25 вересня 2012 р. Справа № 2029/2а-110/12
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Сіренко О.І.
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Харкова на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03.05.2012р. по справі № 2029/2а-110/12
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Харкова , Пенсійного фонду України
про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
05 січня 2012 року ОСОБА_1 (надалі- позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Харкова, Пенсійного фонду України, в якому просить:
- визнати незаконною відмову Пенсійного фонду України в призначенні та виплаті позивачу пенсії за віком до виїзду на постійне місце проживання за межі України;
- зобов'язати відповідачів призначити та виплатити позивачці пенсію за віком з 05.10.2011 року у відповідності до діючого законодавства України.
03 травня 2012 року постановою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова адміністратиний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Харкова, Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано неправомірною відмову Пенсійного фонду України від 27.10.2011 року ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Харкова призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з моменту звернення ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України за призначенням такої пенсії, тобто з 05.10.2011 року.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства, що діють в системі пенсійного забезпечення. Зокрема, вважає, що суд неправильно застосував рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, оскільки його дія поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 року. Натомість позивачка виїхала за межі України на постійне проживання до держави Ізраїль 05.06.1995 року. Крім того, на виконання вищезазначеного рішення Конституційного Суду України ще не прийнято постанову Кабінету Міністрів України про порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Відповідач також вказує, що позивачка ніколи не перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова та пенсію не отримувала.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження на підставі ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, прийшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 1958 року по 1995 рік постійно проживала на території м. Харкова та працювала на підприємстві Термоелектроремонт, Харківському заводі "Електромашина", Харківському заводі РТІ "Прогрес".
05.07.1995 року ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання в державу Ізраїль. Пенсія за віком позивачці не була призначена та не виплачувалась.
04.10.2011р. ОСОБА_1 у зв'язку з визнанням норми ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" неконституційною подала заяву до Пенсійного фонду України про розгляд питання щодо призначення та виплати пенсії за віком (а.с.16).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами, з 05.10.2011року, тобто з моменту звернення позивачки за призначенням пенсії за віком, та на підставі рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, порушується право позивача на отримання пенсії.
Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції неправомірним, виходячи з наступного.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.
Згідно ч.1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" N 1058-IV від 09.07.2003 року, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначені умови призначення пенсії за віком, зокрема, встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.
Як передбачено п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно ст. 44 Закону № 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до п. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 N 22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у 1995 році виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, до уповноваженого територіального органу Пенсійного фонду України до від'їзду з питання призначення пенсії за віком не зверталась. В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт досягнення позивачкою віку, який дає право на призначення пенсії за законодавством України, а також місце реєстрації або постійного проживання позивачки в межах території України.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Колегія суддів зазначає, що на даний час діючої угоди між Україною та Ізраїлем, яка б регулювала питання пенсійного (соціального) забезпечення громадян обох держав, немає.
Враховуючи викладене вище, а також керуючись нормами Закону України "Про загальнообов'язкове дежравне пенсійне страхування", колегія суддів приходить до висновку про відсутність законних підстав для призначення та виплати пенсії позивачці.
Посилання суду першої інстанції на норми ст. ст. 49, 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", колегія суддів вважає неправомірними.
Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"( в редакції, яка діяла в 2003р.) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняються на весь час проживання пенсіонера за кордоном. Відповідно до ст. 51 цього ж Закону( в редакції, яка діяла в 2003р.), під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
7 жовтня 2009 року Конституційний Суд України у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", вирішив: Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " від 09.07. 2003 року № 1058-ІУ.
З наведеного вбачається, що приписи ст. 49, 51 Закону №1058-IV застосовуються у тому випадку, якщо громадянин, який виїхав на постійне проживання за межі України, перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) та отримував пенсію.
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується позивачкою, за призначенням пенсії за віком до моменту виїзду за межі України на постійне проживання вона не зверталась, жодних виплат не отримувала.
З огляду на зазначене, постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Харкова задовольнити.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03.05.2012р. по справі № 2029/2а-110/12 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Харкова, Пенсійного фонду України про визнання неправомірною відмови та зобов'язання призначити та виплатити пенсію за віком - відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)Сіренко О.І.
Судді(підпис) (підпис) Любчич Л.В. Спаскін О.А.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: суддя Сіренко О.І.