01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
23.01.2012 № 51/227
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Федорчука Р.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Ткаченка Б.О.
секретар судового засідання: Криворотько В.В.,
за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 23.01.2012 року,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрсервісбуд» на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року,
у справі № 51/227 (головуючий суддя - Пригунова А.Б., судді - Ягічева Н.І.,
Івченко А.М.)
за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:
1. Фонду державного майна України,
2. Міністерства охорони здоров'я України,
до 1. закритого акціонерного товариства «Лікувально-оздоровчих закладів
профспілок України «Укрпрофоздоровниця»,
2. товариства з обмеженою відповідальністю «Кармен-Інвест»,
3. товариства з обмеженою відповідальністю «Патра»,
4. товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче
підприємство «Укрсервісбуд»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні
відповідача:
1. Федерація профспілок України,
2. Дочірнє підприємство «Санаторій імені першого травня» закритого
акціонерного товариства «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок
України «Укрпрофоздоровниця»,
про визнання недійсним договору, витребування майна та зобов'язання
повернути майно,
24.06.2011 року заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до закритого акціонерного товариства «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», товариства з обмеженою відповідальністю «Кармен-Інвест», товариства з обмеженою відповідальністю «Патра», товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрсервісбуд» про визнання недійсним договору, витребування майна та зобов'язання повернути майно.Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року позовні вимоги заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі: Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України задоволено в повному обсязі.
Визнано недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2004-19 купівлі-продажу майнового комплексу загальною площею 1 714, 90 кв.м. по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві укладений 25.05.2004 р. між ЗАТ «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «Кармен-Інвест».
Визнано право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, що знаходиться за адресами: вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн. а саме: адмінбудівлю 2-х поверхову під літерою «А» загальною площею 412, 00 кв.м., будівлю гаражу під літерою «В» загальною площею 149, 50 кв.м., будівлю столярної майстерні під літерою «Д» загальною площею 122, 20 кв.м., вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн., а саме: будівлю складу під літерою «И» загальною площею 12, 00 кв.м., будівлю складу (запчастин) під літерою «З» загальною площею 165, 70 кв.м., літній павільйон-майстерня під літерами «Г,Г» загальною площею 287, 80 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літерою «Б» загальною площею 139, 30 кв.м., будівлю ангару під літерою «Ж» загальною площею 426, 40 кв.м.
Витребувано у власність держави Україна в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння ТОВ «Патра» нерухоме майно, що знаходиться вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. та вартістю 820 000, 00 грн. а саме: адмінбудівлю 2-х поверхову під літерою «А» загальною площею 412, 00 кв.м., будівлю гаражу під літерою «В» загальною площею 149, 50 кв.м., будівлю столярної майстерні під літерою «Д» загальною площею 122, 20 кв.м. та з незаконного володіння ТОВ «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд» нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. та вартістю 1 525 000, 00 грн., а саме: будівлю складу під літерою «И» загальною площею 12, 00 кв.м., будівлю складу (запчастин) під літерою «З» загальною площею 165, 70 кв.м., літній павільйон-майстерня під літерами «Г,Г» загальною площею 287, 80 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літерою «Б» загальною площею 139, 30 кв.м., будівлю ангару під літерою «Ж» загальною площею 426, 40 кв.м.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Укрсервісбуд» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 03.10.2011 року у справі № 51/227 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимоги позивачів.
В своїх доводах апелянт посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи, а саме на думку скаржника у справі відсутні докази належності спірного майна державі, судом не витребувано необхідні докази та безпідставно поновлено строк позовної давності прокуророві.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2011 року по справі № 57/227 прийнято до провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрсервісбуд» і призначено розгляд справи у судовому засіданні.
У зв'язку з перебуванням судді Лобаня О.І. на лікарняному розпорядженням секретаря судової палати змінено склад суду та призначено наступний склад судової колегії: головуючий суддя Федорчук Р.В., судді Ткаченко Б.О., Тарасенко К.В.
Представники відповідачів 1, 3, 4, третіх осіб 1,2, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надали письмові пояснення, в яких підтримали доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Прокурор, представники позивачів 1, 2, в судових засіданнях надали свої пояснення, в яких заперечили проти доводів, що викладені відповідачем-4 в апеляційній скарзі і просили рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача 2 в судові засідання не з'являвся, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судових засідань був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3.6 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.
З врахуванням викладеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку про те, що представники відповідача 2 про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, та вважає за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача
В судовому засіданні 23.01.2012 року колегією суддів Київського апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Постановою Ради Міністрів Української РСР № 433 від 17.04.1956 року зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР прийняти від профспілкових організацій та інших міністерств, відомств перелічене в додатку майно (в т.ч. санаторій Першого Травня в місті Києві (Пуща-водиця).
Постановою Ради Міністрів Української РСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» від 23.04.1960 року № 606 зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР передати до 01.05.1960 року Українській республіканській раді профспілок всі діючи госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього управління. Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно.
У переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР (додаток № 1 до постанови Ради Міністрів Української РСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» від 23.04.1960 року № 606) в тому числі значиться санаторій ім. Першого Травня.
Постановою Президії Ради Всезагальної Конфедерації професійних спілок СРСР № 2-1а від 18.11.1990 року затверджено договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990 року, укладений між Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, відповідно до умов якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено майно (згідно із переліком, в т.ч. санаторій ім. Першого Травня (м. Київ) (т. 2 а.с. 41).
22.11.1991 року постановою Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України № II-II-I вирішено створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (т.1, а.с. 33).
Рішенням Виконкому Ленінської районної ради міста Києва від 23.12.1991 року № 971 зареєстровано Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця», правонаступником якого є ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
Відповідно до постанови Президії Незалежних професійних спілок України № II-II-I від 22.11.1991 року Федерація незалежних профспілок України передала, а АТ лікувально-оздоровчих установ профспілок України «Укрпрофоздоровниця» прийняло майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об'єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі і сумі згідно додатку (в т.ч. санаторій ім. Першого Травня), про що був складений акт прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України від 24.01.1992 року (т.2, 45).
Рішенням загальних зборів ЗАТ «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» № 1/2 від 17.09.2003 року дозволено продаж основних фондів дочірнього підприємства «Санаторій ім. Першого Травня», розташованих на земельній ділянці по вул. Юнкерова Миколи, 37 у місті Києві (т.1, а.с. 27 ).
23.12.2003 року Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна» від 22.12.2003 р. № 1475-В, видано свідоцтво про право власності ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на майновий комплекс санаторія по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 714, 90 кв.м. Серії МК № 010008031 (т.1, а.с.28-29).
25.05.2004 року між ЗАТ «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та ТОВ «Кармен-Інвест» укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу № 8000109/2004-19, за умовами якого відповідач 1 зобов'язався продати, а відповідач 2 - прийняти та оплатити об'єкт нерухомого майна -майновий комплекс -санаторій, розташований по вул. Юнкерова Миколи, 37 у місті Києві загальною площею 1 714, 90 кв.м., який складається з двоповерхової адмінбудівлі під літ. «А» загальною площею 412, 00 кв.м., будівлі складу під літ «И» загальною площею 12, 00 кв.м., будівлі складу (запчастин) під літ. «З» загальною площею 165, 70 кв.м., літнього павільйону майстерні під літ. «Г, Г» загальною площею 287, 80 кв.м., будівлі столярної майстерні під літ. «Д» загальною площею 122, 20 кв.м., адмінбудівлю № 2 під літ. «Б» загальною площею 139, 90 кв.м., будівлі гаражу під літ. «В» загальною площею 149, 50 кв.м., будівлі ангару під літ. «Ж» загальною площею 426, 40 кв.м. Вартість об'єкту продажу, відповідно до п. 2.1. договору, становить 2 041 200, 00 грн. (1т., 22-26 а.с.).
Відповідно до п. 5.1. договору право власності у ТОВ «Кармен-Інвест» на об'єкт нерухомості, що відчужується за цим договором виникає з моменту державної реєстрації договору у відповідному державному органі.
25.05.2004 року договір купівлі-продажу майнового комплексу № 8000109/2004-19 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстровано в реєстрі за № 1592 (т.1, а.с.26).
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Судова колегія вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що станом на момент передачі спірного майна до сфери управління Міністерства охорони здоров'я Української РСР відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР № 433 від 17.04.1956 року так і станом на момент передачі у безоплатне відання Української республіканської ради профспілок (постанова Ради Міністрів Української РСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» від 23.04.1960 року № 606) чинне законодавство не передбачало існування такого різновиду соціалістичної власності, як право власності профспілок, а відтак - право власності Української республіканської ради профспілок на спірне майно не могло виникнути до 01.01.1964 року. Саме 01.01.1064 року набрав чинності ЦК Української РСР від 18.07.1963 року яким було закріплено власність профспілкових організацій, що знайшло своє відображення і Конституції Української РСР від 20.04.1978 року.
Відповідачами під час розгляду справи місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів на підтвердження передання спірного майна (в оперативне управління чи господарське відання) профспілкам та, зокрема Українській республіканській раді профспілок після закріплення у 1964 році на законодавчому рівні форми власності профспілок.
Отже місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що на момент створення Закритого акціонерного товариства «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (23.12.1991 року) спірне майно знаходилося в державній власності, а відтак - могло бути відчужене (в т.ч. шляхом внесення до статутного капіталу юридичної особи) виключно власником (ст. 225 Цивільного кодексу УРСР, ст. 4 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 року № 697-ХІІ), тобто держави в особі уповноваженого органу.
Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» від 05.11.1991 року № 311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради Української РСР від 08.12.1990 року «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», від 26.03.1991 року «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність», затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) та встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Проте спірне майно не відносилось до майна яке підлягало передачі до комунальної власності, внаслідок чого залишилось у державній власності.
Крім того відповідачами до суду, як місцевого так і суду апеляційної інстанції, не подано доказів надання уповноваженим державним органом згоди на відчуження спірного майна шляхом його внесення до статутного капіталу відповідача 1, а отже відповідно до ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України «Про власність» (чинних на момент внесення майна до статутного капіталу) відсутні підстави вважати таке майно правомірно набутим Закритим акціонерним товариством «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Зазначені обставини також підтверджується поясненнями представника Фонду державного майна України, наданими під час судових засідань.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне майно є державною власністю, та вибуло з володіння держави з порушенням наведених норм законодавства поза волею держави в особі органу уповноваженим управляти ним (Фонду державного майна України).
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові, відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з ч. 1 ст. 349 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) право власності припиняється, зокрема, у разі відчуження власником свого майна.
У відповідності до ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Положеннями ст. 388 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Зо огляду на вказані норми законодавства та враховуючи відсутність у відповідача 1 прав на відчуження спірного майна, також недотримання процедури відчуження спірного майна при укладанні договору купівлі-продажу майнового комплексу від 25.05.2004 року № 8000109/2004-19 місцевий господарський суд підставно визнав вказаний договір недійсним.
Також задовольняючи позовні вимоги прокурора про визнання права власності на спірне майно за державою в особі позивача 1 місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність для цього підстав передбачених ст. 392 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи право власності на нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 683, 70 кв.м. зареєстровано за ТОВ «Патра», а право власності на нерухоме майно, що знаходиться по вул. Юнкерова, 37 у місті Києві загальною площею 1 031, 20 кв.м. за реєстровано за ТОВ «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд», що підтверджується довідкою Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» № 28992 (И-2011) від 15.06.2011 року.
Положеннями ст. 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду , що власником спірного майна, а саме - державою в особі органу уповноваженого управляти державним майном, яким виступає Фонд державного майна України, відповідачу 1 - продавцю майна за спірним договором - таке майно у власність не передавалось, як і не надавалось згоди на його відчуження, отже - майно вибуло із володіння держави поза її волею. Також апелянтом не надано суду доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним отже місцевим господарським судом вірно встановлена наявність підстав для витребування майна згідно ст. 388 ЦК України.
Безпідставними є посилання апелянта на рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 року у справі № 137/7 (т.2 а.с.50 - 52), яким на думку апелянта, встановлено законність набуття відповідачем 1 права власності на спірне майно, оскільки наведене рішення не містить преюдиціальних фактів які б підтверджували зазначені доводи апелянта.
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, щодо зміни назви вулиць оскільки така зміна, не впливає на географічне розташування спірного майна та не спростовує висновки, на яких ґрунтуються рішення місцевого господарського суду
На підтвердження своїх посилань щодо передачі спірного майна державою у власність відповідача-1 апелянтом всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не подано належних та допустимих доказів на підставі яких можливо було б встановити відповідні обставини.
Щодо посилань апелянта на позбавлення його можливості скористатися своїм правом на подання доказів у зв'язку з незадоволенням місцевим господарським судом заявлених з цього приводу клопотань судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 38 ГПК України сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати відповідне клопотання (ч.1), у якому повинно бути зазначено зокрема обставини, що перешкоджають наданню (п.2 ч.2 ). Проте відповідачем не підтверджено існування перешкод, які б унеможливлювали подання всіх необхідних на його думку доказів на підтвердження своїх доводів.
Щодо доводів апелянта про безпідставне відновлення строків позовної давності прокуророві у даній справі, судова колегія зазначає, що такі доводи не підтверджено матеріалами справи, з яких вбачається, що про порушення інтересів держави позивач дізнався під час проведення перевірки, результати якої і стали підставою для звернення з даним позовом.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на все вищевикладене, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про правомірність вимог прокурора про витребування спірного майна у державну власність в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Патра» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд».
Отже, позивачем доведено обставини, наявність яких відповідно до положень чинного законодавства, є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, що відповідачами в свою чергу не спростовано.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва 03.10.2011 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи апелянта законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Укрсервісбуд» без задоволення.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укрсервісбуд» на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року, залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року у справі № 51/227 залишити без змін.
3. Постанова Київського апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України.
4. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст. 105 ГПК України.
5. Матеріали справи № 51/227 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Федорчук Р.В.
Судді Тарасенко К.В.
Ткаченко Б.О.