26 вересня 2012 р.Справа № 2а-1670/1638/12
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Подобайло З.Г.
Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2012р. по справі № 2а-1670/1638/12
за позовом КП "Кредо"
до Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 травня 2012 року адміністративний позов КП "Кредо" задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Комсомольського відділення Кременчуцької ОДПІ № 000034160011 від 16.03.2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь КП "Кредо" витрати зі сплати судового збору в сумі 2146,0 грн.
Кременчуцька ОДПІ, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що полягає в неповному з'ясуванні судом обставин справи, не відповідності висновків суду дійсним обставинам справи та просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного від 16.05.2012р., прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи рішення Комсомольського відділення Кременчуцької ОДПІ, суд першої інстанції виходив з того , що висновок про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України та ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України суперечить обставинам справи, тому оскаржуване податкове повідомлення -рішення № 000034160011 від 16.03.2012 р. є протиправним і підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 02.02.2012 року по 08.02.2012 року працівниками Комсомольського відділення Кременчуцької ОДПІ проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Колективного підприємства "Кредо" з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ по взаємовідносинах з ПП "Фірма "Флінт-К" за період з 01.05.2011 року по 30.05.2011 року та ПП "Індбуд" за період з 01.12.2010 року по 28.02.2011 року, за результатами якої складено акт від 14.02.2012 року № 12/15-321/05474932.
Перевіркою встановлені порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України та ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит та відповідно занижена сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у розмірі 195 416,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки Комсомольським відділенням Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 000034160011 від 16.03.2012 року , яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 293 124,00 грн.
Підставою для зменшення податкового кредиту з ПДВ слугувало те , що свідоцтво платника податку на додану вартість у контрагента позивача - ТОВ «Фірма « Флінт-К» анульовано 06.09.2011р., встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів результатів відповідної господарської діяльності, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутній за місцемзнаходження. Щодо контрагента позивача ПП «Індбуд» податковим органом зазначено , що не встановлено його фактичне місцезнаходження. У зв'язку з відсутністю контрагентів позивача за місцезнаходженням, наявність фактів які б підтверджували ведення бухгалтерського та податкового обліку , взаємовідносини між ними та позивачем фактично підтвердити неможливо. Тобто, позивач у перевіряємому періоді сформував податковий кредит внаслідок здійснення по ланцюгу постачання таких «безтоварних» операцій , коли угода між транзитним підприємством відбувається дише на папері, а насправді фактичне виконання здійснюється від початкового постачальника до останнього вигодо набувача у ланцюгу. Позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків , з метою заниження об'єкта оподаткування , несплати податків, що призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.
Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.
Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);
г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);
ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;
д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.
Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).
Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", и в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.
Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Колегією суддів встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в перевіряємий період підприємство позивача здійснювало господарські операції з ПП "Індбуд" та ПП "Фірма "Флінт - К".
01.02.2011 року між позивачем (замовник) та ПП "Індбуд" (підрядник) укладено договір, за умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати роботу відповідно до умов даного договору, об'єми робіт по будівництву об'єктів: будівництво контактної мережі забійного ж.д. путі гор. + 54 м. пост гор + 72 м. (східного борту кар'єру) замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
02.01.2011 року між КП "Кредо" (замовник) та ПП "Індбуд" (підрядник) укладено договір № 1/01, за умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати роботу відповідно до умов даного договору, об'єми робіт по будівництву об'єктів: перевантажувальних пунктів ст. Кар'єрна - 2. Будівництво залізнодорожніх колій та контактної мережі в кар'єрі та на відвалах ДнРУ в 2010 році. Відвалах з.д. тупік гор. + 138 М. ст. Відвальна 3 ярус східного відвалу.
На виконання господарських операцій з ПП "Індбуд" виписані наступні первинні бухгалтерські документи: податкові накладні № 94 від 28.02.2011 року, № 2 від 26.01.2011 року; рахунки-фактури № 30 від 28.02.2011 року, № 15 від 26.01.2010 року.
В підтвердження реальності надання будівельних робіт надано акт приймання виконаних будівельних робіт № 1/01 та № 2/01 за січень 2011 року, № 1/02 за лютий 2011 року.
Як пояснив представник позивача в судовому засіданні в рахунку-фактури № 15 допущено помилку у зазначенні дати видачі вказаного рахунку, а саме невірно вказано рік замість 2011 року зазначено 2010 рік.
01.05.2011 року між позивачем (замовник) та ПП "Фірма "Флінт - К" (підрядник) укладено договір № 12, за умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати роботу відповідно до умов даного договору, об'єми робіт по будівництву об'єктів: будівництво перевантажувальних пунктів ст. Кар'єрная -2, замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.
На виконання господарських операцій з ПП "Фірма "Флінт - К" виписані наступні первинні бухгалтерські документи: податкова накладна № 46 від 31.05.2011 року; рахунок-фактури № 46 від 31.05.2011 року.
В підтвердження реальності надання будівельних робіт надано акт приймання виконаних будівельних робіт № 1/05, № 2/05 та № 3/05 за травень 2011 року.
Щодо підписання податкової накладної № 45 від 21.05.2011 року особою яка на той час не була керівником ПП "Фірма "Флінт - К", позивач пояснив, що можливо на той час ОСОБА_1 працював на вказаному підприємстві або мав доручення на підписання бухгалтерської та податкової документації від імені вказаного підприємства. Доказів в підтвердження іншого та на спростування пояснень позивача відповідачем не надано.
Згідно договорів підряду №1/01 від 02.01.11р. та б/н від 01.02.11р. з ПП „Індбуд" та договору підряду № 12 від 01.05.11р. з ПП „Фірма ФЛІНТ-К", підрядчик використовував власні матеріали, про що вказується в актах виконаних будівельних робіт: акт №1/01 за січень 2011р. , акт №2/01 за січень 2011р. ,акт виконаних будівельних робіт №1/02 за лютий 2011р., акт виконаних будівельних робіт №1/05 за травень 2011р. , акт виконаних будівельних робіт №2/05 за травень 2011р., акт виконаних будівельних робіт №3/05 за травень 2011р.
Вартість матеріалів, які використані при проведенні робіт, включені в акти виконаних будівельних робіт.
Оплата за виконані роботи здійснювалась згідно виставлених рахунків-фактур, що підтверджується банківськими виписками.
Транспортування матеріалів, які зазначені в актах виконаних будівельних робіт здійснювалось автотранспортом ПП „Індбуд" та ПП „Фірма ФЛІНТ-К".
Отриманні від ПП „Індбуд" та ПП „Фірма ФЛІНТ-К" підрядні роботи передані ВАТ "Полтавський ГЗК", що вбачається з актів виконаних будівельних робіт.
В бухгалтерському та податковому обліку КП «Кредо» матеріали, які використовувались для виконання робіт і були власністю ПП „Індбуд" та ПП „Фірма ФЛІНТ-К" не обліковувались. Так як КП «Кредо» не являється одержувачем вищезгаданих матеріалів, тому і факт отримання товарно-транспортних накладних не передбачений законодавством.
Колегія суддів зазначає , що вказані первинні документи містять усі вищезазначені реквізити.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договорів, укладених з ПП "Індбуд" та ПП "Фірма "Флінт - К".
Податковий орган не заперечує підтвердження господарських операцій первинною фінінансово-господарською документацією.
Згідно зазначених податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість, копія якої наявна у матеріалах справи.
ПП "Індбуд" та ПП "Фірма "Флінт - К" на момент здійснення господарських операцій зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Щодо скасування свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП "Фірма "Флінт - К", то воно скасовано 06.09.2011р., а господарські операції проведені в травні 2011р.
Також, колегією суддів критично оцінено твердження відповідача, що укладені між позивачем та ПП "Індбуд" та ПП "Фірма "Флінт - К" правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В процесі розгляду даної справи, зазначені факти апеляційним судом встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Правовідносини між позивачем та ПП "Індбуд" та ПП "Фірма "Флінт - К" не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.
Посилання відповідача щодо відсутності контрагентів позивача за місцезнаходженням, суд не бере до уваги, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97 -ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97 -ВР).
Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.
Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.
Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.
Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано сторонами , що суми сплаченого податку з придбання товару позивачем підтверджено податковими накладними, а тому підлягає включенню до складу податкового кредиту.
У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено, що на час здійснення господарських операцій позивачу мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент.
Крім того, сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано сторонами , що суми сплаченого податку з придбання товару позивачем підтверджено податковою накладною, а тому підлягає включенню до складу податкового кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Висновки податківців, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 000034160011 від 16.03.2012 року правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, а заперечення відповідача безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.2012р. по справі № 2а-1670/1638/12 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.
Судді(підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Григоров А.М.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.