01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"01" листопада 2012 р. Справа № 26/106-12
Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Альт лазер", м. Харків
до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, Київська обл., м. Буча
про стягнення 5 499,25 грн.,
за участю представників:
позивача:не з'явилися;
відповідача:не з'явилися;
У вересні 2012 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про стягнення 3 523,64 грн. інфляційної складової боргу та 1 859,18 грн. 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з оплати поставленого товару за договором № 1/16 від 16.01.2008 року.
Ухвалою господарського суду Київської області від 06.09.2012 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 20.09.2012 року.
Через канцелярію суду 18.09.2012 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, та заявив клопотання про застосування при вирішенні даного спору наслідків порушення строків позовної давності, у зв'язку з чим просив у задоволені позову відмовити повністю.
Ухвалою господарського суду Київської області від 20.09.2012 року розгляд справи було відкладено на 18.10.2012 року.
Через канцелярію суду 15.10.2012 року позивач надав доповнення та письмові пояснення до позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Київської області від 18.10.2012 року розгляд справи було відкладено на 01.11.2012 року.
Представники сторін в судове засідання 01.11.2012 року не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Враховуючи те, що нез'явлення представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Рішенням господарського суду м. Києва від 28.01.2010 року у справі № 18/13 за позовом ТОВ «Альт Лазер»до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 21 297,15 грн. встановлено, що 16.01.2008 між позивачем та відповідачем було укладено договір №1/16, за умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу у власність лазерний комплекс для маркування LASER UNIVERSAL», а відповідач -прийняти товар та оплатити його.
Відповідно до п. 3.2. договору розрахунки здійснюються шляхом оплати відповідачем 25% вартості лазерного комплексу авансом та 75% вартості -протягом 10 днів з моменту отримання товару відповідачем.
Також, вищевказаним рішенням встановлено факт неналежного виконання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 свого зобов'язання з оплати товару поставленого позивачем на підставі накладної № 17 від 28.03.2008 року на суму 225 000,00 грн., яке з урахуванням п. 3.2 договору мало бути виконане в строк до 07.04.2008 року, та факт існування у відповідача заборгованості з оплати вищевказаного товару у розмірі 15 930,50 грн., і стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альт Лазер»15 930 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 50 коп. основного боргу, 4 459 (чотири тисячі чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 91 коп. інфляційних втрат, 906 (дев'ятсот шість) грн. 74 коп. трьох процентів річних з простроченої суми, 215 (двісті п'ятнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті держмита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
08.02.2010 року господарським судом м. Києва видано наказ на примусове виконання рішення у справі № 18/13.
Одна,к вказане судове рішення виконано відповідачем частково у розмірі 5 085,82 грн., що підтверджується платіжним дорученням № U 823858 від 25.06.2012 року.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків суд приходить до висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України (аналогічна позиція, викладена у постанові Верховного суду України від 14.11.2011 у справі № 12/207 та у постанові Верховного суду України від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011(2/43-654).
З урахуванням наведеного суд вважає, що позивач мав правові підстави для нарахування інфляційних витрат та 3 % річних у період, коли грошове зобов'язання не виконувалось відповідачем й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у межах строку позовної давності.
Частиною 5 статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому через канцелярію суду 18.09.2012 року просить застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення інфляційних витрат у розмірі 3 523,64 грн. та 3 % річних у розмірі 1 859,18 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно, для стягнення сум в порядку ст. 625 ЦК України необхідним є наявність самого боргу на момент звернення з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі № 15/318 від 09.01.2010).
При цьому, вимога про сплату інфляційних витрат та 3% річних в розумінні ст. 625 ЦК України є додатковою вимогою до вимоги про сплату основного боргу. Положеннями статті 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливає і до додаткової вимоги (аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі № 14/107-08 від 28.07.2008).
Як вбачається з відбитку календарного штемпеля поштового відділення позивач звернувся з позовом до суду 03.09.2012 року.
Тобто вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на прострочений борг, що виник 07.04.2008 року, заявлена поза межами строку позовної давності, який сплинув 07.04.2011 року.
Питання про відновлення пропущеного строку позовної давності позивачем не ставилось.
Оскільки, як було встановлено вище, відповідач до прийняття рішення у справі заявив клопотання про застосування строку позовної давності, то в задоволенні позову слід відмовити.
Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.
Повне рішення складено 06.11.2012 р.
Суддя Т.Д. Лилак