ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-16/11757-2012 23.10.12
За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт-Лабс"
про визнання договорів недійсними та стягнення 130 880,00 грн
Суддя Ярмак О.М.
Представники :
Від позивача: Кірсанова К.О. за дов.
Від відповідача : Турій А.І. за дов.
У судовому засіданні 09.10.2012р. оголошувалась перерва на підставі ст. 77 ГПК України.
Пред'явлені вимоги про визнання недійсними договір купівлі-продажу № 110722/ФП-1 програмного продукту від 22.03.2011р. та договір № 110427/П1 про надання послуг по поставці програмного забезпечення від 27.04.2011р., як такі, що були укладені під впливом обману, та стягнення з відповідача 130 880 грн. безпідставно одержаних коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
Заперечуючи проти позову, відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому вказує, що позивач не надав належних доказів, що підтверджували б введення його в оману при укладені спірних договорів та не довів підстав для повернення заявленої суми коштів.
23.10.2012р. через канцелярію суд позивачем подане клопотання про призначення експертизи, в якому просить призначити по справі судову експертизу комп'ютерної техніки і програмних продуктів. Клопотання судом відхилене у зв'язку з безпідставністю, оскільки згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи"№ 4 від 23.03.2012р., судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд в с т а н о в и в:
22.03.2011р. між позивачем (замовник за договором) та відповідачем (виконавець) був укладений договір купівлі-продажу № 110722/ФП-1 програмного продукту, за умовами якого виконавець зобов'язався поставити замовнику програмний продукт -«ФОРТ:поліс 8. Управління страховою компанією», а замовник -оплатити поставлений програмний продукт.
27.04.2011р. сторони уклали договір № 110427/П1 про надання послуг по поставці програмного забезпечення, відповідно до якого відповідач зобов'язався надавати позивачу послуги по поставці екземплярів програмних продуктів - «ФОРТ:поліс 8. Клієнтська ліцензія для агентів на 5 робочих місць», а позивач -оплатити надані послуги.
Умовами п.3.4.1 договорів визначено, що вартість послуг по інформаційно-технологічному супроводу програмного продукту, при умові використання шести ліцензій становить 5000 грн., без НДС.
За видатковими накладними №ФЛ000000849 від 02.08.2011р., № ФЛ000000961 від 09.09.2011р., № ФЛ000001102 від 04.10.2011р. відповідач поставив позивачу товар: «ФОРТ:поліс 8. Клієнтська ліцензія для агентів на 20 робочих місць»в кількості 3 шт., на загальну суму 83904,00 грн.
На виконання умов договору № 110427/П1 сторони підписали акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 562 від 10.05.2011р., № 596 від 31.05.2011р. на загальну суму 46 976,00 грн.
Позивач на підставі платіжних доручень (копії наявні у матеріалах справи) здійснив оплату вартості отриманого товару та наданих відповідачем послуг, перерахувавши ТОВ "Форт-Лабс" 130 880, 00 грн.
Позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договору купівлі-продажу № 110722/ФП-1 програмного продукту від 22.03.2011р. та договору № 110427/П1 про надання послуг по поставці програмного забезпечення від 27.04.2011р., як таких, що були укладені під впливом обману, та стягнення з відповідача 130 880 грн. безпідставно одержаних коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
Обґрунтовуючи підстави звернення з відповідним позовом до суду, позивач посилається на те, що в процесі тестування та використання програмного забезпечення, наданого відповідачем на підставі спірних договорів, позивач виявив невідповідності програмного продукту (програмного забезпечення) супровідній документації до нього («Інструкція користувача»), опису програми, розміщеному на сайті ТОВ «Форт-Лабс». Вказує, що відповідач, шляхом надання недостовірної інформації про програмне забезпечення ФОРТЛОЛИС 8. Управление страховой компанией»свідомо ввів ПАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО»в оману щодо функціональності програмного забезпечення, його технічних характеристик, а, відповідно, і щодо можливості використання такого програмного забезпечення за призначенням; за наявності повної інформації про функціональність програмного забезпечення «ФОРТЛОЛИС 8. Управление страховой компанией»ПАТ «УСК»«ГАРАНТ-АВТО» не укладало б спірних договорів, оскільки вказане програмне забезпечення не відповідає потребам позивача, що відповідно до ст. 203 та ч.1 ст. 215, ст. 230 ЦК України є підставою для визнання спірних договорів недійсними та повернення сплачених коштів в порядку ст. 1212 ЦК України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи та надані в судовому засіданні докази, господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю у зв'язку з їх та необґрунтованістю та недоведеністю, виходячи з наступного.
Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.
Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Відповідно до ст. 33 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
В даному випадку, це стосувалося позивача, який мав довести суду факт введення його в оману відповідачем стосовно обставин, які впливали на укладення договору № 110722/ФП-1 від 22.03.2011р. та договору № 110427/П1 від 27.04.2011р., надати докази протиправності дій відповідача, умисного введення відповідачем позивача в оману, наявність безпосереднього зв'язку між фактом обману та волевиявленням позивача, довести настання несприятливих наслідків для позивача внаслідок укладання спірних угод.
Таких доказів суду не надано.
Згідно із ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Посилання позивача на невідповідність програмного забезпечення потребам замовника не є підставами визнання укладених правочинів недійсними.
Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).
Умовами пункту 7.2 спірних договорів сторони визначили, що програмний продукт постачається таким, який він є, тобто виконавець, зобов'язуючись сприяти максимально швидкому усуненню знайдених помилок, не гарантує ,що програмні продукти не містять помилок, а також не несе ніякої відповідальності за прямі чи непрямі наслідки застосування програмних продуктів, в тому числі виниклі по причині можливих помилок або опечаток у комплекті програмних продуктів. Виконавець не надає ніяких гарантій, явних або інших ,що програмні продукти будуть відповідати вимогам, або очікуванням замовника чи будуть відповідати цілям та задачам Замовника.
Пунктом 8.2 договорів передбачено, що виконавець не несе відповідальність за коректність роботи програмних продуктів у разі: внесення замовником змін у типову конфігурацію програмних продуктів; порушення замовником умов договору; збоїв у роботі в частині, яка не піддається налаштуванню виконавцем, чи елементів програмних продуктів, які не піддаються налаштуванням.
З матеріалів справи вбачається, що вказані підпункти включені сторонами до договорів за взаємною згодою, тобто їх волевиявленням є вільним, вони не суперечать вимогам чинного законодавства, вказані умови договору не були в подальшому змінені сторонами, а тому позивач при укладенні спірних договорів знав про можливість виявлення вказаних ним неточностей в роботі програмного забезпечення.
Позивачем не надано суду належних доказів недійсності спірних правочинів та не доведено суду що вказаним правочином порушено його права чи законні інтереси.
У зв'язку з відсутністю підстав для визнання договорів недійсними, суд не знайшов підстав для задоволення вимоги про стягнення з відповідача 130 880 грн. безпідставно одержаних коштів. Підстав для застосування ст.1212 ЦК України не вбачається.
За таких обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 33-35, 49, 82-84 ГПК України, господарський суд, -
В позові відмовити повністю.
Суддя О.М.Ярмак
Повне рішення складено 05.11.2012р.