25 жовтня 2012 року м. Київ К-1626/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду
у справі № 7/294
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва
про визнання нечинним податкового повідомлення -рішення
Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення -рішення № 0006201704/1 від 27.11.2007.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2008 позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2009 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2008 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем проведено виїзну документальну перевірку позивача з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності та складено акт №798/17-4-НОМЕР_1 від 26.10.2007.
За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення -рішення № 0006201704/1 від 27.11.2007, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 88171, 50 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за період з травня 2006 року по жовтень 2006 року суму податку на додану вартість у розмірі 58781 грн. не підтверджену документально.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
З аналізу положень чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що податкова накладна вважається дійсною, якщо виписана від імені особи платника податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 6.2 Порядку податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору перевезення вантажу б/н від 01.06.2006 співпрацювала з постачальником -ПП „Комбудсервіс" та якому було оплачено послуги на загальну суму 352687, 74 грн.
Для співпраці з ПП „Комбудсервіс", ОСОБА_3 витребувала ксерокопію свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ НОМЕР_2 від 26.06.2003, завіреною мокрою печаткою ПП „Комбудсервіс" та мав індивідуальний податковий номер НОМЕР_3.
Позивачем було отримано податкові накладні від ПП „Комбудсервіс" та віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 58781 грн.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивач не був проінформований, що контрагент був знятий з податкового обліку платників податку на додану вартість в 2006 році.
На той період часу інформація стосовно реєстрації платника податку на додану вартість була недоступна.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1.12.2009 у справі № 7/294 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2009 у справі № 7/294 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко