18 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/16971/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Островича С.Е.
Степашка О.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, Управління Державного казначейської служби у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.02.2012
у справі № 2а-9876/11/1270
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Транспеле"
до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську,
Головного управління Державного казначейства України в Луганській
області
про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення суми
бюджетного відшкодування з податку на додану вартість
Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія „Транспеле" звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про скасування податкового повідомлення -рішення № 0000682360 від 21.10.2011, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2011 року у сумі 278280 грн.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2011 позовні вимоги задоволено, скасоване податкове повідомлення -рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську № 0000682360 від 21.10.2011, стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Транспеле" бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за липень 2011 року у сумі 278280 грн.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.02.2012 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2011 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідачі оскаржили їх в касаційному порядку.
В скарзі просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційні скарги вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за липень 2011 року та складено акт № 716/23-616/13378964 від 20.10.2011.
За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000682360 від 21.10.2011, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 278280 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за липень 2011 року на суму 278280 грн. виходячи з того, що по основним постачальникам позивача за червень 2011 року: ТОВ „Золотий Екватор", ТОВ „НК Артеміда ЛТД", ТОВ „ЛАА ТРАНС" не можливо підтвердити сплату податку на додану вартість, у зв'язку з наявністю підприємств з другої ланки господарських операцій, які мають ризиковий стан.
Підпунктами 14.1.18 ст. 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Приписами підпунктів 14.1.181 ст. 14, п. 198.3, 198.6 ст. 19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Пунктом 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказано, що платник податку зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
З наведених вище норм вбачається, що обов'язковою умовою отримання права покупця (замовника) на податковий кредит є наявність первинних бухгалтерських та податкових документів.
При цьому, законодавець не пов'язує право покупця на податковий кредит з підтвердженням сплати його постачальниками податку на прибуток та податку на додану вартість до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем, у тому числі внаслідок ухилення від сплати, в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупця.
Зі змісту Глави 11 та пп. 4.1.1 п. 4.1. ст. 4 ПК України вбачається, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ „Золотой Екватор", ТОВ „НК Артеміда ЛТД", ТОВ „ЛАА ТРАНС", з яким позивач мав господарські правовідносини та які були постачальниками товарів (робіт, послуг), що підтверджується договорами купівлі-продажу, договорами поставки, фактичним надходженням, оприбуткуванням та використанням товару позивачем у власній господарській діяльності підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактурами, актами приймання-передачі товару.
На момент здійснення відповідних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Також, судами попередніх інстанцій підтверджено реальність господарських операцій з контрагентами, по яким відповідачем було зменшено суму бюджетного відшкодування за липень 2011 року.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції, стосовно того, що порушення норм податкового законодавства контрагентами позивача породжує наслідки саме для цих підприємств, а тому не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Касаційні скарги Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, Управління Державного казначейської служби у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.02.2012 у справі № 2а-9876/11/1270 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційні скарги Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, Управління Державного казначейської служби у м. Луганську відхилити.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.02.2012 у справі № 2а-9876/11/1270 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.О. Федоров
Судді С.Е. Острович
О.І. Степашко