ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-34/1899-2012 31.10.12
За скаргою Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"
на дії відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління
у м. Києві
справа 5011-34/1899-2012
За позовомПублічного акціонерного товариства "Сведбанк"
доЗакритого акціонерного товариства "Стара Фортеця Трейдінг"
простягнення боргу в сумі 1 376 803,42 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін:
від позивача - Лепіхіна О.П., представник за довіреністю;
від відповідача - не з'явився;
від ВДВС - не з'явився.
Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі -позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом до Закритого акціонерного товариства "Стара Фортеця Трейдінг" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 1 376 803,42 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.04.2012 № 5011-34/1899-2012 позов задоволено повністю.
22.05.2012 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2012 (підписане 10.05.2012) у справі № 5011-34/1899-2012, яке набрала законної сили 22.05.2012 видано наказ.
08.10.2012 до відділу діловодства господарського суду м. Києва від Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" надійшла скарга на дії відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління у м. Києві, відповідно до якої скаржник просив суд постанову головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління у м. Києві про закінчення виконавчого провадження №33404195 від 26.09.2012 скасувати, зобов'язати відділ Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління у м. Києві відновити виконавче провадження по примусовому виконанню наказу Господарського суду м. Києва від 22.05.2012 №5011-34/1899-2012.
Відповідно до п. 1 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги (п. 2 ст. 121-2 ГПК України).
Ухвалою суду від 09.10.2012 розгляд скарги було призначено на 24.10.2012.
Ухвалою суду від 24.10.2012 розгляд скарги було відкладено на 31.10.2012.
Як вбачається з матеріалів доданих до скарги 26.09.2012 головним державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління у м. Києві Мироненко Н.М. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва по справі №5011-34/1899-2012 виданого 22.05.2012, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Відтак, скаржник вважає, що винесена головним державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління у м. Києві Мироненко Н.М. постанова про закінчення виконавчого провадження підлягає скасуванню у зв'язку із її незаконністю.
Представник ВДВС заперечив проти скарги та просив суд відмовити у її задоволенні.
Дослідивши матеріали додані до скарги, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 115 ГПК України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження" (далі -Закон).
Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 3 Закону відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню судові накази.
Статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Судом встановлено, що 17.07.2012 головним Державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві Мироненко Наталією Михайлівною (далі -Державний виконавець) було відкрито виконавче провадження № 33404195 з виконання наказу №5011-34/1899-2012.
13.08.2012 у порядку примусового виконання рішення суду та відповідно до ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження»винесено постанову про арешт коштів боржника.
20.08.2012 державним виконавцем відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
26.09.2012 Державним виконавцем керуючись п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
В мотивувальній частині постанови Державний виконавець зазначає, що боржник за адресою: м. Київ, вул. Каховська, 64 не знаходиться. Кошти на виявлених рахунках боржника відсутні. Транспортних засобів за боржником на праві власності не зареєстровано. До відділу надійшла заява стягувача щодо звернення стягнення на майно боржника, яке передано в іпотеку стягувану відповідно до іпотечного договору від 17.04.2007, а саме: комплекс будівель і споруд, загальною площею 2459,3 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська область, смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 151."
Відповідно до статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
В матеріалах доданих до скарги наявний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців, де визначено, що адресою місцезнаходження боржника є: 02002, м. Київ, вул. Каховська, буд. 64.
Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Абзацом шостим статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" встановлено, що місцезнаходження юридичної особи -адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" у Єдиному державному реєстрі міститься, зокрема, і така відомість щодо юридичної особи, як її місцезнаходження.
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Стягувач зробив вибір місця виконання рішення відповідно до чинного законодавства за місцезнаходженням боржника.
Як вбачається з матеріалів доданих до скарги, стягувач 14.08.2012 звернувся до ВДВС (вх. 10872) з заявою про примусове виконання рішення суду, де зокрема зазначив, що відповідно до іпотечного договору від 17.04.2007 боржником передано в іпотеку стягувачу комплекс будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Київська обл., смт. Баришівка, вул. Жовтнева, 151, на який також може бути накладено арешт для задоволення вимог стягувача.
Відповідно до пункту 6 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження»у разі якщо у процесі виконавчого провадження з'ясувалося, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, але майно боржника виявлено на території іншого органу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на таке майно в порядку, передбаченому цим Законом, за погодженням з начальником відділу державної виконавчої служби, якому він підпорядкований, та за умови, що стягувач авансує витрати на організацію та проведення виконавчих дій. Про вчинення виконавчих дій на території іншого органу державної виконавчої служби державний виконавець повідомляє начальникові такого органу. У разі якщо стягувач не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій на території іншого органу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на наявне майно боржника і після розподілу стягнутих коштів, якщо їх обсяг недостатній для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, надсилає виконавчий документ до органу державної виконавчої служби за місцезнаходженням іншого майна боржника.
У судовому засіданні скаржник надав суду пояснення та зазначив, що готовий авансувати витрати на організацію та проведення виконавчих дій, проте державним виконавцем не пропонувалися проведення виконавчих дій.
Посилання державного виконавця на п. 5 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження»є необґрунтованим, оскільки дана норма застосовується у випадку якщо державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.
Проте, доказів того, що державний виконавець здійснював заходи щодо з'ясування наявності усього майна на яке можна звернути стягнення на території на яку поширюється компетенція державного виконавця суду не надано, документального підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця також не надано.
Отже, державний виконавець повинен був звернути стягнення на майно, що знаходиться в смт. Баришівка у встановленому законом порядку та дотримати процедуру передбачену п. 6 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження», а не закінчувати виконавче провадження, що є в свою чергу передчасним.
Відповідно до пункту 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення скарги.
Враховуючи викладене та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 33, 34, 86, 121-2 ГПК України, суд
Скаргу Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" на дії відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління у м. Києві задовольнити.
Постанову головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про закінчення виконавчого провадження № 33404195 від 26.09.2012 скасувати.
Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві відновити виконавче провадження по примусовому виконанню наказу Господарського суду міста Києва № 5011-34/1899-2012 від 22.05.2012.
Ухвала може бути оскаржена в установленому законом порядку.
Суддя Р.Б. Сташків