"06" листопада 2012 р. Справа № 5015/1183/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Плюшка І.А.,
суддівКочерової Н.О., Самусенко С.С.,
розглянувши касаційну скаргу Львівської міської ради
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 14.08.2012р.
у справі№ 5015/1183/12 господарського суду Львівської області
за позовомпрокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради
догаражного кооперативу "Конвейєр",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: 1) Держсільгоспінспекція у Львівській області, 2) Головне управління Держкомзему у Львівській області,
простягнення шкоди за самовільне зайняття земельної ділянки та її звільнення
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явились
від відповідача: Климишин І.П., дов. від 01.11.2012
від третьої особи 1: не з'явились
від третьої особи 2: не з'явились
від прокуратури: Баклан Н.Ю.
В березні 2012 року прокурор Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до господарського суду з позовом до гаражного кооперативу "Конвейєр" про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у розмірі 127 358, 93 грн. та зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та привести її у придатний для використання стан шляхом демонтажу усіх встановлених на ній об'єктів за власний кошт.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення вимог ст. 124 -126 Земельного кодексу України самовільно, без правовстановлюючих документів (без укладення договору оренди) та не сплачуючи орендну плату зайняв та використовує земельну ділянку із земель житлової громадської забудови загальною площею 0,8906 га за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 367 для будівництва та розміщення гаражів. В результаті самовільного зайняття земельної ділянки порушено право власності на відповідні землі територіальної громади, від імені якої діє Львівська міська рада, та заподіяна істотна шкода інтересам держави, яка має бути відшкодована відповідачем. Крім того відповідно до ст. 212 ЗК України та ст. ст. 1212 -1214 ЦК України самовільно зайнята відповідачем ділянка підлягає поверненню позивачу.
Рішенням господарського суду Львівської області від 19.06.2012р. (суддя Бортник О.Ю.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що факт самовільного зайняття земельної ділянки шляхом встановлення на ній металевих гаражів саме відповідачем є недоведеним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази встановлення гаражів саме відповідачем, як юридичною особою, чи на підставі цивільно-правових угод, укладених з відповідачем, чи за кошти відповідача, а відтак, відсутні підстави для стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки,
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2012р. (судді: Юрченко Я.О. -головуючий, Данко Л.С., Давид Л.Л.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін, апеляційну скаргу Прокурора Шевченківського району м. Львова -без задоволення.
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджуючись з висновком місцевого господарського суду щодо безпідставності позовних вимог також на підставі встановлених обставин справи прийшов до висновку, що зайняття відповідачем спірної земельної ділянки не є самовільним, оскільки по-перше, користування спірною земельною ділянкою здійснювалось відповідачем на підставі рішень, прийнятих уповноваженими органами місцевого самоврядування. По-друге, відповідач вчиняв активні дії, спрямовані на отримання та оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування спірною земельною ділянкою. При цьому, докази відмови уповноважених органів місцевого самоврядування у задоволенні відповідних заяв відповідача, а також в укладенні договору оренди відсутні; навпаки, судом встановлено, що такі документи перебувають на розгляді відповідних комісій. По-третє, за користування спірною земельною ділянкою відповідач сплачував земельний податок, що не доводить спричинення збитків державі.
Крім того, суд також визнав безпідставною позовну вимогу про звільнення спірної земельної ділянки шляхом демонтажу встановлених на ній об'єктів, оскільки така вимога порушує законне право приватної власності громадян на майно -гаражі, які знаходяться в їх приватній власності. Одночасно, суд прийшов до висновку, що вказана обставина також спростовує факт самовільного зайняття земельної ділянки саме відповідачем.
В касаційній скарзі Львівська міська рада просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників відповідача та прокуратури, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель у Львівській області проведено перевірку дотримання головою гаражного кооперативу "Конвейєр", вимог земельного законодавства.
16.04.2009р., під час проведення згідно вимоги Шевченківської прокуратури повторної перевірки Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель у Львівській області на підставі представлених матеріалів другого примірника технічної документації по виготовленню Державного акту на право постійного користування встановлено, що гаражний кооператив "Конвейєр" самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,8906 га за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 367 для встановлення металевих гаражів. Документи, що посвідчують право користування землею не представлено, чим порушено ст.ст.125,126 Земельного кодексу України. За результатами проведеної додаткової перевірки складено: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 16.04.2009р. та акт обстеження земельної ділянки №107 від 16.04.2009р., на підставі яких видано припис №242 від 16.04.2009р., в якому, зокрема, приписано голові гаражного кооперативу "Конвейєр" усунути виявлене порушення земельного законодавства в 30-ти денний строк .
Крім того, 16.04.2009р. у зв'язку із вказаними в приписі № 242 та актах від 16.04.2009р. порушеннями складено протокол про адміністративне правопорушення № 157 від 16.04.2009р.
20.04.2009р. головним спеціалістом Львівського міжрайонного відділу Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Львівської області, відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007р. здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,8906 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 367, згідно з яким розмір заподіяної шкоди склав 127 358,93 грн.
Відтак, предметом спору у даній справі є стягнення збитків у розмірі 127 358,93 грн., заподіяних державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки та зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та привести її у придатний для використання стан шляхом демонтажу усіх встановлених на ній об'єктів за власний кошт.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ч.3 зазначеної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відшкодування заподіяних збитків.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Частини перша та третя ст. 212 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. визначають, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Самовільне зайняття земельних ділянок -будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації (стаття 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").
Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №132 від 27.03.1986р. Львівському виробничому об'єднанню "Конвейєр" відведено земельну ділянку площею до 1,0 га по вул. Шевченка, 367 для тимчасового встановлення металевих конструкцій - гаражів працівників підприємств промвузла "Рясне".
13.05.1986р. на виконання зазначеного рішення, виконавчим комітетом Залізничної районної ради народних депутатів м. Львова прийнято рішення № 269 "Про створення тимчасового гаражно-будівельного кооперативу металевих збірно-розбірних гаражів по вул. Шевченка 367", відповідно до п.1 якого створено гаражно-будівельний кооператив металевих збірно-розбірних гаражів по вул. Шевченка, 367 та присвоєно йому назву "Конвейєр".
Рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 438 від 20.11.1986р., № 413 від 15.12.1988р. "Про розширення гаражного кооперативу "Конвейєр", територію гаражного кооперативу "Конвеєр" по вул. Шевченка, збільшено за рахунок території міськземфонду на 0,9 га та 0,4 га відповідно.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів № 102 від 21.03.1991р., територію гаражно-будівельного кооперативу "Конвейєр" розширено на 1,0 га за рахунок території Львівської залізниці.
Ухвалою Львівської міської ради народних депутатів №794 від 12.06.1997р. гаражно-будівельному кооперативу "Конвейєр" надано в тимчасове користування терміном на 10 років земельну ділянку площею 2500 м.кв. для обслуговування гаражів на вул. Шевченка, 367 у м. Львові за рахунок земель м. Львова.
Відповідно до Свідоцтва про державну перереєстрацію кооперативу 12.01.1998р. гаражно-будівельний кооператив "Конвейєр" змінив свою назву на гаражний кооператив "Конвейєр"
Відтак, проаналізувавши зазначені документи у відповідності до вимог чинного на момент їх винесення законодавства, зокрема ст. 16 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970р., ст. 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., суд апеляційної інстанції зробив вірний висновок, що користування наданими земельними ділянками здійснювалось відповідачем на підставі рішень, прийнятих уповноваженим органами місцевого самоврядування в межах повноважень, наданих чинним на той момент законодавством.
Крім того, апеляційним господарським судом досліджено наявні в матеріалах справи копії планів земельної ділянки площею 4,4460 га, які включають і спірну земельну ділянку площею 0,8906 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 367 та перебуває в користуванні ГК "Конвейєр" та встановлено, що межі земельної ділянки не змінено; зазначені плани погоджені начальником міського управління земельних ресурсів м. Львова 05.11.1998р., начальником ГУАМ м. Львова 22.12.1998р., ПП "Кадастр-М" 16.09.2004р.
Згідно зі ст. 66 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів надаються у постійне користування земельні ділянки для житлового, гаражного і дачного будівництва, розмір яких установлюється відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації.
Статтею 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
У зв'язку з цим, судом апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи документальних доказів, зокрема, копій листів №469 від 28.12.1998р., №1630/11 01-15 від 14.01.1999р., №1639/2710 15 від 17.01.2001р., №4 від 28.01.2004р., №41 від 17.10.2004р., встановлено, що технічна документація з виготовлення державного акта направлена на розгляд постійної депутатської комісії землекористування, будівництва і архітектури При цьому, в листі №1639/2710 15 від 17.01.2001р. зазначено, що питання про закріплення за ГК "Конвейєр" земельної ділянки, за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 367, винесено на розгляд постійної комісії землекористування, будівництва і архітектури.
Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України від 25.10.2001р., надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
У зв'язку з цим судом також встановлено, що відповідач звертався до голови міста Львова з листом від 28.03.2005 р., копія якого наявна в матеріалах справи, в якому просив закріпити за ним земельну ділянку площею 4,4459 га за адресою: м. Львів, вул. Т.Шевченка, 367 та до якого додав технічну документацію та висновок управління архітектури та містобудування.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції суду, що вищезазначені документи свідчать про те, що відповідач вчиняв активні дії, спрямовані зокрема, на отримання та оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою, в тому числі і спірною земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 367. При цьому, докази відмови уповноважених органів місцевого самоврядування у задоволенні відповідних заяв відповідача, в тому числі і в укладенні договору оренди в матеріалах справи відсутні. Натомість, судом встановлено, що такі документи перебувають на розгляді відповідних комісій. Наведе свідчить про необґрунтованість посилань, як прокурора, так і позивача на не укладення відповідачем договору оренди земельної ділянки.
Стаття 206 Земельного кодексу України передбачає, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно зі статями 2, 5 Закону України "Про плату за землю", чинним на момент виникнення спірних правовідносин, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар
Розділом ХІІІ Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р., передбачено що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Як встановлено судом апеляційної інстанції на підставі наявних в матеріалах справи копій податкових розрахунків земельного податку, платіжних доручень та банківських квитанцій про сплату земельного податку, відповідач за користування земельною ділянкою, в тому числі і спірною земельною ділянкою, сплачував земельний податок. Відтак, суд встановивши вказану обставину обґрунтовано спростував твердження прокурора щодо несплати відповідачем жодних коштів за користування спірною земельною ділянкою та спричинення таким чином, державі суттєвих збитків.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено факт перебування гаражів, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 367 на території гаражного кооперативу "Конвейєр" в приватній власності громадян. У зв'язку з цим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів, що позовна вимога про звільнення спірної земельної ділянки шляхом демонтажу встановлених на ній об'єктів є безпідставною, оскільки така вимога порушує законне право приватної власності громадян на майно -гаражі, які знаходяться в їх приватній власності. Разом з цим, вказана обставина також спростовує факт самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем, оскільки Львівська міська рада в особі її уповноважених органів видавала відповідні свідоцтва про право власності на гаражі, розташовані по вул. Т.Шевченка, 367 у м. Львові на території ГК "Конвейєр" без жодних зауважень та/або заперечень щодо спірної земельної ділянки.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованим та таким, що відповідає встановленим на підставі належних та допустимих доказів обставинам справи, висновок судів про те, що зайняття відповідачем спірної земельної ділянки не є самовільним. При цьому, доводи, викладені позивачем в касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження та не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх безпідставність та недоведеність, а оскаржувана постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм процесуального та матеріального права, підстави для її скасування відсутні.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2012р. у справі № 5015/1183/12 без змін.
Стягнути з Львівської міської ради до спеціального фонду Державного бюджету України (р/р 31211254700007, отримувач коштів -УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код за ЄДРПОУ 38004897, код класифікації доходів бюджету 22030004, код банку отримувача 820019) 2024,68 грн. (дві тисячі двадцять чотири гривні шістдесят вісім копійок) судового збору, несплаченого за подання до Вищого господарського суду України касаційної скарги.
Доручити господарського суду першої інстанції видати відповідний наказ.
Головуючий І. Плюшко
Судді Н. Кочерова
С. Самусенко