"05" листопада 2012 р. Справа № 5021/103/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Капацин Н.В. - головуючий, Бернацька Ж.О., Кривда Д.С.,
за участю представників:
позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),
відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),
третьої особи ОСОБА_6., представник,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_5
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 року
у справі№ 5021/103/12 господарського суду Сумської області
за позовомВиробничо-торгівельного колективного підприємства "Роменський меблевий комбінат"
доРоменської міської ради Сумської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаФізична особа-підприємець ОСОБА_5,
провизнання незаконним та скасування рішення,
Рішенням господарського суду Сумської області від 03.04.2012 року (суддя Котельницька В.Л.) в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування пункту 15 рішення другої сесії п'ятого скликання "Про розгляд земельних питань" від 23.06.2006 року відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 року (судді Тихий П.В. -головуючий, Россолов В.В., Потапенко В.І.) рішення господарського суду Сумської області від 03.04.2012 року у справі №5021/103/12 скасовано. Прийнято нове рішення, яким визнано незаконними та скасовано пункти 8, 8.1 рішення тридцять третьої сесії Роменської міської ради Сумської області четвертого скликання "Про розгляд земельних питань" від 21.03.2006 року; визнано незаконним та скасовано пункт 15 рішення другої сесії Роменської міської ради Сумської області п'ятого скликання "Про розгляд земельних питань" від 23.06.2006 року.
Не погоджуючись з рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Сумської області від 03.04.2012р., мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій", ст.105 Господарського процесуального кодексу України.
Відзив на касаційну скаргу не надано.
Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у зв'язку з зайнятістю представника в іншій справі.
Враховуючи, що явка повноважних представників обов'язковою не визнавалась, додаткові матеріали не витребовувались, а також враховуючи строк розгляду касаційної скарги, встановлений статтею 1118 Господарського процесуального кодексу України, колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні зазначеного клопотання.
Відводів складу суду не заявлено.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника третьої особи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, в січні 2012 року Виробничо-торгівельне колективне підприємство "Роменський меблевий комбінат" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Роменської міської ради Сумської області про визнання незаконним та скасування пункту 15 рішення другої сесії п'ятого скликання від 23.06.2006 року "Про розгляд земельних питань", яким затверджено договір оренди на земельну ділянку площею 0,0460га терміном на 5 років з часу реєстрації приватному підприємцю ОСОБА_5, за адресою: АДРЕСА_1, та установлено річну орендну плату -на період будівництва до 31.12.2006р. у розмірі 976,94грн. (1% від грошової оцінки земельної ділянки), після завершення будівництва у розмірі 4884,7 грн. (5% від грошової оцінки земельної ділянки). Цим же пунктом зазначено, що договір оренди необхідно укласти до 30.06.2006р.; право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації; приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
22 березня 2012 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог і просив, крім пункту 15 рішення другої сесії п'ятого скликання від 23.06.2006 року "Про розгляд земельних питань", визнати недійсними пункти 8 та 8.1 рішення тридцять третьої сесії четвертого скликання "Про розгляд земельних питань" від 21.03.2006 року. Так, пунктом 8 зазначеного рішення затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0460га Приватному підприємцю ОСОБА_5 для комерційного використання (роздрібної торгівлі та комерційних послуг) за адресою АДРЕСА_1. Надано в оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,0460га приватному підприємцю ОСОБА_5 для комерційного використання (роздрібної торгівлі та комерційних послуг) за адресою АДРЕСА_1 із земель державної власності (п.8.1).
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Вказана правова норма не передбачає права позивача щодо висунення в процесі розгляду справи нових вимог, які не були зазначені у тексті позовної заяви.
Оскільки під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару, тощо), то збільшення розміру позовних вимог не є тотожнім з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.
Частиною 3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Місцевий господарський суд, проаналізувавши заяву Виробничо-торгівельного колективного підприємства "Роменський меблевий комбінат" про збільшення позовних вимог, встановив, що подана заява є фактично іншою позовною заявою з іншими позовними вимогами. Суть вказаної заяви зводиться до об'єднання в одному провадженні додатково заявлених вимог, які не були заявлені в первинній позовній заяві та які можуть бути предметом іншого судового провадження.
Оскільки приписами процесуального закону передбачено можливість саме збільшення розміру позовних вимог, а не заявлення нових (додаткових) вимог, то висновок суду першої інстанції, що викладені в заяві позивача від 22.03.2012р. вимоги не підлягають до розгляду в межах даного провадження, ґрунтується на положеннях ст.22 ГПК України та відповідає фактичним обставинам у справі.
Разом з тим, суд першої інстанції, зробивши висновки щодо заяви про збільшення позовних вимог в описовій частині рішення, помилково жодним чином не вирішив питання щодо цієї заяви в резолютивній частині прийнятого рішення.
Натомість апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення, зазначив, що залишення судом першої інстанції заяви позивача про збільшення позовних вимог без розгляду суперечить вимогам ст.ст.80, 81 Господарського процесуального кодексу України, оскільки перелік підстав припинення провадження у справі та залишення позову без розгляду є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції є безпідставним, оскільки рішення місцевого господарського суду не містить посилань на зазначені приписи Господарського процесуального кодексу України та в частині вимог, які викладені в заяві про збільшення позовних вимог, суд ні припиняв провадження у справі, ні залишав позов без розгляду.
При цьому апеляційний господарський суд, розглядаючи по суті вимоги, викладені в заяві про збільшення позовних вимог від 22.03.2012 року, безпідставно не врахував вищезазначені приписи процесуальних норм щодо реалізації права позивача на збільшення позовних вимог.
Щодо суті спору у даній справі колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.
Відповідно до ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За ст.2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).
За приписами ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" представницьким органом місцевого самоврядування є рада, що відповідно до закону наділена правом представляти інтереси територіальної громади й приймати від її імені рішення.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в України").
Згідно зі ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частиною 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Оскільки спір про визнання незаконним та скасування спірного пункту рішення відповідача виник у зв'язку з відсутністю погодження з позивачем меж земельної ділянки, яка передана в оренду Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5, судам попередніх інстанцій необхідно було насамперед з'ясувати межі зазначеної земельної ділянки за земельно-кадастровою документацією; землекористувачів та власників суміжних з ділянкою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 земельних ділянок на підставі визначених у статті 126 Земельного кодексу України документів; встановити наявність або визнати відсутність порушення прав чи законних інтересів позивача.
Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій вказані обставини на підставі відповідних доказів належним чином досліджені не були.
Зокрема, суди не дослідили наявні в справі матеріали технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ПП ОСОБА_5, які містять описи меж.
Суд першої інстанції, посилаючись на підписання суміжними землекористувачами актів встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та прийомки-передачі межових знаків на зберігання ПП ОСОБА_5, не зробив висновків про те, чи є позивач суміжним землекористувачем та, відповідно, чи необхідно було погоджувати з ним межі земельних ділянок, які передані спірним рішенням відповідача в оренду Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5
Апеляційний господарський суд зазначені акти залишив поза увагою і не дав їм правової оцінки. Висновки суду апеляційної інстанції щодо порушення прав позивача як суміжного землекористувача взагалі не містять посилань на докази, на підставі яких зроблено такий висновок.
Таким чином, суд не з'ясував дійсні права і обов'язки сторін стосовно предмету та підстави виникнення спору, не перевірив усі обставини, що мають значення для справи, чим порушив вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 року та рішення господарського суду Сумської області від 03.04.2012 року у справі №5021/103/12 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Н.Капацин
Судді Ж.Бернацька
Д.Кривда