05.11.2012
Справа № 2-178/2012р.
05 листопада 2012 року Кам'янобрідський районний суд м. Луганська у складі:
головуючого судді - Пташкіної А.О.
при секретарі - Шезденко Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Сталь», за участю третіх осіб Територіальної державної інспекції праці в Луганській області, Публічного акціонерного товариства «Луганськтепловоз», Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, стягнення недоплачених щомісячних страхових виплат, одноразової допомоги та моральної шкоди, -
25 липня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Кам'янобрідського районного суду м. Луганська з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства «Сталь»про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, стягнення недоплачених щомісячних страхових виплат, одноразової допомоги та моральної шкоди. В обґрунтування своїх вимог вказав, що з 18.08.1981 року по 15.03.1993 рік він працював у ВАТ «Сталь»чистильником металу, відливок виробів, деталей в тупикових камерах третього розряду. Відповідно до висновку МСЕК від 11.02.1993 року, у зв'язку з професійним захворюванням йому було встановлено ІІІ групу інвалідності з 40% втратою працездатності та призначено щомісячну виплату по відшкодуванню шкоди в розмірі 6514,06 крб., яку в подальшому ВАТ «Сталь»повинно було перераховувати відповідно до постанов КМУ, крім того відповідач повинен був зробити розрахунок одноразової виплати, але в порушення чинного законодавства такого розрахунку зроблено не було. Відповідно до наказу № 187 від 16.03.1993 року з 15.03.1993 року, практично через місяць після встановлення інвалідності, його було звільнено. Крім того, розрахунок, що має силу наказу, було зроблено тільки 06.12.1993 року, тобто через 10 місяців після встановлення йому МСЕК ІІІ групи інвалідності та 40% втрати працездатності, що є порушенням Правил відшкодування власником підприємства установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, спричиненого працівнику пошкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМУ від 23.06.1993 року № 472.
Відповідно до довідки МСЕК від 15.02.1995 року йому було встановлено 25% втрати працездатності.
10.06.2010 року він звернувся до правління АПТ «Сталь»з заявою, в якій просив перерахувати та виплатити йому щомісячні страхові суми відшкодування шкоди, починаючи з 11.02.1993 року по 02.03.1995 року та з 02.03.1995 року по теперішній час, а довідку з цим розрахунком передати до Фонду. На цю заяву 09.07.2010 року він отримав відповідь, що його справа передана до Фонду 11.06.2001 року, та після надання Фондом його особової справи та ознайомлення з нею спеціалістів ВАТ «Сталь»його заяву буде розглянуто по суті, про що додатково буде повідомлено. Крім того, він неодноразово звертався до відповідних органів за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, але суттєвої відповіді йому надано не було. Вважає, що ВАТ «Сталь»в порушення чинного законодавства не перераховувало відповідно до постанов КМУ щомісячні страхові виплати та не зробило розрахунок одноразової виплати, у зв'язку із чим просить суд зобов'язати відповідача ВАТ «Сталь»передати в Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську довідку з новим розрахунком його щомісячних страхових виплат станом на 01.04.2001 року в розмірі 342,06 гривень; стягнути з відповідача на його користь суму недоплачених щомісячних страхових виплат за період з 11.02.1993 року по 01.04.2001 року в розмірі 41627,58 гривень, за період з 01.04.2001 року по 31.08.2011 року в розмірі 37726,25 гривень, одноразову виплату в розмірі 54728,34 гривень, а також моральну шкоду в розмірі 50000 гривень.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності від 28.01.2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_3, зареєстрованої в реєстрі за № 148, позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача ПАТ «Сталь»Дробот Н.В., що діє на підставі довіреності від 13.02.2012 року заперечувала проти задоволення позовних вимог, в судовому засіданні вказала, що позивачем пропущено строк звернення до суду із вимогами які визначені у позові. В обґрунтування зазначила, що відповідно до приписів ст. 9 ЦК України, що діє на теперішній час, положення цього кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Згідно з п. 3 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Проте за п. 6 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. За таких обставин, до спірних правовідносин застосовуються правила про позовну давність ЦК України 1963 року, зокрема ст. 76 ЦК України, відповідно до якої перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права. Право на звернення із позовом до суду у ОСОБА_1 виникло ще у 1993-1995 роках, тобто з часу призначення йому виплат якими визначено його середній заробіток та інші обставини. На той час спірні правовідносини були врегульовані ст. ст. 440, 456 ЦК України 1963 року, Законом «Про охорону праці»та Правилами відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, які не містили норми, відповідно до якої позовна давність не поширювалась на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Зауважила, що оскільки позивач оспорює виплати, нараховані у 1993-1995 роках, то позовна давність сплила 01 січня 1999 року. За положеннями ст. 80 ЦК України 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
09.02.2012 року за клопотанням представника позивача ухвалою суду у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору було залучено -Територіальну державну інспекцію праці в Луганській області, Публічне акціонерне товариство «Луганськтепловоз»та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську, представники яких в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог.
Вислухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача та представників третіх осіб, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював в ВАТ «Сталь»з 18.08.1981 року по 15.03.1993 рік, що підтверджується копією трудової книжки від 13.03.1968 року (а.с.9-11).
З 15.03.1993 року ОСОБА_1, на підставі п. 2 ст.40 КЗпП України було звільнено у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, які перешкоджають продовженню роботи (ІІІ група інвалідності).
29.12.1992 року підприємством ВАТ «Сталь»було проведено розслідування професійного захворювання. Рішенням МСЕК від 11.02.1993 року ОСОБА_1, який працював на час виявлення професійного захворювання чистильником металу, відливок, виробів, деталей 3 розряду, з 03.02.1993 року по 01.03.1995 року було встановлено часткову втрату працездатності у розмірі 40%.
Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потрібності у додаткових видах допомоги від 15.02.1995 року ОСОБА_1 було встановлено 25% втрати працездатності з 01.03.1995 року безстроково (а.с.12-13).
Відповідно до довідки наданої ВАТ «Сталь» від 16.02.1993 року заробітна плата ОСОБА_1 за листопад 1992 року, грудень 1992 року та січень 1993 року складає 49217,47 гривень (а.с.14).
Розглядаючи вказану справу по суті, суд виходить насамперед з фактичних її обставин.
Як вбачається з матеріалів справи ВАТ «Сталь»проводило ОСОБА_1 перерахунки розміру відшкодування шкоди, спричиненого каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків (а.с. 56, 57, 58, 59, 60, 61).
26 серпня 2010 року територіальною державною інспекцією праці у Луганській області було проведено перевірку ВАТ «Сталь»щодо додержання законодавства про працю, загальнообов'язкове соціальне страхування, якою встановлено порушення з боку трудового законодавства, що підтверджується актом перевірки № 12-01-085/0013 (а.с. 93-103).
Крім того, 26 серпня 2010 року державним інспектором територіальної державної інспекції праці у Луганській області Сумською Т.О. винесено припис № 12-01-085/0013-0014, згідно якого (пункт 5) ВАТ «Сталь»було зобов'язано привести у відповідність нарахування та виплату сум відшкодування шкоди потеплілим на виробництві, у т.ч. ОСОБА_6, ОСОБА_1, до вимог постанов КМУ від 21.03.1992 р. № 140, від 26.05.1992 року № 276, Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, затверджених постановою КМУ 23.06.1993 р. № 472. Термін виконання -1 місяць (а.с.104-109).
Як вбачається з постанови Луганського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року, ВАТ «Сталь»зверталося в порядку КАС України з адміністративним позовом до територіальної державної інспекції праці у Луганській області, треті особи ВАТ ХК «Луганськтепловоз»та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську про визнання частково недійсним пункту 5 припису від 26.08.2010 року № 12-01-085/0013-0014: «Привести у відповідність нарахування та виплату сум відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, у т.ч. гр. гр. ОСОБА_6, ОСОБА_1, до вимог постанов КМУ від 21.03.1992 року № 140, від 26.05.1992 року № 276, Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМУ 23.06.1993 року № 472. Вимоги адміністративного позову ВАТ «Сталь»були задоволені у повному обсязі, постанова Луганського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року має законну силу (а.с. 130-132, 133).
Відповідно до п.2 ст.7 ЗУ «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Це також передбачено в п.1-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 21 вказаного Закону у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачувати йому або особам, які перебували на його утриманні усі види соціальних послуг та виплат, передбачених цією статтею.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму ВСУ перерахування розміру страхових виплат провадиться лише з підстав і в порядку, передбачених ст. 29 Закону № 1105-ХІУ «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»і суд не може провадити або зобов'язувати провадити перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну й соціальну допомогу з інших підстав, зазначених позивачем. Умови перерахунку страхової виплати вичерпні, розширеному тлумаченню не підлягають, тому Законом не передбачено перерахунок страхової виплати у разі встановлення вини підприємства в розрахунку виплати.
Відділення Фонду не порушувало свого обов'язку з своєчасного та в повному обсязі відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, а Законом України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»не передбачено обов'язку Фонду по перерахуванню сум щомісячних страхових виплат за минулий час на підставі застосування коефіцієнтів підвищення тарифних ставок.
Згідно ст. 52 вищевказаного Закону підприємство несе відповідальність за шкоду, спричинену застрахованому чи Фонду у разі невиконання своїх обов'язків відповідно законодавству. До того ж вказаним Законом не передбачено перерахунок страхової виплати відділенням Фонду у разі встановлення вини підприємства у невірному розрахунку виплати.
Отже, оскільки вина відділення Фонду в нарахуванні розміру виплати позивачу до 01.04.2001 року відсутня, то і відшкодування та здійснення перерахунку страхової виплати за виною підприємства з 2001 року у відділення Фонду не має законних підстав.
Що стосується позовних вимог про стягнення сум по тим виплатам, які були нараховані позивачу в період з 11.02.1993 року по 01.04.2001 рік до передачі справи до Фонду страхування, по яким на його думку існує заборгованість, то дані позовні вимоги з наведених вище підстав суд вважає необґрунтованими, оскільки в судовому засіданні позивачем не доведено наявності такої заборгованості, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що всі нараховані позивачу суми були йому виплачені і тому, в цій частині позовних вимог слід відмовити позивачу за їх безпідставністю.
Крім того, суд враховує, що підстав для застосування до даних правовідносин Постанови КМУ від 27.12.1997 року № 1427, на яку посилається позивач, немає, оскільки дана постанова регулювала питання компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати і дана постанова не поширювалася на відшкодування шкоди.
Вирішуючи питання стосовно стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено в чому саме полягали його моральні страждання і як це відобразилося на його життєвий уклад.
Крім того, Постановою ВСУ від 27.03.1992 року № 6 п.22, абз.5 в редакції Постанови ВСУ № 9 від 24.10.2003 р., передбачено, що вимога про перерахунок сум щомісячних платежів, раніше призначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за період, що не перевищує трьох років.
Відповідно до ст. 40 Закону № 1105-ХІУ трирічний строк застосовується лише для виплат, які призначені, але не отримані потерпілим своєчасно. В даному випадку потерпілий виплати отримував. Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності, страхові виплати проводяться з дня звернення.
До спірних правовідносин застосовуються правила про позовну давність ЦК України 1963 року, зокрема, стаття 71 ЦК України в редакції 1963 року передбачає, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно вимог ст. 76 ЦК України 1963 року, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається з матеріалів справи, право на звернення із позовом до суду у ОСОБА_1 виникло ще у 1993-1995 роках, тобто з часу призначення йому виплат якими визначено його середній заробіток та інші обставини. На той час спірні правовідносини були врегульовані ст. ст. 440, 456 ЦК України 1963 року, Законом «Про охорону праці»та Правилами відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, які не містили норми, відповідно до якої позовна давність не поширювалась на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Отже, оскільки позивач оспорює виплати, нараховані у 1993-1995 роках, то позовна давність сплила у 1999 році, тому згідно положень ст. 80 ЦК України 1963 року, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 71, 76, 80 ЦК України в редакції 1963 року, ст. ст. 3, 10, 11, 15, 60, 62, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 7, 21, 29, 40, 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Сталь»про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплачених щомісячних страхових виплат, одноразової допомоги та моральної шкоди -відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Луганської області через Кам'янобрідський районний суд м. Луганська шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя А.О.Пташкіна