"30" жовтня 2012 р.Справа № 5017/1824/2012
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Михайлова М.В.
суддів Ярош А.І., Мацюри П.Ф.
(Склад судової колегії змінений розпорядженням голови суду від 30.10.2012 року № 870)
При секретарі Мікулі К.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Яцук Є.В., за довіреністю;
від відповідача: Свириденко Д.І., за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Істек"
на рішення господарського суду Одеської області від 03 серпня 2012 року
у справі № 5017/1824/2012
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Істек", м. Донецьк, вул. Майська, 66
до Державного підприємства „Одеська залізниця", м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19
про: стягнення 8 062, 15 грн.,-
У червні 2012 року ТОВ „Істек" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ДП „Одеська залізниця" про стягнення 8062,15 грн.
Відповідач надав відзив на позов від 18.07.2012р., в яких просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Рішенням господарського суду Одеської області від 03 серпня 2012 року по справі № 5017/1824/2012 (суддя Оборотова О.Ю.) в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Істек" звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 03 серпня 2012 року по справі № 5017/1824/2012 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, та порушив норми матеріального та процесуального права.
30.10.2012 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення та розписки.
Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, було правильно встановлено господарським судом та перевірено в ході апеляційного перегляду, відповідно до Договору №ПР/М 10460/НЮп про організацію перевезень вантажів по залізницях України від 21.06.2010 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "УПІ-Магістраль" та Державним підприємством "Придніпровська залізниця", ТОВ "УПІ-Магістраль" виступило замовником на перевезення зерна кукурудзи (вантаж) зі станції відправлення Вільнянськ Придніпровської залізниці призначенням станція Херсон-Порт Одеської залізниці (одержувач- ДП "Херсонський морський торговий порт" для ТОВ "Акватаурус"), а Придніпровська залізниця зобов'язалась здійснити якісне і своєчасне перевезення вантажу у відповідності ЗУ "Про залізничний транспорт".
08 листопада 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „ІСТЕК" та ПрАТ „Донецьксталь" - металургійний завод" було укладено контракт №96/01/24673дс, за яким ТОВ „ІСТЕК" зобов'язалося продати, а ПрАТ „Донецьксталь" - металургійний завод" придбати коксову продукцію - горішок коксовий.
Згідно пунктам 3.1., 4.1. контракту ціна на товар встановлюється у специфікаціях, а поставка здійснюється на умовах СРТ залізниця станція порту перевалки (ІНКОТЕРМС 2000).
Відповідно до специфікації від 08.11.2011р. №1 до контракту ТОВ „ІСТЕК" повинно було поставити товар на умовах СРТ залізнична станція Ізмаіл (експ) Одеської залізниці (п.8 Специфікації) за ціною 2284,85грн. без ПДВ за 1 тону сухої ваги. Вантажеотримувач - ДП „Ізмаільский морський торгівельний порт".
На виконання наведених контрактних зобов'язань, 05.12.2011 ТОВ „ІСТЕК" за накладною №51787075 поставило Покупцю сьома вагонами 194400 тон. горішка коксового. У графі 7 накладної зазначено, що товар навантажено шапкою і промарковано вапном по всій площі вагону, тара перевірена. По путі прямування на станції Знам'янка Одеської залізниці було складено комерційний акт від 10.12.2011р. АА №021905/1296/403, згідно якого у вагоні №67889147 на поверхні вантажу мається воронкоподібне заглиблення зліва за ходом на 5-6 люками довжиною 2500мм, шириною 2000мм, глибиною 1000 мм, просипання вантажу відсутнє, щілини закладені дошками і паклею, в вагоні глухі торцеві стінки, інші люка щільно закриті, на поверхні вантажу маркування відсутнє, зважування вагона здійснено 10.12.2011р. на 150 тонних вагонних вагах ст. Знам'янка, різниця ваги нетто проти документу зафіксовано недостачу 4200 кг. Згідно відмітки станції призначення Ізмаїл (експ), у розділі „Є" вказаного комерційного акту розбіжностей не виявлено.
Вантажоодержувач ДП „Ізмаїльський морський торгівельний порт" передав своє право на пред'явлення претензії та позову за даним перевізенням ТОВ „Істек" вантажовідправнику, про що зроблено переуступний напис на накладній від 05.12.2011р. №51787075.
Згідно п.п. 1, 2, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Частиною 2 ст. 306 ГК України визначено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством (ч.ч.2, 3 ст. 308 ГК України).
Статтею 924 Цивільного кодексу України визначено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (п. 129 Статуту Залізниць України).
Пунктом 110 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Згідно ст.127 Статуту залізниць України залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.
Частиною 3 п. 32 Статуту Залізниць України визначено, що відправник зобов'язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов.
Відповідно до п. 113 Статуту залізниць України за незбереження (втрату, недостачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, залізниця несе відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що недостача виникла з незалежних від неї причин.
Згідно з пунктами 114, 115 Статуту залізниць України, залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну, вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером.
Пунктом 131 Статуту залізниць України встановлено, що претензії або позови, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу.
Відповідно пункту 130 Статуту залізниць України право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають, зокрема у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу: одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.
Пункт 133 Статуту залізниць України передбачає виняткове право вантажоодержувача передати право на пред'явлення претензій та позовів до перевізника вантажовідправнику або уповноваженій особі, яка буде виступати від імені вантажоодержувача. Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на накладній, а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.
Відповідно до п.32 Статуту Відправник зобов'язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов. Перелік вантажів, перевезення яких допускається на відкритому рухомому складі, встановлюється Правилами перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених Наказом Мінтрансу України від 20.08.2001 №542.
Згідно пунктам 5, 6, 8 зазначених Правил поверхня вантажу у всіх випадках розрівнюється і ущільнюється; на поверхню вантажу наноситься захисне маркування. Відповідно до параграфу 19 розділу 1 Технічних умов розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі (далі - Технічні умови) правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця. Це означає, що у випадку не відповідності завантаження вантажу зазначеним умовам станція відправлення просто не прийме вагон до перевезення. Водночас вагон №67889147 було прийнято до перевезення станцією відправлення, було видано накладну №51787075, де зазначено про те, що вантаж промарковано по всієї поверхні. Таким чином, ТОВ „Істек" передав, а перевізник прийняв вагон для перевезення (п.23 Статуту) у належному як комерційному так і технічному стані з повним додержанням п.32 Статуту.
В той же час, як вже зазначалося вище, в розділах „І", „Д" комерційного акту від 04.12.2011 АА №057431/175/394 зазначено, що на поверхні вантажу мається воронкоподібне заглиблення зліва за ходом на 5-6 люками довжиною 2500мм, шириною 2000мм, глибиною 1000мм.; просипання вантажу відсутнє; щілини закладені дошками і наклею; в вагоні глухі торцеві стінки, інші люка щільно закриті; на поверхні вантажу маркування відсутнє; зважування вагона здійснено 10.12.2011 на 150 тонних вагонних вагах ст. Знам'янка; різниця ваги нетто проти документу в сторону зменшення на 4200кг.
Наведене свідчить, що недостача виникла саме під час перевезення, оскільки стан вантажу виявився відмінним від того, в якому він був зданий до перевезення, а отже саме за вини перевізника.
Судова колегія погоджується з посиланням господарського суду на ст. 909 ЦК України, ст. 306 ГК України, ст. 6 Статуту залізниць України, п.1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644 та висновком суду першої інстанції, що розрахунок нестачі коксового горішку, що підлягає відшкодування з урахуванням норми нестачі передбаченої п. 27 Правил видачі вантажів -2 % від маси „нетто" товару зазначеної в перевізних документах, з перерахунком в суху вагу згідно з даними сертифікату якості від 05.12.2011р. №1972, а отже заборгованість відповідача перед позивачем складає 8062,15грн.
Щодо застосування судом першої інстанції строку позовної давності, то судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Відповідно до ст. 26 Закону України „Про залізничний транспорт" порядок пред'явлення і розгляду претензій та позовів визначаються Статутом залізниць України. Згідно Статуту залізниць України передбачено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 Статуту, зокрема, з дня встановлення обставин, що спричинили подання позову.
Строк подання претензії або звернення до суду по даній справі спливав не 10.06.2012р, тобто вихідний день - неділя., як було зазначено в рішенні господарського суду, а 11.06.2012 року, тобто наступний робочий день, оскільки комерційний акт серії АА №021905/1296 було складено 10.12.2011р.
В той же час, як вбачається із дати позовної заяви, вона була складена саме 11.06.2012 року. Крім того, 23.10.2012 року позивачем було надано до апеляційного господарського суду оригінали фіскальних чеків, що є додатками до цінного листа на підтвердження відправки даного позову до господарського суду та відповідачу саме 11.06.2012 року.
Суд першої інстанції помилково не дослідив належним чином, коли саме було відправлено позовну заяву та передчасно зазначив, що позивач пропустив строк для звернення із позовом, оскільки з наявного в матеріалах справи опису -вкладення не можливо чітко встановити дату відправки, тому суд першої інстанції повинен був належним чином дослідити цей факт, який є суттєвим для вирішення даного спору по суті.
Посилання відповідача на той факт, що судом неодноразово витребувались необхідні документи є безпідставним, оскільки в ухвалах господарського суду від 20.06.2012 року та 23.07.2012 року було зобов'язано позивача надати оригінал чи засвідчену належним чином копію квитанції про направлення позовної заяви на адресу відповідача, що є зовсім іншою процесуальною дією, тобто дотримання вимог ст.ст. 54, 57 ГПК України, а не квитанцію чи фіскальний чек з вказаною датою про направлення позовної заяви саме до господарського суду, тобто встановлення точної дати звернення із позовом до господарського суду.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6"Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Однак судова колегія зауважує на наступному. Провадження у справі було порушено 20.06.2012 року, тобто 2-х місячний термін на розгляд господарської справи відповідно до ст. 69 ГПК України спливав 20.08.2012 року. В той же час господарський суд, відклавши справу ухвалою від 23.07.2012 року на 03.08.2012 року, знов таки не витребував суттєвих для вирішення справи документів. В судове засідання 03.08.2012 року позивач не з'явився, а суд першої інстанції прийняв рішення без повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Посилання відповідача про існування чисельності господарських справ, а отже неможливості встановлення саме до якої з них відносяться надані позивачем фіскальні чеки, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються пунктом 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 №1155 (чинним станом на 21.07.2008р.), яким встановлено, що про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення (поштового переказу) відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
З аналізу вищенаведених положень Правил надання послуг поштового зв'язку, вбачається, що наявні в матеріалах справи розрахункові документи (фіскальні чеки) є належним доказом надсилання позивачем позовної заяви саме по даній справі, крім того, що відправник в даному випадку оформив опис вкладення поштового відправлення, який був доданий до вищенаведених чеків, а сумніву щодо їх достовірності і відношення саме до позову по даній справі у судової колегії не виникло.
Отже судова колегія доходить до висновку, що позивач звернувся із позовної заявою саме 11.06.2012 року, тобто з дотримання строків, передбачених діючим законодавством, і жодним чином даний строк не пропустив.
Таким чином судова колегія доходить до висновку, що в процесі розгляду справи відповідачем не було доведено належним чином своєї правової позиції та не було надано документальних доказів у відповідності до ст.ст. 4-3, 22, 32-34 ГПК України, які б підтвердили позицію відповідача у будь - якій частині, а надані докази не є такими, що в розумінні вищезазначених статей підтверджують обставини, на які посилається відповідач.
Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції не повністю відповідають обставинам справи та в деяких випадках засновані на припущеннях.
Всі інші зауваження, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів не приймає до уваги з підстав викладених вище.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду скасування, а позов задоволенню.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Істек", м. Донецьк, на рішення господарського суду Одеської області від 03 серпня 2012 року по справі № 5017/1824/2012 задовольнити, рішення господарського суду скасувати.
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства „Одеська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Істек" 8062, 15 грн. заборгованості, 1641, 00 грн. витрат на судовий збір, 804, 75 грн. витрат на судовий збір за розгляд апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписаний 05 листопада 2012 року.
Головуючий суддя: М.В. Михайлов
Суддя: А.І. Ярош
Суддя: П.Ф. Мацюра