26 вересня 2012 р.Справа № 1613/2а-297/12
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Калитки О. М.
Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавської області на постанову Котелевського районного суду Полтавської області від 30.03.2012р. по справі № 1613/2а-297/12
за позовом ОСОБА_1
до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавської області третя особа: Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області
про визнання дій неправомірними та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,
19.03.2012 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до Котелевського районного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, в якому просив визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак Олени Вячеславівни неправомірною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №30148450 від 06.03.2012 року з примусового виконання виконавчого листа №1613/2-а-2869/11, виданого Котелевським районним судом Полтавської області 25.11.2011 року.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Котелевським районним судом Полтавської області видано виконавчий лист про зобов'язання Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2011 рік у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених раніше виплат, провадження по виконанню яких закінчено відповідно до постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак О.В. від 06.03.2012 року на підставі п.11 ч. 1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження''. Дії державного виконавця суперечать вимогам ст.5 Закону України "Про виконавче провадження", ч.5 ст.124 Конституції України, ст.19 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Постановою Котелевського районного суду Полтавської області від 30 березня 2012 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак О.В.
Скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак О.В. ВП №30148450 від 06.03.2012 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №1613/2-а-2869/11, виданого Котелевським районним судом Полтавської області 25.11.2011 року, про зобов'язання Центру по нарахуванню та здійснення соціальних виплат у Полтавській області виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2011 рік у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Котелевського районного суду Полтавської області від 30.03.2012р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.
Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, також просив розглянути справу без його участі.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.
Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 25 листопада 2011 року Котелевським районним судом Полтавської області видано виконавчий лист №1613/2-а-2869/11 про зобов'язання Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області виплатити виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2011 рік в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.9).
06.03.2012 року старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Приймак О.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №30148450 з виконання виконавчого листа №1613/2-а-2869/11, виданого 25.11.2011 року Котелевським районним судом Полтавської області (а.с.15).
Вказана постанова державного виконавця надіслана позивачу 13.03.2012 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті (а.с.16).
Відповідно до змісту оскаржуваної постанови державного виконавця, у зв'язку з тим, що відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області вжито вичерпних заходів примусового виконання рішення, у зв'язку з наявністю у боржника поважних причин невиконання судового рішення внаслідок відсутності коштів підстав для накладення штрафу підстави звернення до правоохоронних органів з подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відсутні, відповідно до п. 11 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №1613/2-а-2869/11, виданого 25.1 1.2011 року Котелевським районним судом Полтавської області про зобов'язання Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2011 рік в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплачених сум, було закінчене.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач всупереч ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» не вжив передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень.
Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що закриття виконавчого провадження є фактичною відмовою у виконанні судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.
Згідно з ч. З ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо виконати рішення без часті боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, регламентується главою 8 Закону України "Про виконавче провадження". Статтею 76 Закону визначено, що після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
У відповідності до ст. 87 Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону. Приписи даної норми конкретизовані в п. 8.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказ Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5.
Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого виконавчий документ постановою, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
Як свідчать письмові докази, державним виконавцем не було встановлено підстав для накладення штрафу та звернення до правоохоронних органів з поданням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності, у зв'язку з наявністю у боржника поважних причин невиконання судового рішення внаслідок відсутності коштів (а.с. 19).
Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Також, ч. 5 ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно з ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Згідно з п. 38 до рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року по справі "Жовнер проти України" державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.
У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З матеріалів справи не вбачається, що неможливість виконання судового рішення підтверджується будь-якими доказами, таким чином висновки державного виконавця про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження є необґрунтованими.
Також колегія суддів вважає за потрібне зазначити що, відповідно п.п. 29, З0, 31 рішення Європейського суду з прав людини від 13.07.2006 року по справі "Васильєв проти України", виконання рішень суду, в яких відповідачем є державні органи, можливо виконати, якщо державою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Українська правова система не наділяє ані суди, ані Державну виконавчу службу повноваженням скасовувати закон або примушувати державу вносити зміни до Закону "Про Державний бюджет". Відповідно навіть за умови, що національні суди змогли б прийняти відповідне рішення на користь заявника за його скаргою на дії виконавчої служби, виконання рішення щодо боржника все ще залишалося обов'язком держави. Отримавши рішення та виконавчий лист проти конкретного державного органу, заявники не зобов'язані порушувати, за своєю власною ініціативою, інші провадження проти різноманітних державних органів щодо своїх вимог. Заявник не був зобов'язаний звертатися до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
Відповідно до ст. 38 Закону України "Про виконавче провадження", передбачені наслідки закінчення виконавчого провадження. У разі закінчення виконавчого провадження скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачене цим Законом. Відтак, позивач позбавлений права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що закриття виконавчого провадження є фактично відмовою у виконанні судового рішення.
Також, згідно з ст. 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. До матеріалів справи не надано доказів звернення державного виконавця до суду із заявою із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Котелевського районного суду Полтавської області від 30.03.2012р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавської області залишити без задоволення.
Постанову Котелевського районного суду Полтавської області від 30.03.2012р. по справі № 1613/2а-297/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Калитка О. М.
Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О. М.