03 жовтня 2012 р.Справа № 2а-1870/4601/12
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Калитки О. М.
Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної Податкової Служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2012р. по справі № 2а-1870/4601/12
за позовом Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної Податкової Служби
про скасування податкового повідомлення - рішення,
Позивач, Дочірнє підприємство "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі по тексту -позивач, ДП "Сумський облавтодор"), звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах (далі по тексту -відповідач, ДПІ в м. Сумах), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000152260/0/10753 від 07.05.2012 року.
- стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 19 липня 2012 року адміністративний позов Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Суми №0000152260/0/10753 від 07.05.2012 року.
Стягнуто з Державного бюджету України (шляхом списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Сумах (м. Суми, Покровська площа, 2) на користь Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м. Суми, вул. Роменська, 79/2, код 31931024) судовий збір в розмірі 1917 грн. 73 коп .
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2012р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.
Позивач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.
Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 17.04.2012 р. ДПІ в м. Сумах проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП "Сумський облавтодор" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ НВФ "Керол" та їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень 2011 р.
За підсумками перевірки складено акт №328/226/31931024/12 від 18.04.2012 р. (а.с. 7-13).
07.05.2012 р. ДПІ в м. Сумах на підставі вищезазначеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №000152260/0/10753, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 191773 грн., з яких: 153418 грн. - за основним платежем та 38355 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.14).
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність в повному обсязі реальності господарської операції з придбання товарно-матеріальних цінностей, встановлено факт сплати позивачем у ціні придбаного товару податку на додану вартість, а також наданими первинними документами спростовано доводи відповідача щодо зафіксованих актом перевірки порушень.
Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позивачем виконані передбачені законом умови для набуття права на відповідне формування валових витрат, податкового кредиту та визначення сум податків і має належне документальне підтвердження цьому.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Підставою прийняття оскаржуваного рішення є внесення запису до ЄДР про відсутність за місцем знаходження ТОВ "НВФ "Керол".
Як свідчать письмові докази, 14.10.2008 року TOB НВФ "Керол" укладено договір із позивачем №14/10-2 на придбання бітуму та ПММ в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в рахунках-фактурах та видаткових накладних. (а.с. 18-19).
На підтвердження реальності господарської операції позивачем надано видаткові накладні: № РН-0000049 від 15.09.2011р., № РН-0000050 від 15.09.2011р.; податкові накладні № 44 від 15.09.2011р., № 45 від 15.09.2011р. (а.с. 20-22.).
Перевезення бітуму здійснювалося залізничним транспортом, що підтверджується наданою залізничною накладною (а.с. 23).
В подальшому придбаний бітум був використаний у власній господарській діяльності позивача, а саме для виготовлення асфальту Зазначені доводи представника позивача підтверджується наданими до суду актами заготівки та переробки матеріалів, матеріальними звітами, актами прийняття виконаних робіт (а.с. 44,53).
Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, про реальність здійснених господарських операцій між TOB НВФ "Керол" та позивачем щодо поставки бітуму .
Твердження відповідача про відсутність реальних господарських операцій в спірних правовідносинах між позивачем та його контрагентом у зв'язку з внесенням у 2012 році запису до ЄДР про відсутність за місцем знаходження ТОВ "НВФ "Керол", не підтвердженні жодними доказами, та не надані ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок та встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Варто зауважити, що для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.
Зазначена позиція знайшла своє відображення в Постанові пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ", в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Відповідачем не було надано до суду першої інстанції достатніх доказів про наявність умислу у позивача на завдання шкоди інтересам держави, шляхом ухилення від сплати податків, висновки про нікчемність правочину було зроблені ним необґрунтовано та передчасно.
Таких доказів не було надано і до суду апеляційної інстанції.
Згідно ст. 239 Господарського кодексу України визначені види адміністративно-господарських санкцій, серед яких і стягнення зборів (обов'язкових платежів).
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити з загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності складу правопорушення. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між правопорушенням та його наслідками.
Враховуючи викладене, позивач міг бути необізнаний про вчинення порушень в сфері господарської діяльності з боку посадових осіб його контрагентів, при цьому належним чином виконувати свої зобов'язання за угодою.
Таким чином, до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції з вищезазначених підстав, доки не буде доведено, що його дії були направлені на порушення законодавства в сфері здійснення господарської діяльності, зокрема щодо справляння податків та інших обов'язкових платежів.
Також, відповідачем не надано доказів, саме щодо того, що дії позивача були направлені на порушення законодавства в сфері здійснення господарської діяльності, зокрема щодо справляння податків та інших обов'язкових платежів, а тому посилання представника відповідача на зазначені обставини справи є безпідставними.
Відповідно до п. п. п. а) п. п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
У відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Змістом п.п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями .
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Тобто, видана позивачу податкова накладна його контрагентом, це і є перша подія, і яка підтверджує факт придбання товару (робіт, послуг).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що ТОВ "НВФ "Керол" реалізував бітум та передавав право на розпорядження товарами (своїм) у власність позивачу на підставі договору купівлі - продажу, який передбачає право власності на такий товар, тому, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про правомірність включення позивачем сум ПДВ до податково го кредиту за вересень 2011 року по господарським операціям із ТОВ "НВФ "Керол".
Отже, з огляду на реальність вчинення зазначеної угоди між позивачем та ТОВ "НВФ "Керол", податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Суми №0000152260/0/10753 від 07.05.2012 року, винесене з порушенням вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.
Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень -рішень, що є предметом оскарження позивачем.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням встановленого, колегія суддів вважає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не кореспондуються з вимогами ч.2 ст. 19 Конституції України.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Постанова Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2012 р. по справі
№ 2а-1870/4601/12 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись із судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної Податкової Служби залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.07.2012р. по справі № 2а-1870/4601/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Калитка О. М.
Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О. М.