Головуючий у 1 інстанції - Мєзєнцев Є.І.
Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.
30 жовтня 2012 року справа №2а/0570/10289/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Чумака С.Ю.,
суддів: Ляшенко Д.В. та Ястребової Л.В.,
при секретарі Копиці С.В.,
за участю представника відповідача Жуковського Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації міста Донецька» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року у справі № 2а/0570/10289/2012 за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації міста Донецька» про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в реєстрації її права власності на квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача терміново і безоплатно зареєструвати право власності позивача на вказану квартиру. В обґрунтування позову зазначила, що за рішенням Ворошиловського районного суду міста Донецька від 21 вересня 2011 року визнано її право власності на ? перепланованої квартири за вказаною адресою, але відповідач в порушення статтей 9, 15, 18, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», а також на пункти 1.4, 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року, в реєстрації вказаного судового рішення та її права власності відмовляє.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року позовні вимоги задоволені частково, а саме, дії відповідача визнано неправомірними та зобов'язано відповідача безоплатно (на підставі раніше сплачених сум) зареєструвати право власності позивача на квартиру АДРЕСА_1. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. При прийнятті постанови суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна є право встановлювальним документом, тобто підлягає обов'язковій реєстрації відповідачем відповідно до вимог вищевказаного Тимчасового положення та Додатку № 2 до нього.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив про неможливість реєстрації за позивачем права власності на вказане нерухоме майно, оскільки останнє не введено в експлуатацію.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено і це підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами, що 21 вересня 2011 року Ворошиловським районним судом міста Донецька у справі №2-582/11 прийнято рішення, яким визнано за ОСОБА_3 (позивачем у справі) та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на переплановану двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 67,5 кв.м., житловою площею 29,4 кв.м. в рівних частках, по 1/2 частки квартири (а.с.14-15).
Вказане судове рішення набрало законної сили 04.10.2011 року, а тому в силу частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є обов'язковим до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
20.12.2011 року на підставі прийнятого рішення суду позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення державної реєстрації права власності на вказаний вище об'єкт нерухомого майна. Однак, за результатом розгляду заяви позивача, державним реєстратором було прийнято рішення від 10.02.2012 року про відмову у здійсненні реєстрації прав. При цьому, відмову мотивовано з посиланням на пункт 4 частини 1 статті 24 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» та пункти 1.6 та 3.5.4 Положення, зокрема тим, що надані документи не відповідають вимогам, установленим Законом та Положенням, а також не дають можливості встановити відповідність заявлених прав документам, які їх посвідчують (а.с. 19).
За частинами 1, 2 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно частини 1 статті 319 Цивільного Кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення держаної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Відносини пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюється нормами Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень».
Відповідно до пунктів 1 та 4 статті 18 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно провадиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб. Для державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно до місцевого органу державної реєстрації прав разом із заявою про державну реєстрацію прав подаються документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права.
У статті 19 цього Закону встановлено перелік документів для державної реєстрації прав на нерухоме майно, зокрема, таким документом визначено рішення суду, що набрало законної сили. Воно є однією з підстав для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення речових прав на нерухоме майно.
Поряд з тим, порядок проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна визначається Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 року (далі - Тимчасове положення).
За визначенням пункту 1.2 Тимчасового положення, державна реєстрація прав уявляє собою офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно (п.1.3 Положення).
Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує повноваження державного реєстратора, надані йому Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Пунктом 1.5 Положення закріплено, що державній реєстрації підлягає право власності та інші речові права, окрім іншого, й на квартири.
Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1 (п.2.1 Положення).
Абзац 2 пункту 2.2 Положення унормовує, що до заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.
Згідно пункту 10 додатку № 2 до Положення «Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна», рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності, визначені як правовстановлюючі документи.
Таким чином, оскільки рішення суду про визнання права власності на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, на підставі якого органи БТІ проводять реєстрацію права власності, то відповідач повинен здійснити реєстрацію права власності позивача відповідно до вказаного судового рішення.
При цьому колегія суддів зазначає про безпідставність посилання у рішенні про відмову в реєстрації на п. 3.5.4 Тимчасового положення, оскільки надане позивачем для реєстрації рішення суду має всі необхідні реквізити, підписи та печатки, а також є таким, що набрало законної сили, тобто підлягає обов'язковому виконанню не території України.
Будь-які підстави для відмови у реєстрації права власності позивача на частину квартири на підставі вказаного судового рішення на теперішній час відсутні.
Посилання відповідача на частину 1 п. 1.6 Тимчасового положення, за якою державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, також є безпідставними, оскільки цією нормою регулюються інші відносини, ніж ті, які є предметом розгляду в даній справі, а саме, коли державна реєстрація проводиться саме на підставі введення в експлуатацію новозбудованого нерухомого майна, тобто без наявності спору та судового рішення. Крім того, вказаний пункт не містить заборони реєстрації права власності на нерухоме майно без введення його в експлуатацію.
Не є підставою для відмови в реєстрації і положення п. 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», згідно якого у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком, оскільки вказаним Порядком питання реєстрації права власності на нерухоме майно не регулюються. Крім того, вказане положення не містить заборони на реєстрацію права власності на нерухоме майно, а лише встановлює правило, за яким, незважаючи на наявність такого рішення суду, особа все одно повинна вчинити дії щодо введення об'єкта нерухомого майна в експлуатацію. Питання ж зобов'язання особи вести нерухоме майно в експлуатацію відноситься до повноважень інспекції ДАБК, а не БТІ.
Суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідача щодо можливості проведення державної реєстрації спірного нерухомого майна лише після прийняття його до експлуатації, з тих підстав, що правила частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України застосовується у випадку відсутності у особи правовстановлюючих документів на новостворене майно, внаслідок чого виникає необхідність встановлення факту (моменту) набуття права власності на таке майно.
Однак, як правильно зазначив в постанові суд першої інстанції, в спірних правовідносинах факт набуття позивачем права власності на 1/2 квартири встановлено рішенням Ворошиловського районного суду міста Донецька від 21.09.2011 року, яке в свою чергу визнано Законом та Тимчасовим положенням в якості єдиної, самостійної правової підстави для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
В частині оплати позивачем вартості державної реєстрації колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача щодо несплати цієї суми, оскільки жодних доказів на підтвердження своєї позиції останнім не надано. Разом з тим позивачем разом із заявою про державну реєстрацію права власності відповідно до п. 2.2 Тимчасового положення подано і документ, що підтверджує оплату за проведення державної реєстрації. Судом першої інстанції вірно зазначено в постанові, що відповідачем доказів повернення позивачу цієї оплати не надано.
За таких обставин колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.
Повний текст виготовлено 5 листопада 2012 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації міста Донецька» - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2012 року у справі № 2а/0570/10289/2012 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: С.Ю.Чумак
Судді: Д.В.Ляшенко
Л.В. Ястребова