24 жовтня 2012 року Справа №5021/914/12
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.
при секретарі Голозубовій О.І.
за участю представників сторін:
за участю представників:
позивач -ОСОБА_1;
відповідач - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги позивача (вх. №2686С/1-35) і відповідача (вх. 2681С/1-35) на рішення господарського суду Сумської області від 25 липня 2012 року у справі №5021/914/12
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Глухів
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Глухів
про визнання права власності та виділення часки майна в натурі, -
Рішенням господарського суду Сумської області від 25.07.2012 р. у справі №5021/914/12 (суддя Джепа Ю.А.) у задоволенні позову відмовлено.
Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач з рішенням місцевого господарського суду також не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що маються значення для справи, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким припинити право спільної часткової власності та визнати за ФОП ОСОБА_2 право приватної власності на ангар піноблочний літ. "Х", замінити ФОП ОСОБА_1 вартість його частки в ангарі іншим майном, в разі його незгоди - грошовою компенсацією, припинити право спільної часткової власності на гараж шлокобетонний літ. "О", залишити в спільному користуванні трансформаторну підстанцію металеву літ. "ТРП".
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому виклав позицію по справі.
Позивач відзиву на скаргу відповідача не надав.
Будучи ухвалою суду повідомлений про дату і місце судового розгляду, відповідач своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України не скористався, в судове засідання не з'явився, повноважного представника до суду не направив, про причини неявки суд не повідомив.
У засіданні позивач підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити її, рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 січня 2008 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договори купівлі-продажу серії ВКС №669501, ВКС №669502, ВКС №669503, посвідчені та зареєстровані Глухівською міською державною нотаріальною конторою Сумської області, відповідно до яких сторони придбали у спільну часткову власність наступні окремі об'єкти нерухомості, розташовані за адресою АДРЕСА_1
· трансформаторну підстанцію металеву, позначену на схематичному плані КП "Глухівське міське БТІ" літерою "ТРП" вартістю 10 000 грн.;
· кузню цегляну, позначену на плані літерою "М" вартістю 5 500 грн.;
· гараж шлакобетонний, позначений на плані літерою "О", ангар піноблочний, позначений на плані літерою "Х", та заправну станцію цегляну, позначену літерою "Е" вартістю 29 470 грн.
Загальна сума витрат на куплене майно склала 44470 грн.
Згідно з вищезазначеними договорами та відповідно до Витягів про реєстрацію права власності частка кожної зі сторін справи в кожному з перелічених об'єктів нерухомості дорівнює Ѕ.
Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Частиною 1 статті 356 Цивільного кодексу України закріплено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Пунктом 1 Договорів купівлі-продажу від 12.01.2008 року відповідно, передбачено, що покупці приймають у власність в рівних частках кожний перелічене майно: трансформаторну підстанцію, металеву, означену на плані КП "Глухівське бюро технічної інвентаризації" під літ. "ТРП" , кузню, цегляну, загальною площею 63,9 кв. м., означену на плані КП "Глухівське бюро технічної інвентаризації" під літ. "Н" та "М" -погріб, цегляний, гараж, шлакобетонний, загальною площею 95,4 кв. м., означений на плані КП "Глухівське бюро технічної інвентаризації" під літ. "О", ангар, піноблочний під літ. "Х" та заправну станцію, цегляну під літ. "Е", розташовані за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до частини 1 статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Позивач, у зв'язку з неможливістю співволодіння спірним майном, просить виділити йому частку майна і зазначає, що ним було сплачено за договорами купівлі-продажу від 12.01.2008 року 35000 грн., іншу частину, а саме, 7500 грн. було сплачено позивачем та відповідачем спільно.
Відповідач же зазначає, що він також сплатив за договорами 35000 грн. Окрім того, за його твердженням він сплачував витрати для здійснення поточного ремонту, а також на придбання обладнання.
Слід зазначити, що у договорах вартість вкладів позивача і відповідача чітко не визначена. Приймаючи це до уваги, судова колегія вважає вклади рівними для обох сторін та визнає вартість вкладу позивача нарівні з вкладом відповідача.
За приписами статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Відповідно до ч.1 ст. 364 Цивільного кодексу України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Зазначеною нормою передбачено право співвласників на укладення договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна, який укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з абзацом 3 пункту 59 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 3 березня 2004 р. № 20/5, договори про виділення частки в натурі з майна (поділ), що підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом на підставі документів, що стверджують право власності на таке майно. Крім того, нотаріусу подається витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно або інший документ, оформлений у порядку, установленому чинним законодавством, у якому визначені ідеальна частка, її вартість та розмір.
В п. 4.3 Технічних вказівок щодо визначення меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних та юридичних осіб на забудованій території у населених пунктах, затверджених Державним комітетом України по земельних ресурсах 18.05.1998 р., зазначено, що величина ідеальної частки виражається дробом від розміру земельної ділянки.
Відповідно до п. 1.2. Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року № 55, поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. вищевказаної Інструкції розрахунок часток у спільній власності на об'єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників об'єктів нерухомого майна. Право кожного співвласника в спільній частковій власності визначається часткою, яка виражається в простих правильних дробах (1/2; 1/3; 3/5 тощо). При цьому вказані в правовстановлюючих документах розміри часток співвласників на об'єкт нерухомого на в сумі повинні становити одиницю.
Застосувавши аналогію закону та виходячи з системного аналізу вищезазначених норм законодавства колегія суддів дійшла висновку, що для здійснення будь-яких правових дій відносно своєї частки, наприклад, продаж, оренда, внесення до статутного фонду тощо, співвласнику необхідно мати документи, які визначають частку, її вартість та розмір. Зокрема, частки співвласників у праві спільної часткової власності мають бути визначені часткою, яка виражається в простих правильних дробах.
Статтею 183 Цивільного кодексу України закріплено, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Тому, при виділі у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності, встановленню підлягає, перш за все, можливість такого виділу в натурі з огляду на подільність чи неподільність конкретного майна.
Місцевим господарським судом встановлено, що позивач в обґрунтування технічної можливості виділу в натурі належної йому Ѕ частки ангару, позначеного на схематичному плані літерою "Х", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 надав лише власні письмові пояснення та власноручно здійснені графічні креслення ліній поділу спірного майна згідно варіанту, запропонованому у позовній заяві. Жодних інших документів, які б свідчили про можливість виділу в натурі належних позивачу Ѕ часток в зазначеному в позові майні, не надав.
Втім, подані до суду обґрунтування можливості виділу частки в натурі та власноручні креслення варіантів поділу майна позивача суд не може вважати належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вирішення цього питання потребує спеціальних знань, тобто повинно доводитися або висновком судової будівельно-технічної експертизи або на підставі документів, визначених чинним законодавством, зокрема, висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна або висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна, які складаються відповідними бюро технічної інвентаризації.
Враховуючи те, що позивачем вказаних доказів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду про неможливість задоволення позову правомірним.
Слід також звернути увагу на те, що на сьогодні спірний ангар використовується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності як деревообробне підприємство повного циклу переробки деревини. Ремонт та поліпшення у спірному майні здійснені одноособово відповідачем, який також одноособово несе витрати по утриманню даного об'єкта нерухомості, що підтверджуються наданими копіями відповідних договорів підряду, виконання робіт і надання послуг, товарними чеками та накладними, актами здавання-приймання робіт, довідкою про сплату за спожиту електроенергію.
Також, з Висновку експертного будівельно-технічного дослідження №2/11/10, здійсненого судовим експертом Кравченко В.В., зазначено про неможливість поділу без втрати цільового призначення даного об'єкту нерухомості, а також про те, що поділ призведе до порушення вимог "Правил охорони праці в деревообробній промисловості", затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України № 20 від 31.01.2005 р.
Аналогічний висновок щодо неможливості виділення 1/2 частки зазначеного ангару в натурі без втрати приміщенням цільового призначення, а також неможливості поділу приміщення на дві рівні за площею частини, які б мали однакову вартість (тобто виділ яких можливий без відповідної грошової компенсації іншому співвласнику), надано у Висновку комісійної судової будівельно-технічної експертизи №198/199 від 08.08.2011 р., складеного експертами Сумського відділення при Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса за ухвалою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30.12.2010 р. про призначення судової експертизи.
Стосовно позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про виділення йому в натурі кузні загальною площею 63,9 кв.м, позначеної на плані літерою "Н", та погрібу загальною площею 62,6 кв.м, позначеного на плані літерою "М", які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за ним права власності на данні об'єкти нерухомості, то здійснення виділу в натурі його частки співвласника у спільній частковій власності у такій спосіб також не відповідає приписам ст. 364 Цивільного кодексу України, оскільки придбані 12.01.2008 р. сторонами за окремими договорами купівлі-продажу трансформаторна підстанція (позначена на схематичному плані літерою "ТРП"), кузня (позначена на плані літерою "М"), гараж (позначений на плані літерою "О"), ангар (позначений на плані літерою "Х") та заправна станція (позначена літерою "Е") є окремими об'єктами нерухомості, в кожному з яких позивачу і відповідачу належить по 1/2 частці, а не одним окремим об'єктом чи цілісним майновим комплексом.
Виділення частки співвласника в натурі повинно проводитись відповідно до вимог ст. 364 Цивільного кодексу України або шляхом виділення 1/2 частини в кожному з цих приміщень (в даному випадку - кузні та гаражі) за умови доведеності можливості такого виділу, або шляхом грошової компенсації вартості частки співвласника, який бажає виділу, якщо він дає згоду на це, а не у спосіб, визначений позивачем у позові.
Зважаючи на викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, а вимоги апеляційних скарг такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що, виходячи з аналізу матеріалів справи та наведених правових норм, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо відмови у задоволенні позову.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача та апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 25 липня 2012 року по справі №5021/914/12 залишити без змін.
Повний текст постанови підписаний 29.10.2012 року.
Головуючий суддя Ільїн О.В.
Суддя Россолов В.В.
Суддя Тихий П.В.