"29" жовтня 2012 р. Справа № 5023/2936/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Гетьман Р.А.
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача -Омельченко О.О., довіреність № 14 від 10.01.2012 року.
відповідача -Чурсін О.В., довіреність б/н від 09.07.2012 року.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2912 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 27.08.12 р. у справі № 5023/2936/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК - ВР Коммерс", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Нафтогаз-Схід", м. Харків
про стягнення 30 000,00 грн.
встановила:
У червні 2012 р. позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК - ВР Коммерс", м. Київ звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Нафтогаз-Схід", м. Харків 30000,00 грн. штрафних санкції та судові витрати.
У липні 2012 р. позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК - ВР Коммерс", м. Київ звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про зміну підстав позову, в якій просив суд стягнути з відповідача - 30000,00 грн. штрафних санкцій за порушення п. 3.1.9. та/або п. 1.3.1 субліцензійному договору № 0057-08/СЛ, в задоволенні якої судом було відмовлено з тих підстав, що враховуючи положення ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Рішенням господарського суду Харківської області від 27.08.2012 р. у справі № 5023/2936/12 (суддя Жигалкін І.П. ) позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Нафтогаз-Схід" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" 30000,00 грн. - штрафних санкції та 1609,50 грн. - судового збору.
Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач порушив умови субліцензійному договору № 0057-08/СЛ, що підтверджується наданими позивачем до суду доказами, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню та ін.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Присутній у судовому засіданні представник позивача просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, 02.12.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" (ліцензіар за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "НАФТОГАЗ-СХІД" (ліцензіат за договором, відповідач у справі) укладений Субліцензійний договір № 0057-08/СЛ (далі за текстом - договір).
Враховуючи те, що ліцензіар володіє невиключним правом на використання знаку для товарів та послуг, який охороняється Свідоцтвом № 19697, виданим 15.05.2001 року державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (додаток №1), далі -Знак, на основі субліцензійного договору № 0012-06/СЛ від 18.11.2006 року, а ліцензіат бажає придбати на умовах цього договору ліцензію на використання знаку, сторони домовились про наступне.
Відповідно до п. 1.1. договору ліцензіар надає ліцензіату за винагороду на строк до «2»грудня 2013 року невиключну ліцензію на використання Знаку (далі - Права), в порядку та на умовах, які передбачені цим договором.
Відповідно до пункту 1.2. договору, територією дії договору, є об'єкти рухомого майна - одяг обслуговуючого персоналу та нерухомого майна - зовнішні та/або внутрішні елементи оформлення АЗС, що використовуються на автозаправних станціях/комплексах (далі - АЗС), які є власністю ліцензіата та/або знаходяться в правомірному користуванні у ліцензіата в Харківській області України (далі - об'єкти). Перелік АЗС знаходиться в додатку № 2 до даного договору. (т. 1 а. с. 22-23)
Розділом 2 договору закріплені права та обов'язки ліцензіара, зокрема, останньому надано право у будь-який час (на власний розсуд) здійснювати контроль виконання та дотримання ліцензіатом його зобов'язань, передбачених даним договором, у тому числі закріплених у додатках до договору.
Згідно з пунктом 2.2.3 договору позивач має право перевіряти відповідність якості та кількості послуг вимогам цього договору та нормативно-правових актів України, відповідність якості товару по техніко-якісним показникам, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, які діють на території України.
Згідно з п. 2.2.4. договору, за власний рахунок та на власний розсуд ліцензіар має право залучати технічно компетентні, акредитовані у встановленому чинним законодавством порядку незалежні експертні організації та/або лабораторії для реалізації своїх прав.
Згідно з п. 2.2.6. договору, у разі виявлення фактів порушення ліцензіатом його обов'язків, передбачених даним договором, ліцензіар, має право вимагати від ліцензіата, зокрема, виплати санкцій, передбачених даним договором, компенсації збитків (шкоди).
Відповідно до п. 3.1.1 договору, ліцензіат, у свою чергу, зобов'язався використовувати надані права виключно згідно з даним договором. Не використовувати знак із порушенням умов та/або обов'язків, передбачених даним договором. Використання ліцензіатом знаку з порушенням умов та/або обов'язків за договором тягне для ліцензіата відповідальність, передбачену даним договором.
Відповідно до п. 3.1.9. договору, ліцензіат зобов'язався забезпечувати (зберігати) якість товарів у відповідності з вимогами нормативно-правових документів, які діють на території України, дотримуватись у своїй діяльності вимог ГОСТа 2517-85 «Нафта та нафтопродукти. Методи відбору проб».
Відповідно до п. 3.1.10 договору, ліцензіата зобов'язано допускати уповноважених представників ліцензіару на АЗС та/або до об'єктів, для проведення контролю за неналежним виконанням та дотриманням ліцензіатом обов'язків, передбачених цим договором, під час прибуття уповноважених представників ліцензіару на АЗС та/або до об'єктів.
Відповідно до п. 7.2. договору у випадку порушення п. 3.1.9., що підтверджується відповідним паспортом якості, виданим експертною організацією та/або п. 1.3.1. цього договору, відповідач зобов'язаний виплатити на користь позивача наступні санкції: за перше порушення - 5000 грн.; за друге порушення - 25000 грн.; за третє порушення - позивач має право розірвати договір достроково.
Позивач стверджує, що на виконання умов договору, він здійснив дві перевірки дотримання відповідачем вимог нормативно-правових документів, що діють на території України та регулюють вимоги, щодо якості нафтопродуктів та виявлені факти реалізації останнім нафтопродуктів, що не відповідають вимогам ДСТУ (ГОСТ).
Матеріали справи свідчать про те, що в ході перевірок, які проведені з 14.10.2011 р. по 19.10.2011 р. та 23.03.2012 р. по 24.03.2012 р., на АЗС відповідача, позивачем за участю працівників випробувального центру товариства з обмеженою відповідальністю «Інспекторат Україна», проведено відбір проб нафти та нафтопродуктів про що складено акти відбору проб нафти та нафтопродуктів (копії, яких наявні в матеріалах справи).
За наслідками проведених досліджень проб нафти та нафтопродуктів, які були відібрані відповідно до вказаних актів відбору проб нафти та нафтопродуктів виявлено факт реалізації відповідачем дизельного палива покращеної якості (Євро) марки С вид II та марки Е вид II, яке не відповідає вимогам ДСТУ 4840:2007 по показникам «Вміст сірки», а також факт реалізації бензину автомобільного А-95 який не відповідає вимогам ДСТУ 4063:2001 по показникам «Вміст етанолу».
На підтвердження факту вчинення відповідачем вказаних порушень позивачем було надано паспорти якості: № 191011/03, № 191011/04, № 221011/01, № 221011/02, № 221011/03, № 241011/70, № 10/3587ХРК/0312, № 15/3741ХРК/0312, № 20/3742ХРК/0312, № 30/3792ХРК/0312, № 29/3790ХРК/0312 виданими ТОВ «Інспекторат Україна»(копії, яких наявні в матеріалах справи).
Пунктом 6.2 субліцензійного договору передбачено, що у випадку порушення п. 3.1.9 договору, що підтверджується відповідним паспортом якості чи п. 1.3.1 договору, ліцензіат зобов'язаний виплатити на користь ліцензіара наступні санкції: за перше порушення 5000,00 грн.; за друге порушення 25000,00 грн.; за третє порушення ліцензіар має право розірвати даний договір в порядку, який передбачений п. 9.1 договору.
Так, позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою (претензією) № 9-3465 від 01.11.2011 р. про сплату штрафних санкцій за порушення умов договору в сумі 5000,00 грн. (т. 1 а. с. 61 -62). Претензія отримана відповідачем 16.11.2011 року, що підтверджується підписом на "рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу" (т. 1 а. с. 76), але відповідач не відреагував на неї, відповідних доказів останній не надава.
Також позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою (претензією) № 8-0861 від 02.04.2012 р. про сплату штрафних санкцій за порушення умов договору в сумі 25000,00 грн. (т. 1 а. с. 78-79), яку відповідач отримав 17.04.2012 року про що свідчить підпис на "рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу" (т. 1 а. с. 90) та не відреагував на неї про що свідчить відсутність відповідних доказів.
Згідно з умов пункту 6.3 договору ліцензіат зобов'язаний на протязі 10 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги ліцензіара, компенсувати йому збитки (шкоду), які спричинені неналежним виконанням ліцензіатом прав.
Відповідач вищезазначені вимоги позивача про сплату штрафних санкцій залишив без задоволення та не сплатив на його користь позивача відповідні грошові кошти у загальній сумі 30000,00 грн.
Обставини щодо несплати штрафних санкцій стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що за умов п. 6.2. договору у випадку порушення п. 3.1.9 або п. 1.3.1. договору, на підставі відповідного паспорту якості, ліцензіат (відповідач) зобов'язаний виплатити на користь ліцензіара (позивача) за перше порушення 5000,00 грн., а за друге порушення 25000,00 грн., у зв'язку з чим позивачем до суду надані підтверджуючі докази про порушення відповідачем умов договору та заявлена вимога про стягнення з відповідача 30000,00 грн.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Договір, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог, за правовою природою є субліцензійним договором загальні положення про який встановлені положеннями глави 75 Цивільного кодексу України, зокрема статтею 1109 ЦК України.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
При зверненні з позовною заявою до суду, товариство з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс»вказало на порушення відповідачем умов субліцензійного договору, укладеного між сторонами, та на відмову останнього у добровільному порядку сплатити нараховані у відповідності до пунктів 2.2.6 та 7.2 договору штрафні санкції.
Відповідачем не заперечується правомірність порядку проведення позивачем перевірок дотримання вимог нормативно-правових документів щодо якості нафтопродуктів на його об'єкті (АЗС), а також належними та допустимими доказами не спростовано результати перевірок щодо порушення відповідачем закріплених норм та стандартів.
З метою встановлення єдиного порядку організації та здійснення робіт, пов'язаних з контролюванням якості товарної нафти та нафтопродуктів, наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 04.06.2007 року № 271/121 затверджено Інструкцію з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (надалі - Інструкція).
Відповідно до абз. 4 ст. 1 Інструкції її вимоги є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються хоча б одним із таких видів діяльності, як зберігання, транспортування та відпуску нафти і нафтопродуктів, а також органів виконавчої влади.
До зазначеного питання також застосовується ДСТУ 4488:2005 «Нафта і нафтопродукти. Методи відбирання проб»(надалі - ДСТУ).
У свою чергу, розділом 5 договору сторони керуючись вказаними вище правилами узгодили порядок проведення перевірок якості товарів, зокрема пунктом 5.1 встановлено, що перевірка ліцензіаром якості товарів, які реалізуються на АЗС, здійснюється в порядку, визначеному у додатку № 4 до даного договору (т. 1 а. с. 28-30), яким затверджений Регламент проведення перевірок якості товарів.
Згідно з пунктом 1 додатку даний Регламент встановлює порядок проведення перевірок якості товарів, які реалізуються ліцензіатом на АЗС між ліцензіатом та ліцензіаром.
Відповідно до п. 5.2. договору, для здійснення ліцензіаром перевірки якості товарів сторонами утворюється комісія з уповноважених представників сторін.
Відповідно до п. 5.3. договору, комісія створюється у день прибуття уповноважених представників ліцензіара на АЗС та/або об'єкт. При цьому, вище та у наступному, уповноваженими представниками сторін є: з боку ліцензіару - особи, які пред'явили довіреності/інші документи від імені ліцензіару, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства; з боку ліцензіату - особи (у кількості не менше одного представника), повноваження яких підтверджуються актами уповноваженого органу ліцензіату згідно з чинним законодавством (накази та/або довіреності).
У пункті 7 Регламенту проведення перевірок якості товарів встановлено, що відібрані під час перевірки проби розподіляють на 3 рівні частини. Дві частині направляються ліцензіаром до акредитованої лабораторії, з яких одна частина спрямовується на лабораторні іспити, інша (арбітражна) зберігається в лабораторії на випадок суперечок з оцінки якості товарів. Третя частина проби зберігається у ліцензіата. Арбітражні проби зберігаються протягом 45 діб з дня відбору проби.
Упаковка, маркування та зберігання проб здійснюється згідно з вимогами ДСТУ 2517 та нормативно-правових актів України (Пункт 9 Регламенту).
Так, на виконання умов договору, представниками позивача були відібрані проби та направлені до акредитованої лабораторії з яких одна частина спрямована на лабораторні іспити (підтверджується наявними в матеріалах справи паспортами якості).
Пунктом 10 Регламенту обумовлено, що при відборі проб складається акт відбору проб, які підписується усіма особами, які приймали участь у відборі та опломбуванні проби. При цьому, акт відбору проб повинен містити усі відомості, що і етикетка. Акт відбору проб складається у трьох екземплярах. Один екземпляр акту залишається на АЗС та додається до звіту, другий разом із пробою спрямовується до лабораторії, яка повинна провадити її іспити, третій екземпляр з відміткою лабораторії про приймання проб на іспити, зберігається у ліцензіара. Відповідні акти були складені з дотриманням вказаного порядку, копії вказаних актів містяться в матеріалах справи.
За наслідкамиіспитів лабораторія видає паспорт якості. Підставою для заповнення паспорту якості є дані результатів іспитів. (Пункт 13 Регламенту), копії відповідних паспортів наявні в матеріалах справи.
Аналогічні за своїм змістом вимоги містяться в Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України та Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04 червня 2007 року N 271/121.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем подані належні та допустимі докази дотримання ним порядку проведення перевірки якості товарів, докази того, що проби були відібрані саме на АЗС відповідача, саме у належному для цього порядку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями - господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Умовами пункту 6.2. договору встановлено, що випадку порушення п. 3.1.9., що підтверджується відповідним паспортом якості, та /або пункту 1.3.1 даного договору, ліцензіат зобов'язаний виплатити на користь ліцензіара наступні санкції:
за перше порушення - 5000,00 грн.
за повторне порушення - 25000,00 грн.
за третє порушення - ліцензіар вправі розірвати цей договір у порядку, передбаченому пунктом 9.1.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 30000,00 грн. штрафних санкцій є обґрунтованою, підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.
При цьому, доводи апеляційної скарги наведених висновків суду не спростовують.
З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 27 серпня 2012 р. по справі № 5023/2936/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105, 106 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 27.08.12 р. у справі № 5023/2936/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписано 31.10.2012 р.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Суддя Пушай В.І.
Суддя Гетьман Р.А.