33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"01" листопада 2012 р. Справа № 5019/1605/12
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця Тищишина Вадима Анатолійовича (далі - Підприємець) до публічного акціонерного товариства "АЕС Рівнеобленерго" (далі -Товариство) про скасування протоколу,
за участю:
позивача Тищишина В.А.,
представника позивача: Павлюка В.В. за дов. від 1 жовтня 2012 року № 1104,
представника відповідача: Мельник О.П. за дов. від 15 квітня 2011 року № 06,
У жовтні 2012 року Підприємець звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 23 червня 2011 року між ним та відповідачем був укладений договір про постачання електричної енергії № 774, предметом якого було постачання позивачу електричної енергії для здійснення останнім підприємницької діяльності. 26 червня 2012 року працівниками Костопільської комерційної дільниці Товариства було складено акт № Р 002845 про порушення позивачем Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28 (далі - Правила), на підставі якого протоколом від 28 вересня 2012 року № 142 позивачу згідно з пунктом 2.5 Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 4 травня 2006 року № 562 (далі -Методика), за період з 26 червня 2011 року по 26 червня 2012 року було нараховано 38 393 грн. 56 коп. вартості не облікованої енергії по договірній потужності, обсяг якої складає 36279 кВт/год. Оскільки вищезазначений акт та протокол, на думку позивача, було прийнято з порушенням вимог Правил, а сам розрахунок вартості недорахованої електричної енергії є необґрунтованим, останній просив суд скасувати вказаний протокол.
Ухвалою господарського суду Рівненької області від 15 жовтня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/1605/12, розгляд якої було призначено на 1 листопада 2012 року.
26 жовтня 2012 року через канцелярію суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 26 жовтня 2012 року № 07-08/1113 (а.с. 24-27), в якому останнє просило відмовити Підприємцю у задоволенні його позовних вимог, обґрунтовуючи свою позицію тим, що останнім обрано спосіб захисту його порушеного права, не передбачений чинним законодавством України.
Представник Підприємця у судовому засіданні 1 листопада 2012 року позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник Товариства проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23 червня 2011 року між сторонами у справі був укладений договір про постачання електричної енергії № 774.
26 червня 2012 року працівниками Костопільської комерційної дільниці Товариства було складено акт № Р 002845 про порушення Правил (а.с. 10), відповідно до якого за результатами перевірки при обстеженні точки обліку позивача у місті Костопіль Рівненської області -лічильника № 0402894 типу НІК2301АПЗ, було виявлено порушення Правил, яке полягало у відсутності пломб Держспоживстандарту, встановлення на їх місці пломб невідомого зразка та втручання в роботу електролічильника.
Враховуючи вищезазначені обставини, 28 вересня 2012 року комісією відповідача з розгляду актів про порушення Правил було прийнято рішення, оформлене протоколом № 142, про нарахування позивачу згідно з пунктом 2.5 Методики по договірній потужності за період з 26 червня 2011 року по 26 червня 2012 року обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачем Правил. При цьому, вказано, що обсяг не облікованої електроенергії складає 36279 кВт/год, а її вартість становить 38 393 грн. 56 коп.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Підприємця з огляду на наступне.
Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються Законом України "Про електроенергетику" та Правилами.
Пунктом 6.42 Правил передбачено, що на підставі акта порушень уповноваженими представниками постачальника електричної енергії (електропередавальної організації) під час засідань комісії з розгляду актів про порушення визначаються обсяг недоврахованої електричної енергії та сума завданих споживачем збитків.
Рішення комісії оформляється протоколом і набирає чинності з дня вручення протоколу споживачу. Разом з протоколом споживачу надаються розрахунок величини вартості та розрахункові документи для оплати недоврахованої електричної енергії та/або збитків.
Споживач має право оскаржити рішення комісії в суді. У разі звернення до суду впродовж 10 робочих днів з дня вручення протоколу споживачу останній має право не оплачувати виставлені рахунки до вирішення спірних питань у судовому порядку.
Водночас зі змісту позовної заяви Підприємця вбачається, що останній просить скасувати протокол від 28 вересня 2012 року № 142, яким було оформлене рішення відповідача про нарахування позивачу вартості не облікованої електричної енергії.
Проте дана вимога є такою, що не відповідає нормативним приписам чинного законодавства.
Так, відповідно до частини 1статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною статтею також визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Зі змісту вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі його порушення, невизнання або оспорювання та у спосіб, передбачений законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суд, як державний орган, може захистити порушене або оспорюване право лише у спосіб, який передбачений законом.
Частиною 2 статті 20 ГК України передбачена можливість визнання судом повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
Відповідно до статті 235 ГК України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції -заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.
Частиною 1 статті 236 ГК України передбачено, що у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій, як, зокрема, встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо.
Згідно з частиною 2 вищезазначеної статті перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у її першій частині, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.
Отже, зі змісту вказаних положень чинного законодавства вбачається, що рішення постачальника електричної енергії про донарахування Підприємцю 38 393 грн. 56 коп. вартості не облікованої енергії є саме оперативно-господарською санкцією, а не актом ненормативного характеру в розумінні частини 2 статті 20 ГК України.
Дана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2010 року № 2-15/1783-2009.
Відповідно до частини 2 статті 237 ГК України у разі незгоди із застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.
Крім того, право споживача на оскарження в судовому порядку рішення комісії постачальника передбачене пунктом 6.42 Правил, застосування яких є обов'язковим для регулювання спірних правовідносин.
Отже, належним способом захисту прав позивача у випадку його незгоди з нарахованою вартістю електричної енергії є звернення до суду з позовом про скасування саме оперативно-господарської санкції, якою є рішення комісії Товариства по розгляду актів про порушення Правил, оформлене протоколом від 28 вересня 2012 року № 142.
Вимога про визнання недійсним лише самого протоколу, яким було оформлене дане рішення, є неналежним способом захисту прав, оскільки даний протокол є документом, який фіксує факт прийняття рішення, і навіть не є актом у розумінні статті 20 ГК України.
Пунктом 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова) визначено, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
У судовому засіданні після початку розгляду даної справи по суті представник позивача пояснив, що, заявляючи вимогу про скасування протоколу від 28 вересня 2012 року № 142, він мав на увазі скасування рішення комісії Товариства з розгляду актів про порушення Правил, ототожнивши ці поняття.
Проте зі змісту позовної заяви вбачається, що позовна вимога Підприємця стосується лише скасування вищезазначеного протоколу, яким було оформлено рішення, а не самого рішення, оскільки ні в мотивувальній, ні в прохальній частинах даної заяви не йдеться про скасування даного рішення відповідача.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 ГПК України приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.
Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.
Водночас згідно з приписами пункту 3.12 Постанови право позивача на зміну предмета або підстави позову, передбачене частиною 4 статті 22 ГПК України, може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.
До початку розгляду даної справи по суті судом було роз'яснено сторонам їх права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема право позивача на зміну предмета або підстав позову шляхом подання письмової заяви до початку розгляду господарським судом справи по суті. Проте ні позивач, ні його представник не скористалися цим правом, у зв'язку з чим суд перейшов до розгляду справи по суті, про що у протоколі судового засідання було зроблено відповідний запис (а.с. 33).
Враховуючи той факт, що позивачем не було подано відповідної заяви про зміну позовної вимоги щодо скасування протоколу засідання комісії по розгляду актів про порушення Правил від 28 вересня 2012 року № 142, суд дійшов висновку про необхідність відмови Підприємцю у задоволенні його позовних вимог.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору, зокрема, повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
У випадках, установлених пунктом 1 частини 1 вищезазначеної статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (частина 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір").
Згідно з частиною 2 статті 4 вказаного Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду (частина 1 вищезазначеної статті).
Оскільки позовна вимога Підприємця про скасування протоколу засідання комісії по розгляду актів про порушення Правил носить немайновий характер, позивач на підставі вищезазначеної статті Закону мав сплатити судовий збір у розмірі 1 073 грн. 00 коп.
Водночас з наявної у матеріалах справи квитанції від 1 жовтня 2012 року № k2/1/1 (а.с. 7) вбачається, що за подачу даної позовної заяви позивач перерахував до Державного бюджету України 1 118 грн. 00 коп. судового збору.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що переплачену суму судового збору в розмірі 45 грн. 00 коп. слід повернути позивачу.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", суд
У задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду повернути фізичній особі-підприємцю Тищишину Вадиму Анатолійовичу (35000, Рівненська область, місто Костопіль, вулиця Сидорова, будинок 7, квартира 20, ідентифікаційний код: 3050222678) з Державного бюджету України 45 (сорок п'ять) грн. 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 5 листопада 2012 року
Суддя Є.В. Павленко