"31" жовтня 2012 р. Справа № 01/115-38
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді -Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання -Череватий Богдан Любомирович
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області
по справі № 01/115-38
за позовом: дочірньої компаній «Газ України»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
до: відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»
про стягнення 128 020,35 грн.
за участю представників сторін,
від скаржника: Собчук Богдан Веніамінович - представник за дов. № 2129/6-3 від 16.12.2011 р.
від ДВС: Турчинський Володимир Євгенійович - представник за дов. № 04/467 від 28.02.2012 р.
Суть сКАРГИ: публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»11.10.2012 р. направило до суду скаргу на дії державного виконавця ДВС та просить визнати недійсною постанову про стягнення з ПАТ «Волиньгаз»62,15 грн., витрат на проведення виконавчих дій № 2801877 від 02.10.2012 р.
Ухвалою суду від 17.10.2012 р. скаргу було призначено до розгляду та у задоволенні заяви про зупинення виконавчого провадження до розгляду даної скарги по суті у судовому засіданні відмовлено, оскільки відповідно до статті 121-1 ГПК України повноваження щодо зупинення виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції.
31.10.2012 р. в судовому засіданні до початку розгляду справи по суті представник скаржника подав клопотання про приєднання до матеріалів справи копії ухвал господарського суду по аналогічним скаргам. Вимоги ухвали суду виконав. Скаргу підтримав в повному обсязі.
Представник державної виконавчої служби не заперечував про приєднання вищезазначених документів до матеріалів справи. Скаргу не визнав, вважає її безпідставною, вимоги ухвали суду не виконав.
Представник дочірньої компаній «Газ України»національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в судове засідання не з'явився, незважаючи на те, що судом належним чином було повідомлено стягувача про час та місце розгляду скарги.
Відповідно до ст. 1212 ГПК України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд,
15.10.2012 р. господарським судом Волинської області на адресу суду надійшла скарга ПАТ «Волиньгаз»на дії державного виконавця, яка обґрунтована тим, що 11.10.2012 р. на адресу скаржника надійшла постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області Турчинського В.Є. № 2801877 від 02.10.2012 р. про стягнення з боржника 62,15 грн. витрат на проведення виконавчих дій, що винесена на підставі наказу господарського суду Волинської області № 01/115-1 від 16.10.2006 р. про стягнення з ПАТ «Волиньгаз» на користь ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»128 020,35 грн.
Скаржник вважає дії державного виконавця щодо винесення постанови безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки ст. 45 ЗУ «Про виконавче провадження»передбачено, що витрати на проведення виконавчих дій, це витрати органів державної виконавчої служби на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень і є витратами виконавчого провадження. Таким чином, скаржник вважає, що право на стягнення витрат на проведення виконавчих дій виникає лише у разі, якщо органами виконавчої служби здійснено відповідні дії щодо забезпечення примусового виконання наказу господарського суду Волинської області № 01/115-1.
24.11.2006 р. Державною виконавчою службою Головного управління юстиції було відкрито виконавче провадження. Для добровільного виконання наказу господарського суду Волинської області державним виконавцем надано семиденний строк, до 01.12.2006 р.
Проте, оскільки ПАТ «Волиньгаз»належить до категорії підприємств паливно-енергетичного комплексу, що беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до ЗУ «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»№ 2711 від 23.06.2005 р., то відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження»(в редакції 2007 р.) на строк участі такого підприємства у процедурі погашення заборгованості, підлягають зупиненню усі виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішення щодо цього підприємства.
У відповідності до поданої скарги, закінчення виконавчого провадження № 2801877 відбулось на підставі п. 14 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження», тобто в зв'язку з списанням заборгованості згідно із ЗУ «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію».
Підставою, для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження слугувала заява ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(стягувача) про закінчення виконавчих проваджень № 31/10-5596 від 21.09.2012 р. Відповідно до даної заяви, заборгованості у бухгалтерському обліку компанії за виконавчим документом про стягнення 128 020,35 грн. загальної заборгованості не рахується.
Станом на день винесення постанови про стягнення з боржника 62,15 грн. витрат на проведення виконавчих дій № 2801877, загальна сума заборгованості ПАТ «Волиньгаз», що зазначена в наказі господарського суду № 01/115-1 від 16.10.2006 р. складала 128 020,35 грн., була списана ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»на підставі ЗУ «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію»№ 3319.
На підставі наведеного просив суд визнати недійсною постанову про стягнення з ПАТ «Волиньгаз»62,15 грн., витрат на проведення виконавчих дій № 2801877 від 02.10.2012 р.
Заслухавши пояснення представника скаржника, представника ДВС та розглянувши матеріали скарги, судом встановлено наступне.
Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Зазначена норма закону кореспондується з вимогами ст.115 ГПК України, відповідно до якої рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як визначено ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Статтею 41 ЗУ «Про виконавче провадження»визначений перелік витрат виконавчого провадження пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень. До даних витрат належать кошти витрачені на:
1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;
2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій;
3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум;
4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;
5) розміщення оголошення в засобах масової інформації;
6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;
7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.
24.11.2006 р. старшим державним виконавцем Клехо А.Є. відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Волинській області відкрито виконавче провадження по примусовому виконанні наказу господарського суду Волинської області № 01/115-1, відповідно до якої державним виконавцем було встановлено 7-денний строк для самостійного виконання.
Матеріалами справи встановлено, що 11.10.2012 р. на адресу ПАТ «Волиньгаз»надійшла постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області Турчинського В.Є. № 2801877 від 02.10.2012 р. про стягнення з боржника 62,15 грн. витрат на проведення виконавчих дій, що винесена на підставі наказу господарського суду Волинської області № 01/115-1 від 16.10.2006 р. про стягнення з ПАТ «Волиньгаз»на користь ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»128 020,35 грн.
Оскільки, ПАТ «Волиньгаз»належить до категорії підприємств паливно-енергетичного комплексу, що беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" № 2711 від 23.06.2005 р., то відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження»(в редакції 2007 р.) на строк участі такого підприємства у процедурі погашення заборгованості, підлягають зупиненню усі виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішення щодо цього підприємства.
У зв'язку з продовженням строку процедури погашення заборгованості підприємств ПЕК відповідно до ЗУ № 2711 виконавче провадження неодноразово поновлювалось і зупинялось.
Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представників сторін підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження була заява ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України»(стягувача) про закінчення виконавчого провадження від 21.09.2012 р. відповідно до якої заборгованості у бухгалтерському обліку Компанії за виконавчим документом (наказом господарського суду Волинської області від 16.10.2006 р. № 01/115-1) про стягнення 128 020,35 грн. загальної заборгованості не рахується, закінчення виконавчого провадження відбулося на підставі п. 14 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження», тобто в зв'язку з списанням заборгованості згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію».
Оскільки дії державної виконавчої служби по примусовому виконанню наказу господарського суду Волинської області № 01/115-1 від 16.10.2006 р. про стягнення з ПАТ «Волиньгаз»на користь ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»128 020,35 грн. не здійснювались, виконавче провадження було зупинено на підставі ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження», а постанова про закінчення виконавчого провадження винесена на підставі заяви стягувача, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для винесення постанови про стягнення з боржника 62,15 грн. витрат на проведення виконавчих дій.
Статтею 1212 ГПК України, передбачено, що скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЗУ «Про виконавче провадження»рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.
Згідно п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»передбачено, що у справах за скаргами на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів).
Відповідно до п. 9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»від 17.10.2012 р. № 9 скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).
Згідно п. 9.13 даного роз'яснення за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
Оскільки виконавчою службою не представлено жодних доказів в підтвердження того, що кошти в сумі 62,15 грн. понесенні в зв'язку зі сплатою витрат вказаних в ст. 41 ЗУ «Про виконавче провадження», суд вважає скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Таким чином, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору прийнята з порушенням вимог, встановлених Законом України «Про виконавче провадження», а тому суд приходить до висновку про задоволення скарги в повному обсязі.
Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», Роз'ясненням Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»від 17.10.12 р. № 9, ст. 86, 1212 ГПК України, господарський суд, -
ухвалив:
1. Скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз»задовольнити.
2. Визнати недійсною постанову про стягнення з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз» 62,15 грн. витрат на проведення виконавчих дій від 02.10.2012 р. № 2801877.
Суддя І. О. Гарбар