16 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/53212/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 у справі № 2а-2334/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство звернулося до суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції, у якій просить визнати неправомірними та скасувати податкове повідомлення -рішення від 03.02.2012 № 000772302, яким позивачу визначено грошове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 1 066 361,00 грн.
Судом першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що висновки податкового органу щодо заниження ПДВ, викладені в акті, є безпідставними, оскільки господарські операції підтверджені належними первинними документами, оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, на підставі яких позивачем правомірно сформовано податковий кредит. При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що приймаючи оспорюване податкове повідомлення -рішення, Державна податкова інспекція виходила з того, що позивачем було порушено ст. 185, пункти 198.3, 198.6 ст.198, пункти 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.
Передумовою визначення грошового зобов'язання з ПДВ у цій справі були договір на поставку товару від 19.05.2011, укладений між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Моккано"), відповідно до якого продавець, як платник податку здійснює операцію з постачання товарів, що є об'єктом оподаткування відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України, а покупець (позивач) здійснює операцію з придбання товарів, що є об'єктом оподаткування. В межах виконання договору протягом червня -липня 2011 року відбулася поставка товару, що підтверджено видатковими накладними та виписаними ТОВ "Моккано" податковими накладними на користь позивача, а позивачем здійснена часткова оплата за отриманий товар, у тому числі ПДВ. Ці операції визнані податковим органом як недійсні. При цьому податковий орган свою позицію обґрунтовує відсутністю можливості провести зустрічну перевірку контрагента позивача внаслідок процесу встановлення місця знаходження юридичної особи, про що складено відповідний акт, та висновком НДКЦ від 08.11.2011, який вказує на те, підпис від імені директора СП ТЗОВ "І.А.С. АЕРО СИСТЕМЗ ІНТЕР, ЛТД" на податкових накладних, виданих на користь контрагента позивача - ТОВ "Моккано", виконаний не особисто директором, а іншою особою.
Так, правила формування податкового кредиту визначені ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПКД).
З аналізу норм ПКУ вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства (статті 198, 201 ПКУ).
Судами встановлено, що керуючись положенням ст. 198 ПКУ, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих контрагентом (ТОВ "Моккано"). На час здійснення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрован у ЄДР та мав спеціальну податкову правосуб'єктність. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. Також платник ПДВ (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів у ланцюгу.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, одержаних з дотриманням закону доказах.
При вирішенні справи у судах попередніх інстанцій податковий орган не довів те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином.
Обов'язковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином.
У разі виконання своїх обов'язків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.
Як встановлено судами, зобов'язання за договором від 19.05.2011, укладеним між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Моккано"), виконувались сторонами належними чином.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем таких доказів надано не було.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції відхиляє доводи Державної податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 у справі № 2а-2334/12/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К Голубєва
А.О. Рибченко