01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"30" жовтня 2012 р. Справа № 10/105-12
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Сай А.С.
розглянувши справу № 10/105-12
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг», м. Київ;
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Стадниця
Тетіївського району Київської області;
про стягнення 209 626,88 грн.
Представники сторін:
від позивача: Фінагіна В.Б., довіреність б/н від 01.08.2012р.;
від відповідача: ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_7 від 16.01.1999р.
обставини справи:
До господарського суду Київської області звернулось з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»(надалі -позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі -відповідач) про стягнення 209 626,88 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором № 771 оперативного лізингу (оренди) від 18.05.2010р., в останнього утворилась заборгованість по лізинговим платежам у загальній сумі 141096,77 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 10431,38 грн. та 3% річних -2848,73 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача неустойку за несвоєчасне повернення предмету лізингу в сумі 55250,00 грн.
Ухвалою від 05.10.2012р. суд порушив провадження у справі № 10/105-12 та призначив її розгляд на 30.10.2012р.
Присутнім у судовому засіданні 30.10.2012р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.
Відповідач у судовому засіданні проти позовних вимог не заперечував, проте письмової заяви про визнання позову або відзиву на позовну заяву суду не надав.
Суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -
18.05.2010р. між товариством з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»(за договором -лізингодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (за договором -лізингоодержувач) було укладено Договір № 771 оперативного лізингу (оренди).
Відповідно до п. 1.1. договору, предметом цього договору є надання лізингодавцем в користування лізингоодержувачу предмета лізингу (майна) для підприємницьких цілей на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що предметом оперативного лізингу за цим договором є наступне майно: автомобілі, що були у використанні, FAW СА 3252, № кузова (шасі) НОМЕР_8, № двигуна НОМЕР_9, 2007 рік випуску, державний реєстраційний № НОМЕР_1; FAW СА 3252, № двигуна НОМЕР_10, 2008 року випуску, державний реєстраційний № НОМЕР_2; FAW СА 3252, № кузова (шасі) НОМЕР_11, № двигуна НОМЕР_12, 2008 року випуску, державний реєстраційний № НОМЕР_3.
Загальна вартість майна складає: 510 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 85 000,00 грн.
Згідно п. 1.3. договору, предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії цього договору і після його закінчення підлягає поверненню лізингоодержувачем лізингодавцю.
В силу п. 2.1. договору, строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу становить 2 місяці з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі згідно з п. 4.3. цього договору за умови сплати ним лізингових платежів та належного користування предметом лізингу за цим договором.
За користування майном відповідач сплачує позивачу лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до цього договору). Лізинговий платіж, перерахований несвоєчасно або не в повному обсязі, тягне за собою сплату відповідачем штрафних санкцій, передбачених в пункті 11.2. цього договору (п. п. 3.1., 3.2. договору).
У відповідності до положень п. 3.1. договору, сторонами було погоджено та підписано графік сплати лізингових платежів (додаток № 1), що є невід'ємною частиною Договору № 771 оперативного лізингу від 18.05.2010р.
Відповідно до п. 4.1. договору, місце передачі предмету лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу: АДРЕСА_1.
Згідно п. п. 4.2., 4.3. договору, після прибуття предмета лізингу до місця передачі лізингоодержувач зобов'язаний у присутності представника лізингодавця перевірити якість та комплектність предмета лізингу. Приймання лізингоодержувачем майна в лізинг оформляється шляхом складання акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність предмета лізингу і відповідність техніко-економічним показникам. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюється печатками сторін.
Передача позивачем відповідачу майна здійснюється у строк до 28.05.2010р. (п. 4.9. договору).
Судом встановлено, що 27.05.2010р. відповідно до акту приймання-передачі майна, підписаного представниками сторін, позивач передав, а відповідач прийняв у володіння та користування наступне майно (предмет лізингу): бувші у використанні три автомобілі марки FAW СА 3252, № кузова (шасі) НОМЕР_8, № двигуна НОМЕР_9, 2007 рік випуску, державний реєстраційний № НОМЕР_1; FAW СА 3252, № двигуна НОМЕР_10, 2008 року випуску, державний реєстраційний № НОМЕР_2; FAW СА 3252, № кузова (шасі) НОМЕР_11, № двигуна НОМЕР_12, 2008 року випуску, державний реєстраційний № НОМЕР_3.
Зі змісту акту приймання-передачі майна від 27.05.2010р. вбачається, що загальна вартість переданого майна складає: разом з ПДВ 20% - 510 000,00 грн.
Крім того, 21.07.2010р. між сторонами було підписано Додаткову угоду № 1 до Договору № 771 оперативного лізингу від 18.05.2010р., згідно з умовами якої 04.08.2010р. позивач передав відповідачу ще один автомобіль марки FAW СА 3252, № кузова (шасі) НОМЕР_13, № двигуна НОМЕР_4, 2007 рік випуску, державний реєстраційний № НОМЕР_5, загальною вартістю 175 000,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі майна, копія якого додана до матеріалів справи.
31.08.2010р. відповідач повернув позивачу автомобіль FAW СА 3252, № кузова (шасі) НОМЕР_8, № двигуна НОМЕР_9, 2007 рік випуску, державний реєстраційний № НОМЕР_1, вартістю 170 000,00 грн., про що складено відповідний Акт повернення автомобіля з лізингу, та у зв'язку з чим сторони уклали Додаткову угоду № 3 до Договору № 771 оперативного лізингу (оренди) від 18.05.2010р., якою внесли зміни до п. 1.2. договору щодо предмету лізингу та визначили загальну вартість майна, яке перебуває в лізингу, в сумі 515 000,00 грн. з урахуванням ПДВ.
Також, сторонами було підписано Додаткову угоду № 4 від 06.04.2011р. до Договору № 771 оперативного лізингу від 18.05.2010р., якою строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу встановлено до 11.07.2011р. та викладено у новій редакції графік сплати лізингових платежів.
17.10.2011р. сторони підписали Додаткову угоду № 5 до Договору № 771 оперативного лізингу від 18.05.2010р., у якій визначили строк користування предметом лізингу до 11.05.2012р. та внесли зміни до графіку сплати лізингових платежів.
Згідно п. 3.4 договору, всі платежі за договором здійснюються в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок.
Відповідно до п. 3.5 договору, лізингоодержувач зобов'язується здійснювати погашення заборгованості перед лізингодавцем у наступному порядку:
- сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення лізингодавцем обов'язків за цим договором;
- сплата суми заборгованості лізингоодержувача перед лізингодавцем за простроченими лізинговими платежами;
- сплата поточних лізингових платежів.
Однак, відповідач свої зобов'язання за договором щодо сплати лізингових платежів у період з жовтня 2011 року по квітень 2012 року не виконав належним чином і має заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 141096,77 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості позивача та не заперечується відповідачем.
Крім цього, у зв'язку з неналежними виконанням лізингоодержувачем своїх зобов'язань за договором щодо сплати лізингових платежів, позивач, на підставі пп. 10.1.1. договору, вилучив предмет лізингу, про що складено акти повернення автомобілів з лізингу від 23.03.2012р., від 08.05.2012р., від 18.07.2012р., копії яких додані до справи. Дані обставини відповідачем під час розгляду справи не оспорювались.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
У відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Всупереч положенням вищезазначених статей, відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження факту погашення заборгованості перед позивачем.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач своїми діями щодо несвоєчасної та неповної сплати передбачених договором лізингових платежів порушив права та законні інтереси позивача.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, позовні вимоги ТОВ «АІС-Лізинг»щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 141 096,77 грн. підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати лізингових платежів, нарахованої окремо по кожному періоду платежу з урахуванням графіку лізингових платежів, що у загальному розмірі становить 10431,38 грн.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно п. 11.2.1. договору, за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів, передбачених п. 3.1. цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В силу ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того, в постанові Верховного суду України від 07.11.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення про пріоритетність норм Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким обмежено розмір пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, над положенням ч. 2 ст. 551 ЦК України зазначено, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
З огляду на вищевикладене, перевіривши, наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 10431,38 грн. підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних за прострочення сплати лізингових платежів, нарахованих окремо по кожному періоду платежу з урахуванням графіку лізингових платежів, що у загальному розмірі становить 2848,73 грн.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2848,73 грн. також підлягають задоволенню у повному обсязі.
Позивач також просить стягнути з відповідача неустойку в сумі 55 250,00 грн., нараховану за несвоєчасне повернення предмету лізингу.
Відповідно до пп. 11.1.1. договору, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю після закінчення строку лізингу в термін 3-х днів. Предмет лізингу, що повертається повинен бути в справному технічному стані та придатному для його цільового використання.
Пунктом 11.2.2. договору передбачено, якщо лізингоодержувач не повернув предмет лізингу лізингодавцю або повернув його невчасно, зокрема у випадках вилучення предмету лізингу у відповідності до розділу 10 договору, лізингоодержувач сплачує неустойку в розмірі 0,5 відсотка від вартості предмету лізингу за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного
законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Оскільки відповідач порушив умови договору та не повернув предмет лізингу вчасно, що підтверджується матеріалами справи та не було спростовано під час розгляду справи, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 55 250,00 грн. підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який є арифметично вірним.
Таким чином, виходячи з вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (09834, Київська область, Тетіївський район, с. Стадниця,; ідентифікаційний номер НОМЕР_6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»(04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, код 33635277) 141 096 грн. 77 коп. -заборгованості, 10 431 грн. 38 коп. - пені, 2 848 грн. 73 коп. -3% річних, 55 250,00 грн. -неустойки, 4 192 грн. 55 коп. -витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складення та підписання повного тексту рішення -08.11.2012 р.
Суддя А.І.Привалов