23 жовтня 2012 р. Справа № 2а-252/12/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.
за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.
представника позивача Перчиць Р.І.
представника відповідача Воловельської Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Інститут Укроргверстатінпром" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2012р. по справі № 2а-252/12/2070
за позовом Приватного акціонерного товариства "Інститут Укроргверстатінпром"
до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Інститут Укроргверстатінпром", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000221820 від 23.12.2011 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2012 року замінено відповідача - Державну податкову інспекцію у Червонозаводському районі м. Харкова на належного відповідача - Основ'янську міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2012 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства "Інститут Укроргверстатінпром" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п.п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік", що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в період з 28.11.2011 року по 02.12.2011 року фахівцями ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова проведено позапланову виїзну документальну перевірку щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ „Промтехноопт", їх реальності та повноти відображення в обліку за липень 2011р.
За результатами перевірки складено акт № 6680/182/00224900 від 09.12.2011 року, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п.п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-\/І, в результаті занижено податок на додану вартість у сумі 200005,02 грн., в тому числі: у липні 2011 року в суму 200005,02 грн.; ПРАТ «Інститут Укроргверстатінпром» за липень 2011р. не правомірно відображено в податковому обліку господарські операції з ТОВ „Промтехноопт" код ЄДРПОУ 37092055.
На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000221820 від 23.12.2011 року, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, за основним платежем у розмірі 200005,00 грн., за штрафними санкціями 100002,50 грн.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ПРАТ «Інститут Укроргверстатінпром», не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ТОВ „Промтехноопт" на загальну суму сформованого податкового кредиту за липень 2011 року 200005,02 грн.
Крім того, ПАТ "Інститут Укроргверстатінпром" не надано доказів на підтвердження можливості здійснення досліджуваних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, наявності у перевіряємого платника необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факти порушень, встановлені в ході проведення перевірки позивача, та штрафні санкції застосовані правомірно, тому в задоволенні позову необхідно відмовити.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).
Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.
Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Матеріалами справи встановлено, що між ПРАТ «Інститут Укроргверстатінпром» та ТОВ «Промтехноопт» укладено договір поставки товару від 01.02.2011 року №02-12, за умовами якого ПРАТ «Інститут Укроргверстатінпром» (покупець) замовляє, а ТОВ «Промтехноопт» (постачальник) бере на себе зобов'язання з поставки товару.
Специфікаціями, що є додатками до договору № 02/12 визначено найменування, кількість та ціну продукції.
На виконання умов договору від 01.02.2011 року № 02-12 ТОВ «Промтехноопт» було виписано податкові накладні від 29.07.2011 року № 914, № 915 та № 924, суми податку на додану вартість за якими позивачем включено до складу податкового кредиту за липень 2011 року та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних.
Передача ТМЦ придбаних за договором поставки від 01.02.2011 року № 02-12 здійснена на підставі видаткових накладних від 29.07.2011 року № 29/07-6/1 на суму 385 186 грн. 80 коп., № 29/07-7 на суму 553734,00 грн, № 29/07-6/2 на суму 261109,30 грн.
Фактичне переміщення товару від постачальника до покупця та реальність проведення господарських операцій підтверджується наявними відповідно в матеріалах справи копіями: товарно-транспортної накладної від 29.07.2011 року, приймального акту від 29.07.20011 року № 3/517 на суму 385 186 грн. 80 коп. (а.с. 167, 169), лімітної картки (а.с. 73-74 ), подорожнього листа № 848047 серії 02 АВА; приймального акту №4/557 від 29.07.2012, лімітними картками (а.с.68-70), подорожнього листа № 848047 серії 02 АВА; приймального акту 3/316 від 29.07.2011 (а.с. 109), лімітної картки (а.с 105-106 ) , подорожнього листа № 848047 серії 02 АВА .
Отже, колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договору поставки первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.
Враховуючи, що у відповідності до п.5.1 договору умовами поставки товару є самовивіз та позивачем до матеріалів справи надано докази перебування у його власності транспортних засобів, якими безпосередньо здійснювалась поставка товарів, колегія суддів вважає, що господарські операції за договором поставки продукції від 01.02.2011 року № 02-12, укладеним між позивачем та його контрагентом, повністю підтверджені відповідними первинними документами (податковими та видатковими накладними, специфікаціями,товарно-транспортними накладними,подопожніми листами, приймальними актами, лімітними картками).
При цьому, відсутність реальності здійснення господарських відносин з ТОВ "Промтехноопт" на загальну суму сформованого податкового кредиту за липень 2011 року, податковий орган обґрунтовує на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „Промтехноопт" код ЄДРПОУ 37092055 щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків - контрагентами за період липень, серпень 2011р. від 21.10.2011р. №111/23-02-05/37092055.
Співробітниками ВПМ ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова при відпрацюванні ТОВ «Промтехноопт» було здійснено комплекс заходів, а саме: 28.05.2011р., 25.06.2011р. та 13.10.2011р. було здійснено виїзд за юридичною адресою зазначеного підприємства (м. Харків, вул. Архангельська, 6) про що було складено акти про не встановлення місцезнаходження платника податків.
Колегія суддів не приймає такі доводи податкового органу, з якими помилково погодився суд першої інстанції, оскільки незнаходження ТОВ "Промтехноопт" за місцезнаходженням не позбавляє правового значення виписані ним податкові накладні та первинні документи по реальним господарським операціям, факт здійснення та оплати яких підтверджений документально; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи копіями первинних документів, які відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними ТОВ "Промтехноопт", у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг).
При цьому, колегія суддів зазначає, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, колегія суддів зауважує, що контролюючим органом не ставилось під сумнів ні право - та дієздатність позивача і його контрагента, ні правильність оформлення податкових накладних. Свідоцтво платника ТОВ "Промтехноопт" на момент здійснення господарських операцій та виписки податкових накладних анульовано не було, що підтверджується довідкою з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 597370 ( а.с. 86 а-92).
Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-IV із змінами та доповненнями, встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, що підлягають внесенню до цього реєстру є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатись на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавця, ні за можливу недостовірність інформацію про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що висновки податкового органу, з якими помилково погодився суд першої інстанції, про порушення позивачем вимог ст. 198 Податкового кодексу України є неправомірними та такими, що спростовуються встановленими обставинами у справі та зібраними письмовими доказами.
Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.
Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення - рішення № 0000221820 від 23.12.2011 року належним чином не довів.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Приймаючи податкове повідомлення - рішення № 0000221820 від 23.12.2011 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Згідно ч. 2 ст. 205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2012 р. по справі № 2а-252/12/2070 через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інститут Укроргверстатінпром" задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2012р. по справі № 2а-252/12/2070 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов Приватного акціонерного товариства "Інститут Укроргверстатінпром" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова від 23.12.2011 року № 0000221820.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.
Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.
Повний текст постанови виготовлений 29.10.2012 р.