Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "06" листопада 2012 р. Справа № 3/5007/1115/12
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Машевської О.П.
при секретарі судового засідання Кобилінському К.П.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Мостіпака О.Г. - представник за довіреністю від 01.10.12 р.(дійсна до 31.12.12 р.)
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстальспецконструкція" (м.Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський завод металевих конструкцій" (м. Житомир)
про визнання Договору №433 У від 14.07.2011 року на виготовлення і поставку продукції неукладеним
01 жовтня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстальспецконструкція" (м. Київ) звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський завод металевих конструкцій" (м. Житомир) про визнання договору №433У від 14.07.2011 року на виготовлення і поставку продукції неукладеним.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 03.10.2012 р. позовну заяву прийнято до провадження, порушено провадження у справі №3/5007/1115/12 та призначено її розгляд на 22.10.2012 р., зобов'язано сторони надати необхідні для вирішення спору документи.
Зважаючи на нез'явлення в судове засідання представника відповідача та заявлене останнім клопотання про відкладення розгляду справи, ухвалою господарського суду від 22.10.2012р. розгляд справи було відкладено на 06.11.2012 р.
05.11.2012 р. на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення від 02.11.2012 р. (вх.№14588 від 05.11.2012 р.), в яких останній навів правове обгрунтування заявленого у даній справі позову; заява від 02.11.2012 р. (вх.№14586 від 05.11.2012 р.) на виконання вимог ухвали суду, за якою позивач підтверджує, що у провадженні судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору. Також, від позивача надійшла до суду заява від 02.11.2012 р. (вх.№14584 від 05.11.2012р.) про розгляд господарської справи №3/5007/1115/12 без участі його представника, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Вищевказані подані позивачем документи долучені судом до матеріалів справи.
В судовому засіданні 06.11.2012р. представник відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву за вих.№01/513 від 19.10.2012р., долучений судом до матеріалів справи (а.с.66-68).
Представник відповідача заперечив проти позовних вимог та просить у позові відмовити, посилаючись на те, що у статті 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, відповідно до якого сторони вільні у визначені його умов з врахуванням вимог ЦК України , інших актів цивільного законодавства. Окрім того, за договором №433У від 14.07.2011 року на виготовлення і поставку продукції у позивача існує заборгованість перед підприємством на суму 370 205, 888 грн., позов про стягнення якої розглядається господарським судом м. Києва у справі № 5011-6/12687-2012.
Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою; те, що доводи позивача по справі викладені у позовній заяві та письмових поясненнях від 02.11.2012 р., наявних в матеріалах справи, а також, заявлене позивачем клопотання про розгляд справи без участі його представника, господарський суд дійшов висновку про можливість закінчення розгляду справи за відсутності представника позивача та за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач мотивує свої позовні вимоги про визнання договору №433У від 14.07.2011р. на виготовлення і поставку продукції неукладеним, тим, що, на його думку, вказаний договір не містить обов'язкових умов, передбачених чинним законодавством України.
При цьому, позивач вказує, що спірний договір є змішаним, що поєднав в собі елементи договору підряду на дальницьких умовах і договору поставки, оскільки згідно предмету договору постачальник приймає на себе зобов'язання виготовити із металопрокату покупця металоконструкції та поставити металоконструкції; покупець зобов'язується прийняти поставлені металоконструкції та оплатити їх.
Тому, позивач вважає, що оскільки в результаті укладення спірного змішаного договору утворилося єдине зобов'язання і були поєднані умови двох різних договорів, то в ньому необхідно узгоджувати і істотні умови для обох елементів змішаного договору. Зазначає, що в спірному договорі наявні положення, які регулюють відносини сторін за договором поставки і які нормують поведінку сторін, пов'язану з передачею продукції від відповідача (постачальника) до позивача (покупця), але до тексту спірного договору не включено істотні умови договору підряду на давальницьких умовах.
Зокрема, позивач вказує, що в предметі договору (п.1.1.) відсутня інформація про кількість, номенклатуру, асортимент давальницької сировини чи готової продукції, а також вартість сировини, що не відповідає закону.
Вважає, також, що в договорі не передбачені вимоги, визначені ч.2 ст.840 ЦК України, в якій встановлено, що якщо роботи виконуються з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також, відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків. Зазначає також, що відсутні у договорі і умови про якість сировини, готової продукції, а також, умови про конкретний спосіб виготовлення продукції.
Посилаючись на вищевикладене, а також, положення ст.180 ГК України, ст.837,638 ЦК України та ч.8 ст.181 ГК України, позивач вказує, що відсутність згоди щодо істотних умов договору вказує на відсутність підстав вважати спірний договір укладеним, а тому просить задовольнити позов у даній справі.
В письмових поясненнях, що надійшли до суду 05.11.2012р. (а.с.63-65), позивач підтримав доводи та вимоги позовної заяви у повному обсязі, вказуючи, що тільки при наявності в договорі всіх передбачених законодавством істотних умов сторони можуть визначити весь обсяг своїх прав та обов'язків, а також, визначити порядок, відповідно до якого мають бути виконані досягнуті домовленості за договором.
Відповідач, в свою чергу, у відзиві на позовну заяву (а.с.66-68) проти позову заперечив та просить відмовити у задоволенні позову про визнання договору №433У від 14.07.2011 р. неукладеним.
При цьому, в заперечення доводів позивача відповідач стверджує, що у специфікаціях №1, №2, №3 до договору сторонами погоджено основні умови договору: ціна за одну тонну виготовлених і поставлених до місця призначення металоконструкцій, загальна вартість договору, терміни і умови постачання, авансові платежі та ін.
Зазначає також, що для організації виробничого процесу виготовлення продукції, на підставі технічної документації (проектів КМ), які передавалися відповідачем, розробив деталізовані креслення КМД в обсязі 809,00 грн. Обсяг виготовлених, частково відвантажених і перебуваючих у виробничому процесі металоконструкцій по кресленнях КМД склав 267,853 т. Обсяг розроблених і переданих відповідачу (цінним листом з описом від 07.06.2012 р.) позивачем креслень КМД становить 541,147 т.
Відповідач наголошує також, що на виконання умов договору №433У від 14.07.2011р. сторони вчинили наступні дії: відповідач виготовив та поставив металоконструкції за договором та додатковими угодами і специфікаціями, а позивач сплачував авансові платежі, приймав металоконструкції та оплачував їх вартість.
Крім того, як повідомив у відзиві на позов відповідач, ТОВ "ЖЗМК" ще в вересні 2012 року звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Укрстальспецконструкція" про стягнення 370205,88 грн. заборгованості; ухвалою господарського суду м. Києва від 11.10.2012р. зупинено провадження у справі до вирішення справи господарським судом Житомирської області.
Розглядаючи питання про законність та обгрунтованість позовних вимог, заявлених у даній справі, господарський суд враховує вищенаведені доводи сторін, а також, наступне.
14.07.2011 р. між сторонами у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирський завод металевих конструкцій" як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрстальспецконструкція" як покупцем укладено договір №433 У на виготовлення та поставку продукції (а.с.8-13, 69-71). За змістом п.1.1. договору, у відповідності до даного договору постачальник прийняв на себе зобов'язання виготовити з металопрокату покупця згідно креслень шифр4-1"Б"24КМ лист1-47, металоконструкції по об'єкту "будівництво паркінгу в ДП Міжнародний аеропорт "Бориспіль" в осях 43-77 (металоконструкції) та поставити металоконструкції на умовах DDU, а покупець зобов'язався прийняти поставлені металоконструкції та оплатити за цінами і в кількості, передбачених специфікаціями (додатках) до даного договору, або в інших додатково погоджених додатках, на умовах, визначених даним договором.
Згідно п.1.2. договору, у випадку необхідності виготовлення і поставки додаткової кількості металоконструкцій, не передбачених даним договором, сторони погоджують і підписують додаткові угоди до даного договору.
В розділі 2 договору сторонами встановлено номенклатуру металоконструкцій, їх кількість та упаковку.
У розділі 3 договору сторони обумовили вартість робіт, порядок фінансування та розрахунків, зокрема, згідно п.3.1.1. договору, ціна за одну тонну виготовлених і поставлених до місця призначення металоконструкцій є фіксованою та зазначається у специфікаціях (додатках) до даного договору. В пункті 3.3. договору сторонами визначено перелік понесених витрат постачальника, які входять до складу вартості темалоконструкцій та витрат, що не входять до ціни продукції та загальної вартості договору.
Відповідно до п.3.2. договору, вартість договору визначається сумою вартостей партій товару, поставлених постачальником протягом строку дії договору та вказаних в товаророзпоряджувальних документах.
Пунктом 3.6. договору сторони встановили, що розрахунки по даному договору здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в реквізитах даного договору на умовах, визначених у відповідних специфікаціях (додатках).
Строки виконання робіт погоджені сторонами у розділі 4 договору, зокрема, згідно п.4.2. договору, поставка металоконструкцій виконується поетапно у відповідності до узгодженого сторонами графіку поставки.
В розділі 5 договору викладено умови поставки та прийому металоконструкцій, в т.ч. передбачено, що металоконструкції за даним договором поставляються партіями (кількість металоконструкцій, вказана в одній товаросупроводжувальній накладній ТТН); датою відвантаження вважається дата, вказана в ТТН; датою поставки - дату приймання металоконструкцій по кількості та якості в місці призначення (п.5.2, п.5.2.2, п.5.16 договору). Відповідальність сторін обумовлена в розділі 6 договору.
Відповідно до п.10.2 договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін. Строк дії даного договору - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
В подальшому, сторонами підписано також додаткові угоди та специфікації до договору №433У від 14.07.2011 р., що є невід'ємними його частинами, а саме:
- специфікацію №1 від 14.07.2011р, якою визначено замовлення на металоконструкції, їх кількість, ціну, порядок оплати та ін. (а.с.75);
- додаткову угоду №1 від 01.08.2011 р. (а.с.76) з додатком - специфікацією №1 (додатком до договору) від 01.08.2011 р. в новій редакції (а.с.77);
- специфікацію №2 від 30.09.2011 р. з новим замовленням на металоконструкції (а.с.78);
- додаткову угоду №2 від 25.04.2012р. щодо зміни банківських реквізитів постачальника (а.с.72) з додатком - специфікацією №3 від (додатком до договору) (а.с.73).
Як вбачається з поданих до справи видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт та довіреностей на отримання товаро-матеріальних цінностей (металоконструкцій) (а.с.79-97), протягом 2011 -2012 років (з вересня 2011 року) договір виконувався сторонами, зокрема, в частині поставки-приймання виготовленої продукції - металоконструкцій та передачі-приймання виконаних робіт.
При розгляді справи по суті суд виходив з того, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Так, відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.
Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Порядок укладення господарських договорів встановлений ст.181 Господарського кодексу України, ст.ст.638, 641 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 3 статті 180 вказаного кодексу передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору:
- умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості ( ч.4 цієї статті) ;
- ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними ( ч.5 цієї статті);.
- строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору ( ч. 7 цієї статті).
Договір №433 У на виготовлення та поставку продукції від 14.07.2011р. містить як обов'язкову істотну умову - предмет договору та містить найменування продукції (робіт ) та вказівку на те, що їх кількість визначається у специфікаціях ( додатках) до договору. Про якість продукції сторони домовились у розділі 5 договору.
Договір №433 У на виготовлення та поставку продукції від 14.07.2011р. містить як обов'язкову істотну умову - ціну договору, яка є фіксованою та зазначається в специфікаціях (додатках) до нього. Окрім того, у договорі передбачено, що ціна за одну тону металоконструкцій та, відповідно, вартість договору, підлягає уточненню сторонами після передачі затвердженої проектної документації.
Договір №433 У на виготовлення та поставку продукції від 14.07.2011р. містить наступну умову про строк його дії : "строк дії цього договору - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань ".
Як зазначено у ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Оскільки відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, зокрема, встановленими Цивільним кодексом України господарський суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення ( ч.2 цієї статті).
Відповідно до ч.1 статі 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами ( ч.1 ст. 252 ЦК України).
Початок перебігу строку та його закінчення визначаються ст.ст. 253 та 254 ЦК України.
З огляду на викладене, умову Договору №433 У на виготовлення та поставку продукції від 14.07.2011р. про строк його дії господарський суд оцінює критично.
Однак відповідно до ч.1 ст. 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
З врахуванням викладеного, господарський суд розцінює Договір №433 У на виготовлення та поставку продукції від 14.07.2011р. укладеним строком на один рік по 14.07.2012 року включно.
Для договорів підряду характерними є строки виконання роботи або її окремих етапів , які встановлюються у договорі ( ст. 846 ЦК України)
У частині 2 цієї статті обумовлено, що якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
У Договорі №433 У на виготовлення та поставку продукції від 14.07.2011р. сторони обумовили строки виконання робіт.
Висновки суду в частині строку дії цього договору по 14.07.2012 року включно додатково підтверджуються умовами п. 7 специфікації № 3 від 25.квітня 2012 року про те, що строк виготовлення і поставки всього об'єму продукції згідно цієї специфікації : до 16.05.2012 року (включно), тобто, в межах строку дії договору.
Одночасно суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Однією із загальних засад цивільного законодавства, якою є свобода договору (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України, ст.627 ЦК України). Приписами статті 628 ЦК України передбачено право сторін укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір) на умовах, визначених на розсуд сторін. Відповідно до ч.8 ст.181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним.
Однак підписавши 14.07.2011р. договір №433У та, в подальшому, додаткові угоди та специфікації до договору, що є невід'ємними частинами останнього, без будь-яких зауважень, позивач, у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами у повному обсязі. При цьому, відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору та внесення умов, які, на даний момент, за твердженням позивача, є для нього суттєвими.
Доводи позивача про те, що сторони не досягли згоди стосовно всіх суттєвих умов договору, а саме: стосовно предмету договору (кількості, номенклатури, асортименту давальницької сировини чи готової продукції, вартості сировини), стосовно якості сировини, готової продукції та конкретного способу виготовлення продукції, норми витрат матеріалу та строків повернення його залишку, відповідальності підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків, спростовується як змістом договору з додатковими угодами та додатками (специфікаціями) до нього, так і матеріалами справи, що свідчать про виконання умов спірного договору, а тому, такі доводи не ґрунтується на вимогах закону.
Отже, фактичні дії сторін свідчать про те, що договір було укладено. А визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.06.2011 р. № 3-58гс11.
Слід зазначити, також, що заявлена позивачем вимога про визнання договору №433У від 14.07.2011р. неукладеним не відповідає способам захисту прав, передбаченим ч.2 ст.16 ЦК України та іншими законами України.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Отже, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин та призводить до відновлення порушених прав або інтересів позивача щодо певного предмету спору.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору неукладеним, позивач фактично просить встановити певний юридичний факт. Водночас, заявлена позивачем вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав та не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановлення факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Спір про право цивільне розглядається нині господарським судом м. Києва у справі № 5011-6/12687-2012.
Таким чином, встановлення судом факту відсутності укладення договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору, проте, цей договір не може бути визнано неукладеним в судовому порядку шляхом задоволення відповідних позовних вимог, оскільки це суперечить ч.2 ст.16 ЦК України.
Відповідно до п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009р. вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України.
З урахуванням викладеного, у позові суд відмовляє.
Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-7, 33,43 , 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 12.11.12
Суддя Машевська О.П.
віддрук.прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (реком.)
3 - відповідачу ( на вимогу нарочним)