Суд вважав за необхідне провести розгляд справи без участі представника третьої особи, оскільки матеріали справи містять всі необхідні відомості про обставини справи.
Заслухавши пояснення сторін, представника позивачки, показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 що був набутий нею за нотаріально посвідченим договором міни від 30 квітня 2010 року №449.
З 24 червня 2010 року в будинку з дозволу власника зареєстрована колишня співмешканка сина позивачки -відповідачка по справі.
В той же час ОСОБА_3 з березня 2012 року за місцем реєстрації без поважних причин не проживає, витрати по утриманню нерухомого майна не несе, особистих речей цієї особи в будинку немає та остання не бажає в добровільному порядку знятися з реєстрації.
Доводи відповідачки про те, що житлове приміщення за місцем реєстрації вона залишила не добровільно, а під примусом власника житла та членів його сім'ї, які створюють їй перешкоди в користуванні будинком не знайшли свого належного та повного підтвердження, а також повністю спростовуються показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8
Посилання ОСОБА_3 на наявність між нею та позивачкою майнового спору, відсутність у неї іншого житла, пристосованого для проживання не мають правового значення для вирішення спору, при цьому остання обставина повністю спростовується письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи (а.с. 16).
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається те, що ОСОБА_1 просить задовольнити позов на підставі положень ст.ст. 71, 72 ЖК України.
Проте, вказані норми закону регулюють порядок визнання наймачів або членів їх сімей такими, що втратили право користування житловими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду і не можуть застосовуватися до правовідносин в секторі приватного житлового фонду.
З правових позицій, висловлених касаційним судом в своїх рішеннях при вирішенні аналогічних спорів вбачається те, що при розгляді спорів, пов'язаних з користуванням жилими приміщеннями в будинках і квартирах, які належать громадянам на праві приватної власності, зокрема про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, слід виходити з норм глави 6 розділу ІІІ ЖК УРСР про користування жилими приміщенням в будинках (квартирах) приватного житлового фонду.
Норми глави 2 цього розділу ЖК УРСР щодо користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду застосовуються до житлових відносин у приватному житловому фонді у випадках, коли у главі 6 ЖК УРСР є посилання на них або коли схожі житлові правовідносини не врегульовані нормами глави 6 і застосування до них норм глави 2 не суперечить їх змісту.
Проте у разі наявності спеціальної норми, щодо спірних відносин підлягає застосуванню саме спеціальна норма.
Разом з тим, користування жилою площею в приватному житловому фонді та механізм втрати права користування також врегульовано нормами ЦК України.
На сьогодні відносини користування житлом в приватному житловому секторі врегульовані главами 32, 59 ЦК України та главою 6 ЖК УРСР.
Зокрема, припинення права особи на користування житловим приміщенням в приватному житловому секторі в разі вселення такої особи зі згоди власника житла в якості члена його сім'ї або в якості члена сім'ї близького родича власника проводиться на підставі спеціальної норми, а саме ст. 405 ЦК України.
А тому вирішення питання щодо визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у приватному житловому фонді на підставі ст. 71 ЖК УРСР не можна вважати вірним, оскільки з прийняттям ЦК України, застосування ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР можливо тільки до приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду.
З врахуванням встановлених обставин та того, що цивільним законодавством (ч.2 ст.405 ЦК України) встановлений спеціальний (річний) строк невикористання особою свого права на користування житловим приміщенням приватного житлового фонду, пропущення якого є підставою для визнання її такою, що втратила право користування житлом та цей строк на час розгляду справи не сплив, а тому суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити.
В силу ст. 88 ЦПК України також не підлягають відшкодуванню понесені позивачкою судові витрати.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Вознесенського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням -відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Вуїв О.В.